Олег Давиденко: «Навіть якщо працюю ногами, то говорю про головне – про Бога…..» (фото)

Особливістю виставки є концепції «живопису дії» - це  живопис в чистому вигляді, вільні імпровізації без задуму, квінтесенція ідеї про привілей творчого акту над результатом, перемога суб’єктивних почуттів над реальністю.

Виставка складається із кількох проектів – це «Каліграфія», «Невідомий козак»,  «Зріз», «Поверхня», «Рельєф».

У представленому проекті помітне захоплення художника абстрактним експресіонізмом. Художник працює досить експресивно передаючи свої імпульси та емоції, захоплення самою «дією» творчості. Проте, у роботах відчутна організація композиції, логіка ритму та кольору, які відтворені на полотнах та у скульптурі.

Олег Давиденко не боїться екперементувати. Власне сам поштовх до «живопису дії» відтворений через низку пошуків та випробувань із техніками, формами, фактурами, матеріалом. Навіть проект «Невідомий козак», народився із експерименту із пожмаканими папером, який переріс у конкретну форму –скульптуру.

Власне, «дія» спрямована також на проект-інсталяцію «Рельєф», де художник працює лише з папером, як основою скульптурних форм.

Про занурення у творчість, «живопис дії» та сам проект ми поговорили із автором цієї сміливої виставки  Олегом Давиденком.

-         Розкажіть, будь ласка, детальніше про концепцію виставки?

Концепцією виставки є дія, моя суть – дія. Тут представлені різні за проекцією роботи, які лягли в концепцію виставки: «Невідомий козак», «Каліграфія», «Зріз», «Рельєф» - це проект скульптури з паперу. Всі роботи дуже свіжі, не виставлялися ще в Україні. Я  довго їздив по Європі, і, нарешті, хотів показати щось у Львові. Отже, роботи створені у 2015-2016 роках, крім бронзових скульптур козаків, які я відлив у 2013 році, але зміг показати тільки тепер. Ця тема зараз дуже актуальна, і добре, що я спромігся це показати. Вона уособлює патріотизм, віру, жертовність, яка була у нашої нації, це вартує уваги.

Проект  «Каліграфія» був зроблений буквально за три-чотири місяці, перед моєю поїздкою в Париж. Я придбав нарешті велику квартиру, до рук потрапив «кавалок» картону, близько ста метрів, і почав працювати. Ну просто не міг зупинитися настільки мене захопив колір і ритм, великий формат робіт, експресія. Я жив у такому шаленому ритмі майже два місяці.

[dyvys_blockqoute text="До рук потрапив «кавалок» картону, близько ста метрів, і почав працювати. Ну просто не міг зупинитися настільки мене захопив колір і ритм, великий формат робіт, експресія" author=""]

Мріяв зробити виставку на два зали, але довго не знаходилося вільних приміщень. Це цікавий досвід, який вимагає надзвичайних зусиль та часу, і я спромігся це зробити. Проект «Каліграфія» - роботи на папері у перспективі вони можуть бути і в якихось інших матеріалах.

Проект «Зріз» - це роботи у техніці декупаж, багато навіть не одразу це помічають. Тобто, вони зроблені на самоклеючій плівці, папері, а потім я їх розривав, розрізав і створював нову картину великого формату. Тут є цікаве протиріччя – «живопис дії» не спілкується з результатом. У проекті «Зріз», я оперував живописом дії,  але складав з нього певну логічну конструкцію, організовану.

Нищівна сила, яка вбила Поллака, мені здається, я зумів її організувати. Оскільки, мова, якою я оперував у цьому проекті, могла мене зруйнувати, вона безмежна…. Експресивна естетика дії може людину покалічити, тішуся що у мене все вийшло, я досяг певних результатів, які достойно оцінили мої товариші. Ці речі мають право на життя. Хоча я не знав, що з тим буде, бо попередньо не мав ні зразків, ні ескізів. Експромтом малював, але досить організовано. Це достойні речі, їх оцінили. Особливо мені приємна оцінка пана Ореста Голубця, його думку я шаную, знаємося років двадцять вже, він сказав що на виставці є гідні роботи у розрізі львівського мистецтва.

[dyvys_blockqoute text="Нищівна сила, яка вбила Поллака, мені здається, я зумів її організувати" author=""]

-         У циклі «Козаки» помітні впливи іконографії, сакрального мистецтва. З чим це пов'язано?

Я по суті іконописець. Після закінчення академії, і ще останні два роки навчання, працював у галузі сакрального мистецтва. Це була та виражальна форма, яка відповідала мої суті. На диплом я вийшов із сакральною тематикою  поліхромії для церкви міста Чорткова. Я по суті навіть не малював жодної сучасної роботи, а досліджував, вивчав традиції іконопису. Особливо, мене вражають зразки наївного народного сакрального мистецтва.

Я мріяв написати справжню українську ікону і отримав таке налаштування, бо вона має в собі фантастичні формальні ходи, засоби. Потрібно просто людині з освітою взяти та підняти це на певний рівень. Проте, було два полотна, які мене спокусили. Думав що їх намалюю, а тоді повернуся до ікони. І досі, проте, займаюся сучасним мистецтвом. В перспективі я до цього ще повернуся. Я збираю інформацію, занотовую пластичні мови, які планую розвивати в іконописі, стінописі. А потім, це все вже якось у творчості «вилазить». Я казав, що навіть якщо працюю ногами на папері – то говорю про головне, про Бога. Без нього, без його волі, нічого не відбувається.

[dyvys_blockqoute text="Я мріяв написати справжню українську ікону і отримав таке налаштування, бо вона має в собі фантастичні формальні ходи, засоби. Потрібно просто людині з освітою взяти та підняти це на певний рівень" author=""]

-         Зараз дуже популярний дискурс про актуальне та концептуальне мистецтво. Яке воно у вашому розумінні?

Я відчуваю, що тяжію до концептуального мистецтва. Знаю, що буду робити далі після цієї виставки – перестану працювати із заплющеними очима, мастити фарбу на папір, а трохи буду думати, «накрашу» цілу купу концептуальних творів.

У моєму житті є п'ять-сім робіт, які як точно знаю, що вони вартісні речі. Я хотів би зробити з цих робіт уже концептуальну виставку. Трохи виключити випадковість, виключити якісь брутальні штуки, зробити хорошу виставку, але це в перспективі.

Дякуємо за розмову!

Підготувала Мар’яна МАКСИМІВ

Фото Микита ПЕЧЕНИК

Повний фоторепортаж з виставки дивіться тут.