«Новітнє українське бароко»: у Львові відкрилась виставка учнів Миколи Стороженка (фото)
Цього тижня у галереї «Iconart» відкрилася виставка київських митців Ольги Ковтун та Андрія Коваленка «Свято».
Цього тижня у галереї «Iconart» відкрилася виставка київських митців Ольги Ковтун та Андрія Коваленка «Свято».
Молоді художники є вихованцями майстерні Миколи Стороженка у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. Художники запрошують нас у надзвичайний світ своїх робіт, наповнений орнаментами, символами і особливо теплими барвами. Це здебільшого, жіночі алегоричні образи, що ніби виринають із минулих епох. Фантастично химерне переплетення європейського Ренесансу, Козацького Бароко із народними мотивами занурюють нас ніби у казку.
Про світ, що оживає у цих роботах ми розпитали самих митців Ольгу та Андрія.
Розкажіть, будь ласка, про концепцію виставки «Свято».
Андрій: Ми намагаємося нести все радісне і позитивне людям з допомогою своїх робіт.
А хто ці персонажі у роботах?
Андрій: Це, звичайно, видумані персонажі. Деякі створювалися довгий час. Я б навіть сказав, що це такі збірні образи з усіх внутрішніх переживань, якихось цікавих емоцій чи подій.
Поділіться, будь ласка, секретом, чому звертаєтесь саме до Ренесансу і Бароко?
Андрій: По-перше ми вчилися у відомого вчителя Михайла Стороженка, це унікальний художник, на жаль відійшов у інший світ. Ми його учні, тому в майстерні храмової культури та монументального живопису, яку ми з дружиною закінчили, намагалися продуктувати такий девіз: «Новітнє Українське Бароко». Звичайно, ми його інтерпретуємо у своєму розумінні.
У Вас дуже цікаві етномотиви, українська символіка у роботах. Розкажіть про них, що вони означають?
Андрій: Часто звертаємося до мотиву Дерево-життя.
Ольга: В принципі, спеціально я не вкладаю ті чи інші символи, скоріше, самі роботи є якісь символічні. Це інтерпретація українського народного одягу, вишивки Козацької доби. Це низанка символів, що творять спільний образ.
Ви впевнено творите власний стиль. Чи має це мистецтво сьогодні своє місце серед мистецтва перфомативного, чи так званого «актуального»?
Ольга: Як Андрій вже сказав, ми випускники майстерні Миколи Стороженка, тому нам близька і візантійська ікона, і українське бароко. Все це дуже нам рідне. Особливо, захоплюємося українською бароковою іконою, тому використовуємо і принципи її написання. Наскільки це актуально для нас? Напевно, актуально те, що нам подобається, те що нам близьке, і ми даруємо це людям.
Як довго створювалися ці роботи, за якийсь період часу?
Ольга: Роботи, що тут представлені – від кінця 2013 року, є і 2014 року. Я зараз перебуваю в декреті, тому не завжди можу працювати, але тут є роботи і цьогорічні.
Між Вашими з чоловіком роботами є як певні спільні риси, так і відмінності. Зокрема, у Ваших роботах відчутно захоплення Козацьким Бароко, а у чоловіка тяжіння до європейських зразків.
Ольга: Тому, що я захоплююся більше народним мистецтвом. Ну звісно, ми люди творчі і різні. Тут також впливає і те, що я – жінка, Андрій – чоловік… Тому, власне, такі відмінності. Якби були однакові роботи, нам би було не цікаво.
Пане Андрію, ще кілька слів про технічні особливості ваших робіт. Чому використовуєте саме дошку?
Андрій: Мені просто сподобалась дошка як матеріал. Я одного разу помітив на узбіччі дороги дошку, взяв до майстерні, а згодом захотілося з нею попрацювати, «вдихнути» в неї друге життя.
Ваші роботи за стилем подібні до ікон на дереві?
Андрій: Не зовсім. Я використовую дошку нестандартної форми, не обрізаю залишки кори по боках. Такий матеріал дає мені кожен раз поштовх до створення нових композицій. На виставці є і дещо зістарена дошка. У мене є також дві такі в майстерні, яким понад сто двадцять років, але вони ще поки в проекті.
У роботах ви використовує фактуру дерева, створюєте перспективні моменти у композиції…
Андрій: У мене ще багато ідей. Хочу зайнятися карбуванням, різьбленням по левкасу. Мрію спробувати такі об’ємні, так звані 3D ефекти у композиції, різні перспективні експерименти. Працюємо з олією, частково тут представлена і темпера. Одним словом, будемо пробувати, прагнемо розвиватися та втілювати нові задуми.
Спілкувалась Мар'яна МАКСИМІВ
Фото: Микита ПЕЧЕНИК
Коментарі