дивись.info

Затиснуті: токійське метро у годину пік (фото)

Затиснуті: токійське метро у годину пік (фото)

Майкл Вульф протягом кількох років знімав пасажирів у токійському метро в години пік. Оглядачка BBC Culture поспілкувалась з німецьким фотографом про проект, окремі світлини якого вже давно стали вірусними в інтернеті, передає ВВС Україна.

Неприродні пози, в яких фотограф закарбував пасажирів токійської підземки, нагадують застиглих у попелі мешканців Помпеїв. Незручно зігнені руки, відкриті роти, від подиху яких запотіло скло.

Однак проект Tokyo Compression («Тиснява в токійському метро») – це не поставлені фотографії, вони зображують повсякденну реальність метрополітену в японській столиці.

Після того як у 2010 році Майкл Вульф отримав нагороду World Press Photo за одну зі своїх світлин, він прийшов з альбомом фотографій до токійського видавництва.

«Головний редактор погортав портфоліо 30 секунд і спитав «то й що?», – розповідає Майкл Вульф, виставка робіт якого відкривається в лондонській Flowers Gallery.

«Хіба це не жах?»- здивувався я, а він відповів: «Ну який там жах, я так щодня їжджу на роботу вже 40 років».

Ця буденність набуває певної поетичності в зображеннях Вульфа. Притиснуті до вікон потягу або інших пасажирів, люди стоять із заплющеними очима. Вони заглибилися в свій внутрішній світ, ніби поринувши в своєрідний транс.

«Ви не можете змінити ситуацію, тож єдине, що залишається, змиритися з нею, сховати її десь у глибинах свого мозку, поринути в забуття», – пояснює Вульф.

«Ви повинні пройти через це вранці і перетерпіти ввечері на зворотному шляху, і нічого з цим не поробиш, отже, краще – про це взагалі не думати».

Остання редакція фотоальбому Tokyo Compression щойно вийшла друком, поставивши крапку в проекті, який розпочався понад 20 років тому.

«Після терактів 1995 року, коли в токійському метро розпилили отруйний газ зарин, журнал Stern, де я тоді працював, відрядив мене до Японії», – розповідає Вульф.

“Одного разу я прибув на станцію метро, на якій пізніше й були зроблені всі знімки. На цій станції – тільки одна колія, а платформа з протилежного боку прямо прилягає до неї, і таким чином ви можете бачити вікна вагонів зблизька”.

«Я був там десь хвилин 10 і зробив п’ять чи шість знімків пасажирів, яких притиснуло до вікон. Вони виглядали досить жалюгідно, хоча це навіть не була година пік».

За кілька тижнів він побачив ці знімки і вирішив зберегти їх на майбутнє. «2010 року я переглядав старі фотографії в себе на комп’ютері і натрапив на ці п’ять світлин. Мені стало цікаво, що тепер відбувається на тій станції і як можна використати ці фотографії?».

Утім, це виявилося не так просто. «Я не пам’ятав, де розташована станція, а на знімках не було її назви», – розповідає фотограф.

Довелося звернутися по допомогу, і фахівці змогли визначити лінію метрополітену за позначками на дверях вагонів.

«Всі лінії в токійському метро належать різним компаніям, і кожна з них ставить свій логотип на двері потягу. Отже, це мала бути лінія залізничного оператора «Одакю».

«Тоді я полетів до Токіо, сів на потяг цієї лінії і виходив на кожній станції, поки врешті-решт не знайшов свою».

З 2010 до 2013 року фотограф щороку навідувався до станції Сімо-Кітацава.

«Я приїжджав на станцію впродовж чотирьох тижнів, і знімки щоразу ставали дедалі напруженішими. Зазвичай я фотографував людей у годину пік з 7.45 до 8.50 ранку, коли потяг прибуває кожні 80 секунд. У мене були лише 30 секунд, щоб зробити знімок».

Незабаром фотограф розробив чітку стратегію зйомки. «Крізь видошукач камери я міг побачити лише одну секцію вагону, я не міг охопити весь потяг за 30 секунд, тому щоразу наводив об’єктив на три вікна кожного вагону. Я одразу бачив, чи було у вікні щось цікаве, а якщо – ні, вирушав далі».

Остання серія світлин називається The Final Cut, тому що цієї станції більше не існує – 25 березня 2013 року всю лінію перебудували і зробили підземною.

 

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.