дивись.info

Піднесена і земна, або Маловідома Ольга Кобилянська

Піднесена і земна, або Маловідома Ольга Кобилянська

Сьогодні, 21 березня, минає 75 років з дня смерті однієї з найвидатніших українських письменниць, Ольги Кобилянської. ІА Дивись.info зібрала цікаві і маловідомі факти з життя літераторки.

Батько Ольги Кобилянської Юліан Якович народився на Галичині і був дрібним урядовцем. Він належав до шляхетського роду, який мав свій герб. Однак через дідуся Ольги Юліанівни Якова документи про шляхетство були втрачені. А мати, Марія Йосипівна Вернер, походила зі спольщеної німецької родини. Її родичем був відомий німецький поет-романтик Захарій Вернер. З любові до свого чоловіка Марія Вернер вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру та виховувала всіх дітей у пошані та любові до українства.

Родина Кобилянських

У родині було семеро дітей – п’ятеро синів і дві доньки. Уся родина Кобилянських була музично обдарованою. Батько мав прекрасний музикальний слух і володів чудовим сопрано, як і Ольга. Брат Максим віртуозно грав на скрипці, Володимир — на гуслях, а Степан, Юліян та Олександр мали чудові голоси. Ольга, як і її сестра Євгенія, грала на фортепіано, а також на дримбі й цитрі, які були її улюбленими інструментами.

Усі сини здобули університетську освіту. А ось на Ольгу та її сестру Євгенію батьки не витрачалися, адже вважали, що найкращою кар’єрою для дочок буде заміжжя. Більшість ровесниць Кобилянської сприймали це як норму.

У вісімнадцятирічному віці Ольга знайомиться із Софією Окуневською — освіченою дівчиною, яка згодом стала першою на Буковині жінкою-лікарем, і Наталею Кобринською, письменницею і громадською діячкою, яка боролася за емансипацію жінок.

Ольга Кобилянська любила коней і їздила верхи краще за своїх кавалерів. Коли хотіла, щоб на неї звернув увагу Геньо Озаркевич (а він їздити верхи не вмів) — пролітала повз нього галопом. Висока тонка дівчина в зеленій амазонці. Якось Ольга писала, що їй в літературі хочеться зробити щось, подібне до скаженого польоту на дикому коні.

Наприкінці 1903 року Кобилянську розбив частковий параліч. І хоча лікування на чеських і німецьких курортах певною мірою пом’якшило наслідки недуги, із цього часу вона часто хворіла, а коштів на постійне лікування не вистачало.

Вона ще з дитинства мріяла побачити море, але за все життя так і не здійснилося її бажання. Єдине, що у її домі нагадувало про море, була пляшечка з морською водою, подарована румунською художницею Л. Прунку. Ця пляшечка й досі знаходить у музеї Ольги Кобилянської в Чернівцях.

У житті письменниці було чимало чоловіків, у яких вона то раптово закохувалася, то швидко про них забувала. Чи не найбільшим кохання Ольги Юліанівни був письменник Осип Маковей. Вона навіть зробила йому пропозицію одружитися. Якийсь час вони жили разом, але 1903 року Маковей все покинув і поїхав з Чернівців.

Хоча Кобилянська ніколи так і не вийшла заміж, та у неї була прийомна донька Галина-Олена. Її батьком був брат Ольги Юліанівни Олександр, а матір’ю – австрійка, яка покинула дитину і поїхала до Відня.  Саме Галина-Олена доглядала Кобилянську до останніх її днів. Прийомна донька була заміжньою за Ельпідефором Панчуком і в подружжя було двоє дітей – Ігор та Олег.

Олег Панчук – онук Ольги Кобилянської

Будинок, у якому ми жила родина Кобилянської у Чернівцях, спочатку належав старшому брату Максиміліану. Він був москвофілом  і під час Першої світової війни російська влада призначила його бургомістром, а коли повернулися австрійці, він втік до Одеси. Згодом Кобилянська змогла відкупити будинок у брата. Через багато років онук Максиміліана розповів, що ці гроші дозволили їм пережити голодомор.

У 1927 році відзначався 40-річний ювілей літературної діяльності Ольги Кобилянської. Буковина тоді належала боярській Румунії і, щоб зірвати свято, влада використала смерть якогось чиновника Братіяну і відклала святкування. Телеграфісти, які передавали це повідомлення до Львова, сплутали текст, і з нього вже виходило, що ювілей відкладено через смерть самої письменниці. Ця звістка миттю облетіла всю Україну, і тільки через певний час помилку було спростовано.

Коли приєднали Буковину до Радянської України, то ім’я Кобилянської влада використала в агітаційних цілях. Від її імені писали статті, до яких письменниці немала жодного стосунку. А якось вона ледь не накликала біди на себе і родину. Розмовляючи з радянським журналістом і літературознавцем Дмитром Косариком, сказала: «Якось проживемо, тільки б більшовики не прийшли». Він злякався і пообіцяв, що нікому не скаже про інцидент, але після того Ольгу Юліанівну вже ніколи не залишали наодинці з чужими людьми.

Водночас під час війни, коли в Чернівці повернулися румуни, письменницю навіть хотіли віддати під трибунал через її агітаційні радянські листи. Ставились питання про ув’язнення, проведення показового суду і, навіть, публічного розстрілу як зрадниці. На той момент Ользі Кобилянській було вже 78 років.

Ольга Кобилянська померла 21 березня 1942 року. Маршрут похоронної процесії довелось узгоджувати з румунською владою. Вона не дозволила катафалку проїхати центральною вулицею, а лише коротким шляхом до цвинтаря. Родичів попередили, щоб не було ніяких промов українською мовою, але учениця письменниці — учителька Равелюк — усе ж порушила заборону. Ольга Юліанівна похована, як і хотіла, у родинному склепі на Руському цвинтарі.

Незважаючи на те, що у родині Кобилянських було семеро дітей, потомства по собі вони майже не залишили. У Ольги, Євгенії, Степана і Володимира дітей не було. Максиміліан мав дітей і онуків, але вони всі померли. Юліан разом з родиною після Першої світової війни виїхав до Відня. У 1966 році його єдиний син помер. У Олександра була донька Галина, яку згодом усиновила Ольга.

 

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.