«День і ніч з Мартою Госовською». Знайомство

Дитина дає про себе знати от тим першим, - ще невпевненим і трохи незграбним – «мама». Вона заявляє про себе, вона чекає на реакцію і готова реагувати. Часто діти вигадують нові слова, а разом з ними і смисли, бо їм замало існуючих, щоб охопити весь цей космос нового – запахів, звуків, кольорів!

Так само закохані мають тільки їм зрозумілу мову. Це найвища міра інтимності, як на мене, коли говорить любов: можна стояти посеред самісінької Тайм-Сквер, можна товктися в метро у час пік, можна сидіти посеред театральної тиші концертного залу – і все одно бути наодинці. Достатньо коротесенької фрази та одного слова достатньо, щоб все навколо зникло, щоб вщухла злива і натовп вгамувався. Хоп! І ви вже в затишку, вже серед своїх і світ навколо перестає існувати.

А ці три слова? От ці щонайзвичайніші слова – два займенника і дієслово – іноді важче із себе вичавити, аніж триста сторінок монографії. По-окремо – ніяких труднощів. А в правильній комбінації і в правильний момент – і вже в жар кидає. Всього три слова, - сказані вчасно і відповідній людині, -  кладуть початок цілій новій історії, де двоє творять одне, – хай хоч на коротесеньку вічність тривалістю в день (чи, швидше, ніч) чи безмежне «назавжди».

Слова скорочують між нами відстань. І не тільки ту, що вимірюється кілометрами. Слова також будують між нами стіни: коли вони розбиваються об мовчання, коли не знаходять відповіді, то нависає тягуче і незручне мовчання, як на обіді, де зібралися малознайомі і випадкові «не друзі».

Слова – це моя професія. Я вчилася любити слово п’ять років університету, ще трійко – в аспірантурі. Але ще більше я навчилася любити слова просто слухаючи всесвіт і придивляючись до людей навколо! Це цікавіше за підписку на Нетфлікс і найновіші серіали БіБіСі, тут ніколи не повторюються сценарії і так переплітаються сюжетні лінії, що сам Вуді би позаздрив. Я все уважно слухаю і ретельно записую, а потім – ділюся з вами.

Я навчала любити слова – в тому ж університеті, де вчили мене. І я добре знаю, як важко зламати цю нестерпно дзвінку тишу, коли сто пар очей і стільки ж вух чекають (навіть не так – вичікують!) на слово. Страшніше за перше слово тільки те останнє, бо, як казав один мій друг, не так важливо, як почнеш, важливо, як закінчиш (це було, звісно, що не про університетські лекції, але суть та сама). Завершуєш свій півторагодинний монолог і очікуєш реакції: та мить, коли з монологу народжується діалог, дискусія – це найбільша, мабуть, з усіх можливих насолод!

Іноді мої слова стають голосом для інших: я перекладаю письменникам і офіцерам воєнно-морського флоту, художникам і нейрохірургам, президентам та інженерам з управляння турбіною атомної станції! Моє лінгвістичне «я» впадає в кому, коли за долю секунди доводиться перекласти, наприклад, таке: був смажень і швимкі яски, сверли спіралили в кружві, пичхали пиршаві псашки і трулі долові. В прямому ефірі. На всеукраїнському телеканалі. Повна студія людей. В такі моменти я розумію, що слова – це ще й неабияке випробування і знайти правильне, далебі, не так то й легко.

Так склалося, що слова – це і моє хобі. Я належу до тих найщасливіших людей, які роблять те, що люблять і люблять те, що роблять і я дуже хочу, щоб мої слова не губилися в тиші. А говорити ми з вами будемо про все: хвилююче, нове, серйозне, смішне, неоднозначне, провокативне, відверте, чоловіче, жіноче, андрогінне, феміністичне, космополітичне. Ми будемо говорити про книжки і кіно, про подорожі і модні новинки, про секс і стосунки, про все те, чим ми з вами живемо і про що мріємо. Не завжди серйозно і точно не офіційно! Це буде, як флірт за кавою, де граються словами і лоскочуть нерви. А іноді - як піжамна вечірка, коли можна до півночі молоти дурниці, хіхікати і їсти нутеллу прямо зі слоїчка!

Тільки прошу вас – не мовчіть у відповідь!

Марта ГОСОВСЬКА