дивись.info

Борис Возницький: п’ять років без Лицаря замків

Борис Возницький: п’ять років без Лицаря замків
Фото «Історичної правди»

Сьогодні минає рівно п’ять років з того дня, як не стало Бориса Возницького. У нього стався серцевий напад 23 травня 2012 року, коли він їхав за кермом. Автомобіль розбився між селами Куровичі та Печенія Золочівського району.

Борис Возницький був і залишається легендою музейною світу. Він зібрав понад 35 тисяч унікальних експонатів і створив 16 музейних комплексів. А почався музейний шлях Возницького у Винниках, де він спочатку створив кімнату-музей, а згодом – Історико-краєзнавчий музей Винників. Допомагали у цьому Борису Григоровичу його учні, з якими збирав експонати, вирушав у краєзнавчі експедиції. Але коли Возницький поїхав на навчання до Ленінграда, музей закрився.

У 1960-1962 рр. Возницький працював заступником директора Музею українського мистецтва у Львові. Згодом призначений на посаду директора Львівської картинної галереї. Член Національної спілки художників, де очолював секцію критики і мистецтвознавства. Тоді ж Борис Григорович зайнявся активною охоронною діяльністю.

Возницький зі співробітниками обстежував покинуті барокові храми, занедбані каплиці та старі цвинтарі.

У покинутому костелі в Жовкві Борис Возницький зняв з вікон полотна, які виявилися рештками оригіналів полотен Мартіно Альтомонте – «Битва під Віднем» і «Битва під Парканами», написані художником на замовлення короля Яна ІІІ Собеського.

У Городенці на Прикарпатті Возницький разом зі співробітниками врятували рештки дерев’яного вівтаря роботи Пінзеля. А на покинутому цвинтарі було розкопане поховання з надгробком дітей Понінських роботи Бертеля Торвальдсена.

Серед врятованих творів мистецтва гобелени, меблі, картини, вівтарі, мармурові і дерев’яні скульптури, предмети ужиткового мистецтва тощо. Борис Возницький, будучи вже академіком, не цурався найбруднішої роботи під час порятунку пам’яток.

Про Бориса Возницького

«23 травня, виповнюється п’ять років, як не стало Бориса Возницького. 50 років, працюючи у музеї, Він врятував тисячі творів, що стали національним надбанням нашої Держави. Відкрив сімнадцять відділів галереї, рятуючи при цьому пам’ятки архітектури такі, як Олеський, Золочівський, Підгорецький замки, каплицю Боїмів, найдавніший храм у Львові Івана Хрестителя, музей «Русалку Дністрову» та відбудували у с. Підлися садибу Маркіяна Шашкевича, П’ятничанську вежу, музей гетьмана Івана Виговського у с. Руда, музей Іоана Георга Пінзеля. Добився, щоб Палац Потоцьких передали Львівській галереї мистецтв, де з працівниками створив експозицію європейського мистецтва 14-18 ст., а на Стефаника, 3 збагатив експозицію 19-21 ст. Відкрив зали збірки Ярослави Музики. Створив музей давньої української книги. Музею, який у 60-ому році у Львові був одним із скромніших , мав лише другу категорію зі збіркою в 11 тис. експонатів, поповнив до 60-ти тисяч і добився для музею статусу Національний. Тепер це Львівська національна галерея мистецтв, а з 2013 року, стала імені Бориса Возницького. Ним, звичайно, з допомогою колективу, врятовані скульптури Пінзеля, античні скульптури зі Старого Роздолу, тільки дві тисячі дерев’яної поліхромованої золоченої скульптури, портрет та сакральний живопис 15-18 ст. Надгробки – створив унікальну експозицію, якої не має Україна. Зібрав та створив експозицію (завершили працівники Золочівського замку) архітектурних фрагментів старого Львова – Лапідарій……. Ще багато можна перерахувати тих справ, які під керівництвом і безпосередньо були зроблені Борисом Возницьким. Він рахував себе найщасливішою людиною тому, що робив улюблене та дуже потрібне для людей діло», – написала на своїй сторінці у Фейсбук донька Лариса Возницька-Разінкова.

«Нині просто не віриться, що вже минуло 5 років, протягом яких стільки всього було і один Бог знає, скільки ще буде… Пам’ятаю, як Тетяна Сабодаш на отриманні Премії Його імені розказала, що інколи чує у фондосховищі скрип, схожий на той, який утворювався від кроків Бориса Григоровича – а отже, його душа тут, часто прилітає у кожне дороге для нього місце з галерейного намиста перлин історії та архітектури. Знаю точно, що я б ніколи в житті не хотіла знати, наскільки це боляче, дивитися на недороблені справи і те, як попелом часу покидьки присипають і знецінюють справи завершені. Але справедливість все одно переможе, бо так влаштований світ. Згадайте сьогодні Бориса Григоровича, в молитві чи просто добрим словом», – написала редактор веб-порталу «Музейний простір» Леся Гасиджак.

 

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.