200 років з дня народження Костомарова: 10 фактів про видатного українця

Він був одним з перших істориків в Російській імперії, хто спробував концептуально обгрунтувати право українського народу не тільки на свою особливу історію, а й на окрему етнічність.

ІА Дивись.info зібрала цікаві факти про видатного українця.

Микола Костомаров був кріпаком власного батька

Відставний військовий Іван Костомаров уже в похилому вирішив одружитися з кріпачкою Тетяною Мельниковою. Поміщик відправив її до Москви для навчання в приватному пансіоні. Обвінчалися батьки Миколи Костомарова у вересні 1817 року, вже після народження сина. За законами Російської імперії хлопчик став кріпаком свого власного батька.

Після смерті батька Костомаров як кріпак перейшов у спадок родичам

Після раптової смерті Івана Костомарова 14 липня 1828 року (був вбитий власними селянами) народжений поза шлюбом Микола Костомаров як кріпак батька у спадок перейшов його найближчим родичам – Ровнєвим.

Ровнєви запропонували матері Костомарова за 14 тисяч десятин родючої землі вдовину частку – 50 тисяч карбованців асигнаціями, а також волю синові.

За «витівки» Костомарова відрахували з пансіонату

Не маючи можливості оплачувати навчання Миколи Костомарова у московському пансіонаті, мати перевела хлопця до пансіонату у Воронежі, ближче додому. Навчання, звісно, обходилося дешевше, але рівень викладання був значно нижчим. Але невдовзі, за «витівки», Миколу Костомарова відрахували з цього пансіону, і він перейшов вчитися до Воронезької гімназії. Потім своє начання він продовжив у Харківському університеті на історико-філологічному факультеті.

Проти дисертації Костомарова виступив архієпископ Харківський

У 1840 році молодий історик Микола Костомаров успішно здав магістерський іспит, а у 1842 році видав окремою книжкою свою дисертацію «Про значення унії в Західній Росії». Однак її захист не відбувся через протест архієпископа Харківського Інокентія (Борисова), якого обурило кілька висловлювань в роботі Костомарова. Справа набула серйозного резонансу, коли нею зацікавився міністр народної освіти граф Уваров. За його дорученням професор Устрялов дав настільки негативний відгук про дисертацію, що про її захист вже не могло бути й мови. Що ж стосується тиражу вже випущеної книги, то він підлягав негайному спаленню.

Однак історик не впав у відчай, а з подвійним запалом узявся за написання нової дисертації. Уже на початку 1844 року Костомаров успішно захистив наукову роботу на тему: «Про історичне значення російської народної поезії».

Для глибшого дослідження теми Визвольної війни Костомаров перебрався на Волинь

Темою нового дослідження Миколи Костомарова стала історія Богдана Хмельницького. Щоб бути ближче до місць основних боїв часів Визвольної війни, він відправився вчителювати на Волинь, у гімназію містечка Рівне. Однак у провінційній глухомані він швидко відчув брак літератури й спілкування з освіченими людьми. Тому вже 1845 року переїхав до Києва.

Створення Кирило-Мефодіївського товариства

1846 року в Києві була створена перша українська політична організація – Кирило-Мефодіївське товариство, організаторами якого були професор Київського університету Микола Костомаров, учитель з Полтави Василь Білозерський і службовець канцелярії генерал-губернатора Микола Гулак. Згодом до складу товариства увійшли літератори Пантелеймон Куліш і Тарас Шевченко, поет і перекладач Олександр Навроцький, етнограф і фольклорист Опанас Маркевич та інші.

Невдовзі у середовищі кирило-мефодіївців утворилося два крила: представники помірно-ліберального крила (М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш) були прихильниками реформ, натомість радикали (М. Гулак, Т. Шевченко) виступали за необхідність народного повстання.

Київський губернатор збирався попередити Костомарова про підготовку його арешту

Київський губернатор Іван Фундуклей дуже поважав Костомарова як вченого і рідкісного фахівця з історії Києва. Микола Іванович навіть редагував його книгу «Огляд Києва і його старожитностей». Високопоставлений сановник навіть хотів попередити Костомарова про підготовку його арешту в 1847 році і через посильних викликав головного кирило-мефодіївця на конфіденційну зустріч. Однак Микола Іванович в ті дні був настільки зайнятий приготуваннями до власного одруження з Аліною Крагельською, що знехтував запрошенням.

Кирило-мефодіївці стали жертвами доносу

Товариство діяло 14 місяців. Викрили його за доносом в поліцію студента Олексія Петрова. Члени товариства були засуджені і заслані. Миколу Костомарова заслали у Саратов, перед цим він провів рік у Петропавлівській фортеці.

Служив у Саратовському статистичному комітеті, публікував статті з історії, економіки та культури Саратовської губернії, продовжував займатися історією. Тут Костомаров продовжував писати свою фундаментальну працю «Богдан Хмельницький», закінчив дослідження «Бунт Стєньки Разіна», а також почав нову роботу про внутрішній побут Російської держави XVI-XVII століть.

З колишньою нареченою доля звела через роки розлуки

У 1873 році, розлучені долею багато років тому, Микола Іванович і Аліна Крагельська зустрілися знову. Він – так і не одружений самотній «дід», вона – вдова і мати трьох дітей. 9 травня 1875 року вони обвінчалися і десять років, до самої смерті Костомарова, прожили разом.

Костомаров двічі потрапляв під екіпаж

Восени 1881 року, переходячи вулицю на Васильєвському острові, Костомарова збив ломовий візник. Наслідки травми відчувалися дуже довго. А 25 січня Костомарова, зануреного в роздуми, знову збив екіпаж — цього разу просто під аркою Генерального штабу. 6 квітня 1885 року, у день пам'яті святих Кирила і Мефодія, здоров'я вченого різко погіршилося. Лікар давав йому кілька годин. Так і сталося: рано-вранці 7 квітня він помер у своїй квартирі на Васильєвському острові, куди багато років поспіль приходила вся освічена громадськість Петербурга.

Поховали Миколу Івановича 11 квітня 1885 року на Волковому цвинтарі. Серед тих, хто прийшов провести його в останню дорогу, було дуже багато студентів.