Зигмунд Бауман про свободу, час і Facebook
Вчора світ втратив людину, яка в епоху криз могла продукувати ідеї. Феномен Зигмунда Баумана полягав в першу чергу у тому, що він зумів поставити об'єктивну оцінку нашому часові. Філософ не займався моралізаторством та пророкуванням, не прогнозував ніяких утопій, дистопій та завершень історій. В епоху «кліпового мислення» Брауману вдавалося ніби зібрати фрагменти докупи та знайти між ними зв'язок, особливу концепцію, що найкраще характеризує час, в якому ми живемо.
Вчора світ втратив людину, яка в епоху криз могла продукувати ідеї. Феномен Зигмунда Баумана полягав в першу чергу у тому, що він зумів поставити об'єктивну оцінку нашому часові. Філософ не займався моралізаторством та пророкуванням, не прогнозував ніяких утопій, дистопій та завершень історій. В епоху «кліпового мислення» Брауману вдавалося ніби зібрати фрагменти докупи та знайти між ними зв'язок, особливу концепцію, що найкраще характеризує час, в якому ми живемо.
Довідка:
Зиґмунт Баауман – польський і англійський соціолог і філософ. Професор Університету Лідса. До сфери його наукових інтересів входять етика, глобалізація, антиглобалізм-альтерглобалізм, модерн, постмодерн. Бауман також став відомим завдяки дослідженням Голокосту і постмодерного консюмеризму. У 2013 році Зигмунт Бауман відвідав Львів, де презентував свою працю «Плинні часи. Життя в добу непевности» та прочитав лекцію у ЛНУ ім. Івана Франка.
ІА Дивись.info зібрала думки філософа, які прозвучали в його лекціях, інтерв'ю та книгах.
Один з найцікавіших і найбільш дивних парадоксів нашого часу полягає в тому, що жодне покоління до нашого не мало доступу до такої маси вже зібраної інформації. У той же час нам значно важче дається розуміння і передбачення. Моє покоління було переконане, що нас гальмує брак інформації. Це сприймалося як головна перешкода для покращення і розуміння – індивідуального і суспільного. Сьогодні є надлишок інформації. Її – більше, ніж ми можемо обробити, проаналізувати. І сьогодні це – найбільша перешкода для нас. Кожне рішення можна поставити під сумнів. Це заважає нам створювати осмислені наративи.
Я не думаю, що переживання, які ми зараз відчуваємо, правильно описувати як кінець світу. Це не кінець світу. Це завершення одного світу і перехід в інший. Єдине, що погіршує наше почуття розгубленості - це страх перед новим світом, про який ми не маємо ні найменшого поняття. Немає моделі, до якої ми б свідомо прагнули. Новий світ виникає по частинах, по шматочках, і кожен шматочок - це свого роду досвід, експеримент, який ми змушені ставити. Ми не знаємо, який із них виявиться надійним. Немає чіткої дороги, немає карти цієї дороги, так що ми не можемо відзначати, як багато ми вже пройшли, і скільки ще залишилося. Тому нам доводиться жити від одного моменту до іншого.
Я гадаю, що після циклічного часу і лінійного часу ми рухаємося в еру точкового часу. Часу, який складається з точок, фрагментів життя. Ці фрагменти мають різну тривалість, і потім їх заміняють інші фрагменти. Відбувається зміна фрагментів і епізодів. Можливо, так стається не завжди, але теоретично кожен епізод є закритою главою...кожна точка може стати Великим Вибухом. Ми ніколи не знаємо наперед. Тому в кожному моменті треба вповні дослідити всі можливості і аспекти, які у вас в цей момент є – аби знати, чи це, випадково, не Великий Вибух вашого життя.
Один недільний випуск New York Times вміщає в себе більше інформації, ніж філософ епохи Просвітництва чи будь-яка інша людина XVIII ст. отримувала за все своє життя.
Єдине, в чому ми можемо бути впевнені – це невпевненість. Ця непевність призводить до принизливого відчуття власного невігластва.
Всупереч тому, що думали у часи моєї юності, історія є не прямолінійним поступом у напрямку до свободи, а маятниковим рухом. Напрямок пошуків, прагнень та мрій змінився – люди бояться надлишку свободи, мріють про безпеку, повернення до спільноти. Для цього вони додають чергових знайомих на Facebook'у, вдаючи, що створюють спільноту.
Ми живемо в епоху interregnum – міжкоролів'я. Відбуваються зміни: щось вмирає, народжується щось нове. Старі способи ефективної діяльності вже не працюють, а нових – ще немає. Критики мовчать, невідомо, що є мистецтвом, а що – ні. Єдині показники цінності – це кліки та кількість проданих одиниць товару. Ніхто не говорить про бачення майбутнього, ми не знаємо, ані звідки ми втікаємо, ані куди біжимо.
Ви знаєте, у чому полягає моя єдина впевненість? У тому, що невизначеність є єдиною визначеністю. Я у це дійсно вірю. Коли дивлюся на цей світ, такий розвалений, неохайний, егоцентричний, так це й виглядає.
На відміну від утопій минулого, утопія мисливців не надає життю сенсу, справжнього чи оманливого. Вона лише допомагає викинути з голови запитання про сенс життя. Перетворивши плин життя на безконечну низку еґоїстичних прагнень, кожен епізод якої проживаємо як увертюру до наступного, вона не дає нагоди замислитися про напрямок і сенс усього цього проживання.