«День і Ніч з Мартою Госовською». Краса по-французьки

Це моє guilty pleasure. Кожен ранок починається з кави і маленького безглуздя. От з недавнього: «Британці товсті і мріють жити у Франції». Вони мріють про Лазурове узбережжя, Париж навесні, передивляються Шербузькі парасольки, попиваючи терпке бордо і заїдаючи круасанами свою вічно плаксиву погоду. Еталон краси пересічного британця, пишуть британські вчені (сміх за кадром), - гримуча суміш з прохолодної Катрін Деньов, жагучої Ізабель Аджані і вибухової Бріжит Бардо. Вона ще має співати, як Ванесса Параді, так мило їздити роверком, як Одрі Тоту і варити шоколад з перцем, як Жульєт Бінош. А в ліжку щоб така, як Єва Грін у «Мрійниках»!

Дослідження спонсорували, мабуть, самі ж французи, як пожартував мій улюблений радіо-ведучий, Пітер Картер, (від себе додам що ще й трохи такі патріархальні, та сьогодні не про це), але доля правди в цьому є: французький шарм – то комплімент з компліментів, на всі часи та випадки. Його вдало експлуатують в дотепних посібниках розкішного життя а-ля «Як носити Шанель, їсти круасани щоранку, пити мерло щовечора і жити на Монмартрі». Можна от так одразу купити цілий пакет «Фрунцуженки не сплять насамоті» + «Француженки не товстіють» + «Двадцять уроків від мадам Шик». Там по-кроково розкажуть, як з життя, наприклад, як мого – повного безладу, катастроф різних калібрів та курйозів, що соромно навіть в порядному товаристві розповісти – зробити щось путнє: з базовим гардеробом, вінтажними шовковими шалями, стреч-йогою по буднях і пілатесом по вихідних, уроками малювання пастелями і коханим чоловіком, який носить каву (свіжообсмажену) до ліжка. Читай, виконуй – і буде з тебе мадмуазель Коко!

Що робить француженок, чи, радше, той ідеалістичний образ, створений кіно та книжками, таким особливим? Справа точно не в парфумах, шовкових панчохах і круасанах (хоча й без них не можна, особливо круасанів). От так ми сиділи з Каміль, моєю паризькою колегою, в затишній кав'ярні в середмісті Львова і спостерігали за парадом «недільних» панянок – в елегантних сукнях, на хмарочосних шпильках, з ідеальною укладкою та ідеальним макіяжем. Вони були схожі на екзотичні квіти – такі ж пахучі, такі ж яскраві і манкі, і такі ж … недосяжні, ніби картинки в журналах.

Ми зі смаком поїдали круасани, не гірші, ніж в Парижі, і спостерігали, як ці дивовижно-прекрасні жінки замовляють рістрето і негазовану воду – ніяких макаронів, ніякого цукру, нічого, що б могло додати небажаний міліметр до осиної талії і зіпсувати тяжко напрацьовану ідеальну картинку.

Ідеальну, таку ідеальну, що аж неприродну:

- О! Я нарешті зрозуміла, що мене муляло увесь цей час! - каже мені Каміль, зі смаком доїдачи мигдалевий круасан, - Ця вся ідеальність нагадує мені відреставровані палаццо – все блищить, все вилизано, все аж до нудоти правильно і відполіровано. Ніде нема ні пилиночки, ні тріщинки, гобелени не повицвітали. Розумієш? Ніби все щойно завезли з магазину і група декораторів акуратно порозставляла вази епохи Мінь на столики епохи Людовіка ХVI.

О, ще б пак! Як тут не розуміти, коли ще недавно я сама дріботіла на божевільних підборах – по бруківці, в дощ і пекельний вітер. Це було схоже на щось середнє між джексонівською місячною ходою і стрибками новонародженого жирафеняти. Я не вибрала свій комфорт, я не вибрала здоровий глузд, врешті-решт, я не вибрала себе. І дарма, адже  вибирати себе – це основа основ bien dans sa peau (моєї французької вистачає акурат, щоб зрозуміти суть – почуватися добре у власній шкірі), життєвої філософії француженок, якщо можна так сказати.

Універсальність категорій тут недоречна, так само як і універсальність двадцяти порад від мадам Шик: підлаштовуватись – дорога в нікуди, підлаштовувати – ось правильне рішення. І це не тільки і не стільки про модні тренди. Пам’ятаєте моду на детокс? Прекрасна штука, але не коли у тебе виразка. А червона матова помада? Круто, але не о сьомій ранку в переповненому автобусі. Ранкова йога не додасть енергії і не допоможе полюбити світ, якщо ти сова і прокидаєшся десь ближче до пізнього ланчу. Не треба мучитись на догоду моді: так можна захопитись і прожити не своє життя, можна так і не дізнатись, що саме робить нас щасливими.

Ми з Каміль пили каву і говорили про французьке кіно: ви помітили, що там краса не має віку? Можна було б додати, ще й розміру. Пам’ятаєте минулорічну кіно-бомбу Верховена «Вона»? Якщо виплутатися із павутини психо-еротичного триллера і сконцентруватись на героїні Юпер – вона прекрасна, розкішна, витончена. І вік тут ні до чого. У голлівудському кіно все інакше: якщо тобі не плюс-мінус двадцять п’ять і ти не розміру хs, то можеш дати собі спокій і забути про образ звабливої жінки. У нас на вулицях (і в головах), таке враження, теж відфільтровують картинку: аж в очах рябить від красивих дівчат та молодих жінок, а де красиві літні жінки? Їх поглинає чорна діра буденності та економічної кризи? Ніби в двадцять ми живемо у світі рожевих єдинорогів і отримуємо щотижневу виплату «на помади» від фонду Сороса. Ага, ще б пак!

У нас, на жаль, немає моделі для зрілої краси: або шалена, неминуче програна і подекуди смішна, боротьба за вічну молодість, або повна байдужість до себе. Я мало шию собі не звернула, розглядаючи усіх цих розкішних паризьких мадам, з правильно підібраними аксесуарами, стильними зачісками і добре допасованими сукнями, які в компанії таких же ж подружок прямують, скажімо, на лекцію про прерафаелітів, а опісля – на вечірній дрінк і, можливо, сальсу. Фото неповторної Кармен Дель-Орефайс, 85-річної моделі, обличчя промо-кампанії Ролекс та улюблениці дому Діор, набирають мільйони лайків у фейсбуці, але моя бабуся навідріз би відмовилась не те що вийти в люди, а навіть просто приміряти щось «не чорне». Це не «личить», казала вона. Але кому? Їй якраз дуже личив смарагдово-зелений і приталений фасон сукні.

Не личить, бо ж краса, буцімто, закінчується з молодістю. Бо ж ми не звикли бути красивими для себе – незалежно від віку, розміру, статусу чи ще невідомо яких накинутих обмежуючих категорій. Ви ж розумієте, що нема, насправді, ніяких таємниць французького шарму, – британські вчені знову собі пожартували. Натомість є гармонія бути собою і прийняття себе. Є відчуття міри і сміливість. Є послідовність і трішки хаосу. Менше сусального золота, одним словом.

Я б дуже хотіла завтра, за ранковою кавою, читати свої улюблені дослідження британських вчених і щоб заголовок був приблизно таким: «Жінки нарешті навчились любити себе». Але щоб цього разу без жартів.