Мовні квоти: що думають письменники і громадські діячі про нововведення

Письменники і громадські діячі розповіли, що вони думають про 75% української мови в ефірах аудіовізуальних засобів масової інформації.

23 травня Верховна Рада внесла зміни до Закону щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації №5313 і, таким чином, встановила, що 75% ефіру має бути українською мовою.

Для телеорганізацій регіональної та місцевої категорій мовлення закон встановлює обов’язкову частку україномовного контенту на рівні 50%.

ІА Дивись.info поспілкувалася з письменниками та громадськими діячами і дізналася їхню думку з цього приводу, а також прогноз щодо того, чи стануть українські ЗМІ колись на 100% україномовними.

Віталій Капранов, український письменник, видавець, публіцист, громадський діяч:

«Ми в захваті, це саме те, що треба робити. Ми за це боролися. Можна сперечатися: багато це чи мало, але добре, що це зроблено. Процес запустили, а далі наше завдання полягає у тому, щоби влаштувати громадський контроль, аби квот дотримувалися, бо дуже багато хороших законів написано, але, на жаль, не всі вони виконуються.

Вже є супротив, вже зарепетували на тому ж «Інтері», що  тепер не буде якісного контенту. Але за 25 років незалежності виросло покоління, яке чудово говорить української мовою, і якщо український канал має проблеми з нею та українським контентом, то або там зібралися виключно неповноцінні люди, або це навмисно робиться.

Наш погляд такий: в ідеалі обов’язково повинно бути 100% контенту українською мовою у національних засобах масової інформації, відтак, газети, журнали тощо повинні мати версію державною мовою. На місцевому рівні у на є болгарські райони і там повинні виходити болгарські газети, функціонувати болгарське радіо, у Криму кримськотатарською мовою повинно бути. Без цього ніяк».

Сергій Замілюхін, голова громадської організації «Російськомовні українські націоналісти»:

«В Україні абсолютно всі розуміють українську мову. Може, не всі говорять, бо, коли говориш, треба думати українською, але слухати і розуміти українську мову, новини нею, можуть всі. Російськомовні українці, коли дивляться фільм у кінотеатрі, за 10 хвилин після виходу звідти вже навіть не пам’ятають, якою мовою був фільм. Тому я взагалі не бачу проблем з тим, що наше телебачення, радіо, кінотеатри розмовлятимуть рідною українською мовою.

50% на місцевому рівні мені важко коментувати, бо я не експерт. Але ми ж не кажемо, що маємо як росіяни абсолютно всіх, хто живе в Україні, зробити етнічними українцями. У нас є кримськотатарський канал, який говорить іноді кримськотатарською, іноді українською. Умовно кажучи, якщо у Маріуполі є греки, і якісь культурні програми будуть грецькою мовою саме для підтримання культурних аспектів, це нормально. Але вони повинні вийти за межі свого будинку і вміти розмовляти рідною для всієї країни українською».

Василь Шкляр, український письменник, політичний діяч:

«Я завжди казав, що квотування всього українського у нашій культурі взагалі виглядає дивним. Ці 75% — дуже половинчасте рішення. Сподіваюся, що це тільки перший етап до відновлення справедливості у нашому культурному просторі, бо там є дуже багато суперечливих речей, як на мене. До прикладу, кілька слів ведучого українською і ціла група присутніх іншомовних людей — все, вже буде вважатися, що це український контент.

Щодо 50% на місцевому рівні — це теж певний компроміс. Я думаю, що автори закону дбали, щоби він був ухвалений і тому тимчасово можна пробачити такий вигляд.

Але загалом  це рішення запізніле і неповноцінне. Воно навіть певною мірою образливе. Має бути 100% україномовного контенту. Я сподіваюся, що ми прийдемо до цього. Можливо, не так швидко, як того хотілося, але ми дійдемо до цього, коли нація опритомніє. Вже є такі зрушення і по війні, по нашій перемозі над окупантом все стане на свої місця».

Сашко Лірник, письменник, музикант, телеведучий:

«Це треба було дуже давно зробити. Ще в 90-их роках. Тоді би ми не мали цих проблем і з війною, і з сепаратистами тощо. Насправді, це дуже слабенький і лагідний закончик, задля виконання якого особливо не треба напружуватися. Треба жорсткі покарання вводити за недотримання його норм. Це питання не гуманітарне. Це питання військове, питання виживання країни, стратегічне питання. Тому такі закони зараз конче необхідні. Якщо ми не втримаємо українську мову, ми не втримаємо державу. Це просто і очевидно для всіх.

Ось ці 50% на місцевому рівні спеціально встановили для того, щоби ніби нічого і не робити. Якщо це розглядати як перший крок по дерусифікації — добре, а якщо як остаточний закон – питання. Ще треба скасувати цей паскудний закон Ківалова-Колесніченка (Закон України «Про засади державної мовної політики», який встановлює, що державною мовою є українська мова, але істотно розширює використання регіональних мов, якщо кількість носіїв цих мов не менше 10% від населення певного регіону, а в окремих випадках й менше 10%, — авт.ред.) і тоді вже можна щось говорити.

Але скажу так: з цим законом ми не скоро перейдемо на повністю україномовний контент».

Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО