Я собі пообіцяв не допустити подібного, – військовий АТО про «зачистки» на Майдані

Відразу після побиття студентів Юрій, наш співрозмовник, пообіцяв собі, що не мусить допустити, аби сталося щось подібне. З певних причин хлопець не був на Майдані під час масових розстрілів. Але з початком військових дій одним із перших пішов на фронт.

У розмові хлопець і не намагається підтримувати патріотичний дух, говорить те, що справді думає. Можливо, його риторика і не рясніє патріотизмом, але за нього говорять вчинки: після Майдану, не марнуючи часу, Юрій відразу ж пішов воювати на Схід. Він цим не пишається, на факультеті, де зараз навчається, також не розповідає, що воював. Бо це для хлопця не привід для гордості і не подвиг, а обов'язок, якась внутрішня відповідальність. Про це він, звісно не говорить.

Каже, що з того часу, коли почався Майдан, мало що змінилося.

– Хотілося б, аби хабарів менше брали і корумпованої влади не було, – нарікає...

Коли почався Майдан, я вирішив, що треба їхати до столиці, бо там все-таки більше всього відбувається. Мене неприємно вразило, що на Майдані спочатку було приблизно 5 тисяч, коли у Львові збиралося по 30 тисяч людей. До Києва я приїхав якраз тоді, коли відбулося побиття студентів. Після побаченого у мене стався нервовий зрив...

Мене ще тоді насторожили слова про те, що треба розбирати малу сцену, аби зробити велику. Але чому це треба було робити у третій годині ночі? Принаймні опозиція знала, що буде зачистка, я вважаю, що це була зрада. А коли на наступний день перемістилися на Михайлівську площу, то опозиція лицемірила, мовляв, нічого не знала. Опозиція одночасно говорила, що буде розгон Майдану та просила не розходитися.

[dyvys_blockqoute text="Найбільше мені запам'яталося, як під час зачистки Майдану у наметах спали діти, а також те, як били жінок," author=""]

Мені батьки казали, що не відпустять мене, доки я не куплю собі бронежилет. Я собі пообіцяв тоді, що не мушу допустити, аби сталося щось подібне.

На запитання «за які цінності ти стояв на Майдані» Юрій замовкає, нахиляє голову, замислюючись, а потім дає мені наївну відповідь: «За якусь кращу долю країни, щоб щось помінялося і жити стало краще. Я розчарований, як і багато людей довкола. Зараз війна, якою можна виправдовувати відсутність змін. Це абсурд! Мені здається, що є час і можливість. У нас є ресурс для того, аби стати однією з кращих країн у Європі.

Утім, Майдан тоді для хлопця не закінчився...Коли почалася війна, Юркові було 21 рік. Зараз він щиро переконаний у тому, що війни ніякої не було б на Донбасі, якби в Криму дали наказ підняти зброю.

«Мене призвали у червні. На Сході був один рік. Насправді я, як і інші, не думав, що війна триватиме так довго. Не думав доти, доки Росія не ввела свої війська. Ми дійсно дуже швидко звільняли Слов'янськ. Ми могли б звільнити всі війська максимум до жовтня місяця.

Жителі східних міст справді були налаштовані дуже по-різному. Люди були залякані, не знали, хто буде завтра.

– Ти був на Сході, бачив простих жителів, на твою думку, як нам миритися із Донбасом, коли війна закінчиться?

Війна не може закінчитися мирним способом ніяк. Як майбутній історик, скажу, в історії немає прецеденту за участю Росії, коли б Росія щось віддала мирним способом. Альтернативний спосіб повернення територій – це розвал самої Росії, як держави.

Ця країна не зупиниться на Донбасі. Якщо ми віддамо Донбас, вона піде на південні області.

– Чому люди так не люблять Україну: через російську пропаганду, чи можливо через те, що там і справді багато корінних росіян?

Їхнє проросійське налаштування триває доти, доки міна не потрапить у їхній будинок. Там багато російськомовних та етнічних росіян. Держава цим не займалася. Зараз лише починає. Легко українізація не може відбуватися ніяк, спротив буде у будь-якому випадку.

– Як змінила тебе війна?

Починаючи з Майдану, я усвідомив, ми можемо жити краще і маємо для цього можливість і потенціал. Я пам'ятаю момент, коли ми їхали у Шахтарськ, десь у серпні 2014 року і люди були налаштовані вкрай ворожо, викрикували нецензурну лексику.

[dyvys_blockqoute text="Ти дивишся на все, що відбувається, і думаєш, що для чого, в якийсь момент стало огидно. Але коли під'їжджали до одного села, піднімаючись на гору, там стояла бабуся років 80-ти і плакала, дивлячись на нас. І вигляд цієї бабусі дав розуміння," author=""]

– Які найяскравіші спогади про війну?

Дивно це бачити, коли у Слов'янську стоїть ринок з іграшками, речами, іншим товаром і жодної душі навколо. Далі якась повністю знищена заправка. Тоді я почав розуміти, що таке війна.

Розмовляла Олександра БАГАЧ