«Русская вєсна»: хто причетний до анексії Криму і війни на Донбасі не дожив до суду в Гаазі

Зрештою згодом це призвело до анексії Криму, захоплення проросійськими бойовиками за підтримки з’єднань регулярних військ РФ частини Донецької та Луганської областей і повномасштабної війни на сході України. Сепаратистські та російські медіа аж рясніли повідомленнями про «героїв Новоросії», однак до третьої річниці «русскої весни» дожили далеко не усі.

«ДНР»-«ЛНР»

Так склалося, що ватажки банформувань «ДНР»-«ЛНР» вкрай рідко ставали жертвами безпосередніх бойових дій на лінії зіткнення або принаймні українських ДРГ. Найчастіше до предків їх відправляли свої ж – з різних причин: перерозподіл сфер впливу, фінансових потоків, міжусобні зіткнення, когось прибирали, так би мовити, аби зайвого не бовкнув.

ІА Дивись.info  вирішила згадати тих, хто безпосередньо причетний до початку війни на Донбасі, але вже ніколи не опиниться на лаві підсудних у Гаазі.

Одним з перших в терористичній «ЛНР» був ліквідований Олександр Бєднов з позивним Бетмен, який командував однойменним бандформуванням. Його вбили 1 січня 2015 року разом з кількома охоронцями під час обстрілу його кортежу з «Джміля». Бєднов встиг побувати «міністром оборони в «ЛНР». Навіть намагався брати участь у «виборах» рейкової республіці, що зрештою і призвело до конфлікту з Ігорем Плотницьким, який запідозрив Бєднова у змові з метою перевороту. За офіційною версією, Бетмен відмовився виконати розпорядження працівників «генпрокуратури ЛНР» щодо роззброєння та чинив запеклий опір, що й призвело до його ліквідації. Його свої ж звинувачували у вбивствах, тортурах і викрадення.

Слідом за Бєдновим в «ЛНР» на той світ вирушив «народний мер» Первомайська Євген Іщенко на прізвисько Малюк (Малиш). Ліквідували бойовика 23 січня 2015 року. Іщенко разом з трьома росіянами, які займалися поставками допомоги для бойовиків, був розстріляний невідомими. Вже у звиклій для себе манері ватажок «ЛНР» Ігор Плотницький пов’язав передчасну загибель Іщенка із українськими ДРГ. Однак прихильники Малюка активно звинувачували  ліквідації бойовика якраз Плотницького, з яким в Іщенка був затяжний конфлікт. Крім того, Малюк був членом так званого «козацтва», з яким у ватажка «ЛНР» стосунки не ладилися давно.

26 березня 2015 року у Донецьку сталася ще одна гучна ліквідація. Пізно ввечері в центрі міста у своєму автомобілі був розстріляний «депутат ДНР» та польовий командир батальйону «Міраж» Роман Вознік з позивним Циган. Екс-беркутівець брав активну участь у сепаратистських мітингах навесні 2014 року в Донецьку. Після початку бойових дій воював проти України разом зі своїм батальйоном. Згодом став «депутатом» «парламенту «Новоросії». Традиційно відповідальність за ліквідацію бойовика у «ДНР» переклали на українські ДРГ.

Наступна гучна ліквідація сталася 23 травня 2015 року. Біля смт Михайлівка на Луганщині поруч з автомобілем Олексія Мозгового ватажка банформування «Привид» було підірвано відволікаючий вибуховий пристрій, після чого машину обстріляли з кулеметів. В результаті замаху Мозговий був убитий, разом з ним загинули його прес-секретар, двоє охоронців і водій. Також загинули троє мирних жителів, чиї машини виявились в цей момент поруч з машиною Мозгового. Попри офіційну інформацію, що це справа рук українських ДРГ, в «ЛНР» активно обговорювалася версія ліквідації Мозгового саме Плотницьким, точніше ГРУ РФ. Незадовго до своєї загибелі ватажок «Привида» звинуватив керівництво «ЛНР» у зраді.

Така ж доля спіткала й ватажка стахановських бойовиків Павла Дрьомова. Його автомобіль підірвали 12 грудня 2015 року. До речі, напередодні, 5 грудня, Дрьомов одружився у Санкт-Петербурзі, а 12 збиралися відгуляти весілля у Стаханові. Теракт був скоєний між Стахановим і Первомайськом. Дрьомов помер на місці, його водія вибуховою хвилею викинуло з машини, згодом він теж помер, не доїхавши до лікарні. Знову ж таки в «ЛНР» звинуватили українську диверсійну групу. Павло Дрьомов теж перебував у тривалому конфлікті з Плотницьким, якого неодноразово звинувачував у крадіжках, а саме: у продажах вугілля і гуманітарної допомоги для власного збагачення.

Після нетривалого затишшя почалася нова хвиля мору серед бойовиків. 9 вересня 2016 року за офіційної версією від обширного крововиливу помер ватажок бойовиків незаконного збройного формування «Кальміус» Олександр Немогай з позивним Алекс. У 2014 році керував терористичним бандформування «Російська православна армія», створив сепаратистську організацію з такою ж назвою. Прийшов у «Кальміус», змінивши Едуарда Басуріна, який натомість зайняв пост «заступника міністра оборони «ДНР».

За 10 днів, 19 вересня 2016 року, відбулася ще одна гучна ліквідація, цього разу це трапилося не на території контрольованій бойовиками, а в підмосковному ресторані «Вітерець». Тут був убитий лідер харківської терористичної організації «Оплот» Євген Жилін. Все сталося у кращих традиціях середньостатистичних бойовиків – кілер чекав на жертву за столиком у ресторані і відкрив вогонь щойно Жилін увійшов. Убивцю не знайшли. Щоправда, існує версія, що відбулася інсинуація. Мовляв у такий спосіб ФСБ заховала цінного агента. Нагадаємо, що Євген Жилін входив до складу групи осіб, яка викрала Ігоря Луценка та закатованого Юрія Вербицького.

Через чотири дні після розстрілу Жиліна, 23 вересня 2016 року, у камері тюрми в Луганську знайшли повішеним Геннадія Циплакова. Активний учасник Антимайдану і штурму Луганського СБУ 6 квітня 2014 року. Був начальником штабу «Об'єднаної армії Південного Сходу», потім першим заступником «народного губернатора» Валерія Болотова і виконував його обов'язки під час поранення і подальшого лікування 13-17 травня 2014 року. Циплакова затримали за звинуваченням у спробі державного перевороту. За свідченням екс-глави «парламенту» ЛНР Олексія Карякіна бойовика насправді задушили, а самогубство інсценували.

16 жовтня 2016 року сталася одна з найгучніших ліквідацій. Щойно зачинилися дверцята ліфту будинку №121 на вулиці Челюскінців в Донецьку, спрацював вибуховий пристрій. У цей момент в ліфті знаходився сумнозвісний донецький бойовик, командир батальйону «Спарта» Арсеній Павлов, більш знаний як Моторола. Про бойовика до війни на Донбасі відомо мало. Судячи з того, що на кителі терориста присутні медалі «За повернення Криму» та «За захист Криму», його участь у анексії українських територій не обмежувалася бойовими діями на Донбасі. Відомо, що Павлов брав участь у протистоянні на вулиці Римарській у Харкові в ніч на 15 березня 2014 року, після чого вирушив у Слов'янськ. Моторола відзначався особливою жорстокістю і власноруч катував і вбивав українських полонених. Щоправда, є сумніви чи «кінцевою зупинкою» Павлова був саме ліфт донецького будинку, бо, судячи із трупа, який дістали з ліфту і того, що лежав у труні, Моторола був вбитий в іншому місці…

27 грудня 2016 року за невідомих обставин помер «міністр агропромисловості» «ЛНР» Сергій Литвин, який вважався близьким другом Ципкалова. З березня 2014 року він став активним учасником «русской весни» у Слов’янську, Червоному Лимані і Луганську, поповнив лави терористів і став ватажком одного з формувань бойовиків. Згодом Сергій Литвин самопроголосив себе «міністром сільського господарства», а потім став ще й «заступником голови Ради міністрів ЛНР з питань сільського господарства». Завдяки свідченням колишніх заручників, захоплених терористами ЛНР у 2014 році, відомо, що Литвин особисто катував людей електрошокером, гасив об заручників недопалки, душив поліетиленовим пакетом. За офіційно версією, причиною смерті бовика став обширний інфаркт.

27 січня 2017 помер перший ватажок «ЛНР» Валерій Болотов. Це сталося у будинку в Підмосков'ї, від серцевого нападу. За словами його дружини, його отруїли в кафе. Болотов був першим «народним губернатором» «ЛНР», потім його на цій посаді посів Ігор Плотницький. Болотов стверджував, що його позбавили посади в результаті змови. Загалом про нього до війни на Донбасі відомо досить мало. Народився  у Таганрозі, зростав у Стаханові, служив у ВДВ, брав участь у збройних конфліктах у Тбілісі, Єревані, Нагірному Карабасі, очолював громадську організацію «Союз ветеранів ВДВ». Коли Олександр Єфремов очолював Луганську облдержадміністрацію, за даними СБУ, Болотов працював у нього «смотрящим» за незаконними копанками.

4 лютого 2017 в результаті вибуху автомобіля загинув глава «народної міліції» «ЛНР» Олег Анащенко. В «ЛНР» традиційно заявили, що це справа рук українських спецслужб, а через два дні навіть заявили про затримання майора ЗСУ, підозрюваного у вибуху. У Міноборони заявили, що всі військовослужбовці знаходяться на своїх місцях і нікого в «ЛНР» не затримували. Олег Анащенко закінчив Ростовське вище військове командно-інженерне училище ракетних військ, служив в Ракетних військах стратегічного призначення, вийшов в запас підполковником. Працював завідувачем окремого підрозділу шахтоуправління «Луганське» ДП «Луганськвугілля». Член Партії регіонів, у 2014-му перейшов на бік луганських сепаратистів.

8 лютого 2017-го до свого приятеля Мотороли приєднався інший вельми одіозний бойовик Михайло Толстих, відомий під позивним Гіві. За офіційною версією, він загинув внаслідок вибуху у власному  кабінеті. Брав активну участь у російській окупації Донбасу. Командир батальйону «Сомалі», який входить до складу воєнізованих груп терористичної організації «ДНР». Неодноразово брав участь у знущаннях з українських військовополонених, змушував з'їсти шеврони. Знущався з полонених «кіборгів» на чолі з полковником Олегом Кузьміних. Показово знущався з українських військовополонених в Іловайську і розстрілював поранених українських солдатів в аеропорту Донецька.

Буквально учора, 6 березня, стало відомо про ліквідацію бойовика з позивним Пластун. Бойовик керував підрозділом (взводом, потім ротою) в угрупованні «ЛНР», був досить відомим «персонажем» російських пропагандистів. У 2014 році він був поранений під Хрящуватим Луганської області. Його знищення підтвердили й самі терористи в соціальних мережах.

Росія

Несподіваний мор почав косити і лави високопоставлених російських військових, які тим чи іншим чином були причетні до подій «русской вєсни».

27 грудня 2015 року на 52-му році життя помер заступник начальника штабу ВДВ генерал-майор Олександр Шушукін, який командував десантниками, котрі захоплювали Крим. До цього відповідав за вторгнення російських військ до Грузії, і анексію Абхазії та Південної Осетії. На території останньої він чотири роки керував 4-ою російської гвардійської військовою базою.

7 січня 2016 року раптово помер на 59-му році життя начальник Головного розвідувального управління (ГРУ) Ігор Сергун. У 2014 році він був включений в санкційні списки США і Євросоюзу. Приводом для включення в ЄС назвали «активність офіцера ГРУ на сході України», зокрема його підозрювали у причетності до анексії Криму.

19 червня 2016 року у Сирії був убитий командир роти розвідки 5-ої танкової бригади, підполковник Володимир Бекиш. Він також брав участь в агресії в Україні, зокрема під Дебальцевим, за що отримав медаль «За відвагу». Був направлений в Сирію після отримання бойового досвіду в Україні. При цьому також своєю присутністю підтвердив участь в сирійському конфлікті сухопутних військ.

Вночі 7 серпня 2016 в Криму, нібито, в сутичці з «українськими диверсантами» загинув підполковник ФСБ Роман Каменєв, отримавши чергу з автомата. З огляду на сумнівність всієї історії з диверсією, доля Каменєва залишається покритою мороком. Є версія, що перестрілка насправді сталася між місцевими військовими. Так, що якщо Каменєв і загинув, то, цілком ймовірно, від рук своїх же.

25 вересня 2016 року за загадкових обставин, офіційно – від раптової зупинки серця під час сну, помер колишній начальник управління ФСБ по Красноярському краю РФ Олексій Шишков. Він був відомий тим, що був першим заступником голови міжнародної асоціації «Кадетське братство» і загальноросійської організації «Російське кадетське братство», яка неодноразово відправляла вантажі в складі гумконвоїв від РФ. За даними української розвідки, під час так званих «гум конвоїв» бойовикам постачалася військова техніка і боєприпаси.

5 грудня 2016 року у Сирії загинув ще один старший офіцер збройних сил Росії. Ним виявився командир 5-ої гвардійської танкової бригади з Улан-Уде, полковник Руслан Галицький. Саме ця бригада брала участь у боях за Дебальцеве. Представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Вадим Скібіцький на підставі даних військової розвідки заявив, що Галицький, будучи високопоставленим військовим, займався координуванням сил українських сепаратистів. До речі, Руслан Галицький – уродженець Івано-Франківська.

Цілком очевидно, що список цей далеко неповний. Він і надалі зростатиме. Виглядає на те, що чимало бойовиків і безпосередніх керівників операцій у Криму і на Донбасі стали небезпечними для безпосередніх «режисерів дійства», а їхня раптова смерть лише це доводить…