Куратор «Шоу Обіцянок» Олександр Соловйов: Сьогодні світ складається із тих, хто не дограв у «війну і мир»

Важливим моментом є не тільки різна вікова, а й мистецька категорія художників, що працюють як у рамках концептуального мистецтва, так і поза ним. На виставці представлені як сучасні роботи, так і дещо старші, які сьогодні прочитуємо зовсім по-новому, вони досі не втратили своєї актуальності, складається враження навіть, якоїсь їхньої пророчості.

В роботах митців зустрічаємо безліч актуальних тем, які на перший погляд неможливо поєднати однією концепцією, проте оце плавне перетікання, дисонанси від тиші до крику, від забави до війни, протиставлення порядку – тотальному хаосу, яскраво представлені у нашій реальності.

Зазначимо, що виставка відбулася за сприяння Zenko Foundation, за словами керівника фундації пана Зенка Афтаназіва, вони нікого не підтримують, лише співпрацюють із митцями. Також, пан Зенко зазначив, що зовсім скоро Україну відвідають низка відомих кураторів із європейських центрів сучасного мистецтва з метою знайомства із нашими художниками та у рамках майбутньої співпраці.

Про саму виставку та її концептуальну основу нам розповів один із кураторів «Шоу Обіцянок» Олександр Соловйов.

- Як формувалася ця виставка, добиралися художники? Це, напевно, такий зріз мистецький?

В певному роді так, хоча в основі лежить концепція «текучої сучасності», термін придумав Зигмунд Бауман, відомий польський соціолог і філософ, ін. жив у Лондоні, помер зовсім недавно. Цей термін він придумав у 2011 році, поняття це як метафора того, що уже втрачено порядок світобудови, все воно перетікає, що рідині можна надати форму, але неможливо її зберегти – саме зараз ми перебуваємо у такому стані… така, українською мовою термін звучить як «плинна реальність».

Нам здалося, що це дуже характерно для сьогоднішнього дня. З однієї сторони – такий стан із підвищеним градусом турбулентності, а з іншої – термін цього ж філософа, звучить як «контейнер можливостей», тих, які ще будуть, і тих, що втрачені, як це не парадоксально звучить. Ми живемо надіями і обіцянками. Надія може бути оманливою, ілюзорною, а від того — згубною, але одночасно може бути і рятівним стимулом, який витягає з безодні, підтримує волю до життя навіть у найсмутніші часи. Мистецтво не дає такі обіцянки, як політики, але воно може образно намічати якісь орієнтири, притому, ставити діагноз. В цьому є суть нашої концепції.

Роботи підбирали за таким принципом, щоб представити всю Україну. Тут є художники майже із всіх наших регіонів: і львів’яни, і харків’яни, одесити, кияни, представлений Франківськ та Ужгород, та багато інших. Вік митців також різний – є молоді і більш зрілі. Такі як Віктор Сидоренко, Арсен Савадов, Павло Керестей – належить до старшого покоління, серед молодих – Степан Рябченко, Юлія Кісіль, яка зробила інсталяцію «Калібр смерті» із снарядами з АТО. Це такий radymade – знаряддя смерді, яке художник може використовувати у гостро символічній формі. З точки зору технологій та різних жанрів, тут представлено все – від відео проекцій колажів, документацій перфомансів і т.п.

Багато на виставці є робіт, в яких оцей стан деструкції присутні в тій чи інші формі. Навіть у Василя Цеголова «База комах», 2012 року перегукується із «базою терористів» сьогодні. Чи, до прикладу, «Сон Гулівера» у Савадова, знаходить свою актуальність у сьогоденні. Тут, в такій, більше алегоричні формі. Чи є роботи, які, навпаки, містять дуже прямі образи та вислови, можна сказати, на злобу дня, вони спрацьовують дуже гостро.

- Якщо порівнювати із попередньою виставкою, представленою у цих залах, я маю на увазі «Килим», то можемо говорити, що до творчості митців активно інтегрується тема війни…

Тут вийшло так, що у нас навіть цілий зал, можна так сказати, присвячений цій темі. Причому, по-різному художники її прочитують. Тут є і «Калібр смерті» і, одночасно, є відеоарт Андрія Сидоренка, де діти, просто в Київському Парку Перемоги, бавляться військовою технікою. Для них це просто забава, а для когось це вже зброя.

На жаль, сьогодні світ складається із тих, хто не дограв у «війну і мир» - все в одному ланцюгу, і в цьому трагедія. Коли країна знаходиться в стані війни, такі речі стають звичними. Багато є того, що ми називаємо таким популярним терміном «гібридна війна», але воно так є, і власне, «плинність сучасності», має на увазі таке «гібридне мерехтіння», якісь перетікання, складний образ, - вся оця колажність образів, співставлення чогось непоєднуваного…

В цьому сенсі, тут відображений настрій, рефлексію, а з іншого боку певний стан… Ми робили минулого року «Килим» лише в одному із залів, а тут – це фактично мікробієнале сучасного мистецтва. Багато художників, що роблять проекти в різних формах, працюють в різних жанрах. Ми і не ставили завдання зібрати, ну прямо всіх, але прагнули показати саме становище сучасного українського мистецтва. Теж, до певної міри, таке плинне, скоріше, зосередити увагу на плинності різних моментів.

- Чи можете зробити такий прогноз про майбутнє українського мистецтва у стані війни? З історії відомі різні напрямки, які виникали на противагу війні, чи як рефлексія на неї, зокрема, експресіонізм… Чи може відбутися щось подібне в українському мистецтві?

- Ще й «дадаїзм» - народжений Першою світовою війною. Безумовно, художники не можуть бути осторонь. Всі ці події на них впливають по-різному, чи опосередковано, чи у тематиці, чи просто у формі якогось складного підтексту – вона, війна, входить у нашу свідомість.

Розмовляла Мар’яна МАКСИМІВ

Фото: Микита ПЕЧНИК