дивись.info

Політичне вбивство – традиція російської політичної культури, – політолог

Політичне вбивство – традиція російської політичної культури, – політолог

23 березня, у центрі Києва, застрелили колишнього депутата Держдуми Дениса Вороненкова. Низка політиків, зокрема і сенатор Джон Маккейн назвали вбивство політичним, пов’язавши його безпосередньо із першими особами Кремля.

«…Жахливий злочин є продовження кампанії в стилі КДБ по залякуванню всіх, хто знаходиться в опозиції до тирана Володимира Путіна. На жаль, Денис Вороненков став ще однією людиною, яка як і Сергій Магнітський, Борис Нємцов заплатили життям за те, що говорили правду в путінській Росії», – написав Джон Маккейн.

Замість політичної гри – груба сила

Політичне убивство – це загальна традиція російської і радянської політичної культури. Так вважає кандидат політичних наук, політолог Олексій Полтораков.

«Згадаймо хоча б 30-ті роки минулого століття – вбивство Троцького, потім післявоєнне вбивство Бандери, з нещодавніх – вбивство Литвиненка і багато схожих. За великим рахунком у сучасних міжнародних відносинах, у сучасному світі, де домінує інформаційна складова, політичне вбивство – це учорашній день. Однак Росія продовжує жити учорашнім днем, оцінює політичну міжнародну обстановку термінами учорашнього дня – холодної війни, протистояння, – контролю не стільки за ресурсами, скільки за територією, бажанням фізично знищити опонента, а не переконати його, подолати його спротив у медіапросторі тощо», – пояснює політолог.

Експерт переконує, що політичне вбивство – показник виродження спецслужб.

«За великим рахунком, для спецслужб – це яскравий показник, скажімо, певного виродження. Адже займаючись політичними убивствами, переслідуванням активістів і тому подібними силовими акціями, спецслужби втрачають сучасний реальний смисл свого існування щодо передбачення, прогнозування подій, королювання і корегування політики держав-партнерів на свою користь. Цілком очевидно, що ні українсько-російські відносини, ні відносини Росії з іншими країнами, з тим самим Європейський Союзом чи з Америкою, через подібні кроки аж ніяк не покращать. Тому це такий собі тактичний яскравий крок, який повинен показати світовому співтовариству, яка сильна Росія і може робити і дозволяти собі все, що завгодно – з одного боку. Натомість з іншого, тобто більш глибокої перспективи, – Росія ще раз проявила себе сумнівним партнером, який не нехтує сумнівними брудними акціями. І замість красивої дипломатичної і політичної гри, часом банально скочується до криміналу, на кшталт найманства, найманих убивств, втілення дуже-дуже сумнівних акцій», – продовжує Олексій Полтораков.

Не стало винятком і вбивство колишнього депутата Держдуми Дениса Вороненкова.

«Зрештою цей же Вороненков жодної реальної загрози для режиму Путіна уже не становив. Усе, що він знав таке ключове і значиме, він розповів. Вороненков був одним із дуже багатьох депутатів російської Держдуми, який не був важливим членом важливого комітету, щоб мати доступ до глибоких державних таємниць. Не був вхожий до ближнього кола Путіна, не мав стосунку до принципово важливих рішень. Зрештою, крім Вороненкова, з ближнього оточення Путіна у Європі та США знаходиться достатньо багато різних фігур, починаючи з колишнього радника російського президента Андрія Ілларіонова, закінчуючи менш знаковими, які знають більше і розуміють глибше… Хочеться вірити, що Кремль не почне полювання на відьом у міжнародному масштабі, йому вистачить полювання на відьом у внутрішньому масштабі. Про що засвідчила учорашня акція опозиції, яка теж вкладається у загальну схему, скажімо так, переслідування інакомислячих, опозиції не інтелектуальними, а фізичними методами», – резюмував політолог.

Найгучніші політичні вбивства і дивні смерті у путінській Росії

7 жовтня 2006, в день народження президента Володимира Путіна, в під’їзді власного будинку в Москві була вбита журналістка Ганна Політковська. Кіллер вистрілив раз у груди своїй жертві і три – в голову. За півтори години до смерті Політковська розповіла в інтерв’ю «Кавказькому вузлу» про журналістське розслідування фактів вимагання в Чечні у зв’язку з масштабним будівництвом, розгорнутим у республіці, і очікуваним висуванням Рамзана Кадирова у президенти Чеченської республіки. Вбивство сталося напередодні візиту Володимира Путіна до Німеччини.

23 листопада 2006 року у лікарні Університетського коледжу Лондона внаслідок отруєння полонієм помер екс-працівник радянських і російських спецслужб, згодом політичний емігрант, опонент уряду Путіна Олександр Литвиненко. Діагноз, який поставили британські лікарі – променева хвороба. Причина – отруєння полонієм, який потрапив в організм Литвиненка з чаєм. Сам замах стався 1 листопада. У липні 2014 року міністр внутрішніх справ британського уряду Тереза Мей оголосила про початок громадського розслідування у справі про вбивство колишнього офіцера російського ФСБ Олександра Литвиненка.

16 листопада 2009 року у лікарні СІЗО «Матроська тиша» бухгалтер та аудитор, партнер британської юридичної фірми Firestone Duncan Сергій Магнітський. Як вважають колеги Магнітського і правозахисники, його цілеспрямовано довели до смерті умовами утримання і відмовою в медичній допомозі в помсту за те, що він розкрив злочинну схему, за допомогою якої співробітники МВС і чиновники відмивали мільярди рублів. Ця смерть призвела до ухвалення Закону Магнітського – проект закону, що містить перелік російських чиновників, пов’язаних зі справою компанії «Hermitage Capital Management» та смертю Сергія Магнітського, яким заборонено в’їзд до США та передбачено санкції економічного характеру.

23 березня 2013 року, неподалік Лондона, у будинку колишньої дружини, у ванній кімнаті виявили тіло російського підприємеця, олігарха, політика, математика Бориса Березовського. Бізнесмен був близьким до Бориса Єльцина і мав неабиякий вплив на російський політикум, однак все змінилося з приходом до влади Володимира Путіна, і Березовський був змушений емігрувати до Великобританії. Згодом олігарх звинуватив Кремль в організації убивства Олександра Литвиненка. Він також стверджував, що фінансував опозиційну організацію «Інша Росія». Хоча Бориса Березовського знайшли із зашморгом на шиї, коронер не зміг встановити причину смерті.

12 липня 2014 року в реанімації, від інфекційно-токсичного шоку померла Валерія Новодворська – філолог, російський політик, публіцист, журналіст, дисидент, правозахисниця, засновник і голова партій «Демократичний Союз» та «Західний вибір». Відомий і активний критик Путіна. У квітні 2014 року Новодворська заявила про прийняття Військової присяги на вірність Україні. Представники російської опозиції не вірять у смерть правозахисниці з природних причин.

27 лютого 2015 року на Великому Москворецькому мості біля Кремля був убитий російський політик і державний діяч, колишній заступник прем’єр-міністра РФ, один з лідерів російського Об’єднаного демократичного руху «Солідарність» Борис Нємцов. Вбивство сталося за день до запланованого на 1 березня у Москві опозиційного маршу «Весна». Передостаннє інтерв’ю, дане Борисом Нємцовим 10 лютого 2015 російському часопису «Собеседник», отримало назву: «Боюся того, що Путін мене вб’є». Нємцова вбили також напередодні оприлюднення ним доповіді «Путін і війна», в якій він, з документами в руках, збирався продемонструвати докази участі російської армії у війні на Донбасі і причетність персонально Путіна до цього. І хоча доповідь була оприлюднена, вбивство опозиціонера стало таким собі показовим заходом.

20 лютого 2017 року у Нью-Йорку раптово помер постпред РФ при ООН Віталій Чуркін. Російському представнику стало погано у приміщенні генерального консульства Росії, він був доправлений до Пресвітеріанської лікарні Нью-Йорка, де й помер. Попередньо причиною смерті названо серцево-легеневу недостатність. Американські медексперти зазначили, що для встановлення причини смерті необхідно отримати результати аналізів. 23 лютого в британській пресі з’явилась інформація про результати дослідження, які вказують на отруєння Чуркіна. Нагадаємо, що постпред був тієї людиною, яка демонструвала в ООН лист Януковича Путіну, де він просив застосувати війська РФ для «відновлення законності» в Україні.

Цей список політичних вбивств і дивних смертей далеко неповний. Варто згадати і Олександра Лебедя – політичного опонента Путіна, який загинув під час авіакатастрофи гелікоптера Мі-8. Анатолія Собчака, який чимало знав про справи російського президента. Помер, згідно із офіційним висновком, від гострої серцевої недостатності. Артем Боровик – журналіст, який викривав фінансові махінації Путіна і сім’ї Єльцина. Загинув в результаті дуже дивною авіакатастрофи.

Раніше до подібних методів вдавалися і радянські спецслужби – інколи яскраво, з викликом, як це було під час вбивства кремлівським агентом Павлом Судоплатовим провідника ОУН Євгена Коновальця, а інколи по-тихому, через хворобу. Так від сепсису, на третій день після операції помер голова Центральної Ради УНР Михайло Грушевський…

Оксана ДУДАР

Фото: УНІАН

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Загрузка...