Любомир Гузар об’єднав українців, ставши для них духовним Батьком, – єпископ Борис Гудзяк

Учора, о 18.30, перестало битися серце одного з найбільший моральних авторитетів України, глави Української греко-католицької церкви у 2005-2011 років Блаженнішого Любомира Гузара.

Він народився 26 лютого 1933 в родині Ярослава Гузара та Ростислави Демчук у Львові. Прадідом Любомира був отець Дмитро Гузар — священик УГКЦ, парох у містечку Завалів, батько Лева Гузара і тесть письменника, нотаріуса Володимира Левицького (більше відомий за пседонімом Василь Лукич).

У 1944 році сім'я його батьків виїхала до Австрії: у місті Зальцбург продовжив навчання в українській гімназії, а переїхавши у 1949 в США, закінчив середню освіту в малій духовній семінарії (St. Basil College Seminary) в Стемфорді штат Коннектикут. Член Пласту. Капелан молодечих таборів Спілки Української Молоді (СУМ) у Елленвілі, штат Нью Йорк.

Богословські студії відбув у Католицькому університеті Америки у Вашингтоні, а в 1958, як питомець Великої Духовної Семінарії Святого Йосафата, здобув ліценціат богослов'я. 30 березня 1958 року Владика Амвросій Сенишин висвятив Любомира Гузара на священика для праці в Стемфордській єпархії.

Продовжив філософські студії у Фордгамському університеті Нью-Йорка і в 1967 році здобув ступінь магістра. А 1969 переїхав до Рима для продовження богословських студій, які завершив доктором богослов'я в 1972. Того ж року вступив у монастир св. Теодора Студита у Ґроттаферрата в Італії.

2 квітня 1977 в монастирі Студійського Уставу в Кастель-Гандольфо поблизу Рима, Верховний Архієпископ Йосип Сліпий висвятив Любомира Гузара на єпископа без згоди Римського Архієрея (тому аж до 1996 не діяв як єпископ).

У 1978 Патріарх Йосип призначає єпископа Гузара архімандритом цього монастиря, а також відповідальним за монастирі студійського уставу за межами України.

У 1984-1991 — протосинкел Львівської Архієпархії в Римі.

У 1993 з усією монастирською спільнотою з Гроттаферрата повернувся до України. Єпископ Гузар, після повернення з довготривалої еміграції зі США, мешкав у передмісті Львова — селі Зимна Вода.

25 січня 2001 на надзвичайному Синоді Єпископів Української греко-католицької церкви обраний Архієпископом Львівським та Главою Української греко-католицької церкви, а 26 січня Папа Римський Іван-Павло II затвердив цей вибір. 21 лютого того ж року Любомир Гузар став Кардиналом Католицької церкви з титулом святої Софії на Віа Боччеа.

2002-го року Любомир Гузар прийняв українське громадянство.

21 серпня 2005 офіційно змінив свій титул на «Верховний Архієпископ Києво-Галицький», переніс свій осідок до Києва, який був центром греко-католицької церкви до захоплення Московією. Через шість років, 9 лютого, з’явилася інформація, що Папа Римський Бенедикт XVI прийняв відставку Любомира Гузара з посади глави УГКЦ.

Останні роки проживав у селі Княжичі Броварського району Київської області.

Свої співчуття вже висловила низка політичних, громадських та релігійних лідерів.

Петро Порошенко, Президент України

«Сьогодні відійшов у вічність Блаженнійший Любомир, Верховний Архієпископ-емерит Української Греко-Католицької Церкви.

Щиро сумую з усіма вірними УГКЦ і всією Україною. Висловлюю глибоку шану цій світлій людині, справжньому подвижнику, який сміливо ніс слово Господнє українцям у двох сторіччях на зламі двох тисячоліть.

В одному з останніх інтерв’ю Любомир Гузар пророче сказав слова, які мені запали в душу: «Мир означає любити один одного. Мир – то не є відсутність боротьби». Виконуючи його наказ за покликом серця ми маємо продовжувати боротися за Україну, за мир, за любов», – йдеться у повідомленні.

Борис Гудзяк, єпископ Української греко-католицької церкви, голова єпархії святого Володимира Великого в Парижі для українців візантійського обряду у Франції, країнах Бенілюксу та Швейцарії

«Я знав патріарха Любомира Гузара майже все своє життя – маленьким хлопчиком з вигляду, бо часом приїжджав з батьками на літній табір, де він був парохом, пізніше він був моїм духівником і сповідником у семінарії в Римі. В Україні наше спілкування також було доволі близьким.

Патріарх Любомир був надзвичайно обдарованою людиною – інтелектуально та емоційно, з неймовірною уявою і фантазією, з прекрасним оксамитовим баритоном, чудовим проповідницьким стилем. Він, мабуть, був найкращим проповідником у нашій Церкві протягом мого життя.

Проте, він був передовсім людиною молитви, монахом, який прагнув єдності з Богом. Як священик, архимандрит, архієрей він молився, щоб бути в єдності з Господом і провадив інших до такої єдності.

Для нього важливою була єдність Церков – він написав навіть цілий докторат про митрополита Андрея, його богослов’я і духовність християнської єдності та працю заради неї.

Він об’єднав наш Синод єпископів, який був при його виборі розділений.

Він об’єднав українців, ставши для них духовним Батьком і найвищим моральним авторитетом.

Його любили таксисти, слухали молодь і старші, підприємці і митці, побожні парафіяни і ті, які не були вірними УГКЦ. Він об’єднував членів своєї Церкви і свого народу та прагнув поширювати цю єдність далі - працював заради примирення з поляками і євреями, мріяв про припинення цієї війни та примирення з росіянами.

Блаженніший Любомир лишив нам у спадок ще дві особливі риси, які нас з вами змушують задуматися і закликають до чеснот.

У світі, у нашій країні, де є жадоба влади і намагання її захопити будь-якою ціною, він владу віддав, відпустив, вразивши всю Україну своїм зреченням у 2011 році.

Просто відпустив владу...

Патріарх жив дуже скромно. Мав дуже мало речей, не любив розкоші. Звичайно, для Літургії, прослави Бога, він приймав традицію Церкви, красу, славу і навіть пишність Божої Служби, але в побуті був дуже скромний. Ця скромність передавалася у спілкуванні. А спілкуватися він міг з усіма, на різних мовах, у різних контекстах.

Це спілкування завжди було приправлене гарним легким гумором. Блаженніший вмів щиро посміятися з самого себе. У цьому гуморі виявлялося його близькість до Божого таїнства, бо гумор і таїнство споріднені.

Зараз дуже важливо, щоб ми супроводжували Блаженнішого Любомира молитвою у таїнственний момент його переходу.

Молімося за Блаженнішого Любомира, за спокій Його душі...

Молімося за Блаженнішого Святослава, адже тепер на нього лягає ще більший тягар відповідальності…

Молімося, щоб і ми могли ці та інші риси славної пам'яті Патріарха Любомира пізнавати і засвоювати…

Вічная пам’ять!» – йдеться у повідомленні.

Філарет, предстоятель Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП), патріарх Київський і всієї Руси-України

«Верховному Архієпископу Києво-Галицькому Святославу, Отцю і Главі Української Греко-Католицької Церкви

Ваше Блаженство!

Від імені Української Православної Церкви Київського Патріархату і від мене особисто прошу прийняти сердечні співчуття з приводу упокоєння Верховного Архієпископа - емерита Блаженнійшого Любомира кардинала Гузара, а також прошу передати ці слова співчуття єпископату, духовенству та вірним УГКЦ.

Спочилий владика у своєму житті розділив трагічну долю багатьох українців свого покоління. Бувши змушений обставинами війни полишити рідний край, він ніколи не полишав любові до українського народу. Від своїх наставників, а особливо від святителя в єпископи УГКЦ, він перейняв і проніс через все життя і служіння прагнення духовного відновлення українства, подолання ворожнечі між братами і залікування ран минулого.

Завдяки його мудрому і зваженому керівництву УГКЦ відносини між нашими Церквами значно поліпшилися, а співпраця у двосторонньому та багатосторонньому форматі розширилася. Сподіваюся, що життєвий спадок спочилого, його києвоцентричне бачення майбутнього Церкви в Україні матимуть гідне продовження.

Смерть Блаженнійшого Любомира є великою втратою для Української Греко-Католицької Церкви і для всіх тих, хто знав, любив, цінував і поважав його.

Поділяючи з Вами смуток і печаль, підношу молитви до Бога за упокоєння душі спочилого!

Нехай Господь прийме новопреставленого в Своє Царство, де немає ні скорботи, ні зітхання, але безкінечне життя!

Вічна пам'ять Блаженнійшому Любомиру!» – написано у зверненні.