Політогляд тижня: недоторкана депутатська недоторканість та народження нового європейського лідера

Новий європейський лідер

Цього тижня в Європі відбулися дві події, які можуть змінити геополітичну розстановку сил в Європі. Спочатку Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп відвідав з робочим візитом Варшаву, а після цього відбув у Німеччину на саміт Великої Двадцятки, де має провести широко анонсовану і довгоочікувану зустріч з Президентом Російської Федерації Владіміром Путіним.

Першу подію ми розглянемо сьогодні, а другу – уже через тиждень. Отже, «лідер вільного світу» Дональд Трамп здійснив свій перший робочий візит у Центральну Європу. І першою країною, яка його прийняла стала Республіка Польща.

І це, як ви розумієте, зовсім не випадково. Політтехнологи Трампа спрацювали на відмінно. Вони обрали ідеальну країну для свого Президента, де була створена ідеальна картинка для ідеальної промови Трампа, на яку всі так очікували. Про амбіції Польщі стати одним з нових лідерів об’єднаної Європи я писав уже давно. Поляки, за підтримки США і після фактичного виходу Великобританії з Євросоюзу, розпочали активну боротьбу за вивільнене місце в трійці неформальних лідерів Європи, поряд з Німеччиною і Францією.

Поки Франція оговтується від безкровної «революції» і приходу до влади Макрона, а Меркель свій батл за німецьку корону ще не виграла, Дуда виводить свою Річпосполиту на новий рівень. Чому для Трампа так важливо було поїхати у Польщу? Тут є кілька факторів.

Читайте також: Коли Україна потрапить до НАТО і чи потрапить взагалі, – думки експертів

По-перше, там для нього була ідеальна картинка, яку змогли побачити мільйони американців. По-друге, оскільки Трамп не сприймає Ангелу Меркель, як європейського лідера, а Макрон для нього ще надто молодий і надто недосвідчений, то він вирішив зробити ставку на амбітних поляків, які не мають сентиментів ані до великої об’єднаної Європи, ані до Росії. По-третє, це звичайний бізнес.

Трамп не просто здійснив мрію поляків, піднявши їх у світову прем’єр-лігу, він приїхав і продав їм все, що хотів. Зауважте! Продав, а не віддав, чи подарував. В цьому і полягає новий план Трампа – завдяки політичним амбіціям інших робити американський бізнес і таким чином послаблювати Російську Федерацію.

Все почалося з американського газу, вугілля і зброї. Далі буде більший асортимент. А що ж Україна? Україна і світ саме у Варшаві почула з вуст Трампа те, що вона хотіла почути – про агресію Путіна на сході України, яку він зобов’язаний припинити.

І це перемога! Однозначно, перемога! Але є речі, про які нам варто задуматись і на які варто зважати. Перше, це заяви міністра закордонних справ Польщі Вітольда Ващиковські, який саме напередодні візиту Трампа до Варшави, заявив, що Україна ніколи не увійде в ЄС, поки не погодить з поляками власну внутрішню політику історичних цінностей. Тобто нам відверто заявили, що ми повинні зважати на польські імперські амбіції. Як на мене, то такі заяви нинішньої польської еліти мало чим відрізняються від російських зазіхань на українську історію і в Європі може з’явитись ще один хворобливий суб’єкт із завищеною самооцінкою.

Друге, це заява заступника Держсекретаря США про те, що Україну ніхто не рятуватиме від зовнішніх загроз, якщо вона не впорається із найбільшою внутрішньою загрозою – корупцією. Ця заява свідчить про те, що до тих пір, поки ми не навчимось карати винних у корупційних діяннях у всіх сферах суспільного життя, нам ніхто не допомагатиме і навіть купити якісне озброєння ми не зможемо. І це зрозуміло, ніхто нам не продасть летальну чи будь-яку іншу зброю, оскільки ніхто не впевнений в тому, що через тиждень чи місяць, через корупційні схеми, ця зброя не опиниться в руках тих, від кого вона мала б нас захищати.

Недоторканна недоторканність

А Україна тим часом спостерігала за тим, як наша правоохоронна система безуспішно «боролася» із депутатською недоторканністю шістьох народних депутатів.

Генеральний прокурор України Юрій Луценко ще 21 червня вніс до Верховної Ради України подання про зняття недоторканності з п’ятьох нардепів – Андрія Лозового, Євгена Дейдея, Олеся Довгого, Борислава Розенблата і Максима Полякова, а 29 червня з’явилось подання на шостого народного обранця – Михайла Добкіна.

Я свідомо не писав про це у попередніх оглядах, оскільки хотів дочекатись, коли ці всі подання почнуть розглядатись по суті. Це все відбувалось цього тижня – регламентний комітет Верховної Ради України почав розглядати ці всі подання і усі вони завершились не на користь Луценка. Жодне з подань, які депутати встигли розглянути на комітеті, не отримало підтримки.

Фактично, українці стали очевидцями чергового цирку у виконанні наших парламентарів, які, вважаючи себе маленькими божествами, просто знущались над правоохоронною системою і всім Українським народом. Нам усім в черговий раз дали зрозуміти, що вони плювали на нас усіх з високих київських пагорбів і якщо вони не можуть порішати свої питання з НАБУ, ГПУ чи СБУ, то вони це можуть вирішити і без них.

Ми всі остаточно переконалися в тому, що ця Верховна Рада у цій політичній системі немає права на існування. І, якщо чесно, то нам всім має бути байдуже, чи там відбудуться позачергові вибори, чи цих народних обранців посадять чи розстріляють, але ця так звана політична «еліта» повинна щезнути з нашого життя. Це все, що я хотів написати про політику і політиків в Україні.

Не сміттям єдиним

В цей час у Львові тривали свої війни. Садовий з Синюткою і далі розігрують інформаційну «війнушку» про те, хто і як вивозить сміття з вулиць Львова. Врешті Садовий опинився у своїй стихії, коли йому нічого не потрібно робити, а лише «контролювати» і «критикувати». Робити він це вміє вишукано і з розмахом.

Необхідні ресурси теж у нього присутні. І тут Синютці не позаздриш. Але він сам обрав собі цю стезю. Непотрібно було починати грати в азартні ігри з шулером вищого ґатунку.

Партія Садового і далі мітингує під Львівською ОДА, але тепер уже зовсім незрозуміло, чого вони хочуть і чого там сидять. «Блокаду» вже ніби зняли, сміття ніби потрохи почали вивозити, Синютку ніби крайнім зробили, з Садового «жертву режиму» теж зробили. Пора і скручувати свої намети, але ж ні – красивого відступу ще не спланували.

Читайте також: Окозамилювання від Садового: скільки «Львівспецкомунтранс» висмоктав з міського бюджету

А політтехнологи Синютки, як завжди, даремно проїдають виплачені їм гроші. Могли б замовити великий банер з надписом «Я вже зняв блокаду. Йдіть працювати. Олег Синютка» і вивісити його на фасаді ОДА. Або можна було виставити своїх два намети і посадити кілька нероб з вимогою зняти блокаду ОДА, оскільки ОДА зняла блокаду Львова. Або вже в крайньому випадку, Оля Березюк може знову оголосити голодування, але тепер під стінами ОДА. Це б допомогло швиденько розрулити цю ситуацію.

А от обласна рада живе своїм життям. Обласних обранців цього тижня не вдалось зібрати на позачергову сесію, тому збиратимуть їх на наступний тиждень. Найімовірніше, що це відбудеться в четвер 13 липня. Саме тоді депутати обласної ради зберуться для того, щоб прийняти дар своїх міських побратимів у розмірі 150 мільйонів гривень і одразу ж скерувати його підлеглим Синютки, щоб ті мали чим розраховуватись зі сміттєвими перевізниками.

Читайте також: Триває збір підписів під петицією проти знищення Нацакадемії сухопутних військ

І тільки у голови Львівської облради Ганущина триває справжній батл за Академію сухопутних військ. Ну як батл? Словесне протистояння в інформаційному просторі. Хто кого переговорить, переаргументує і переконає у щирості своїх рішень. Воює він із самим Міністром оборони Полтораком і його покровителем Міністром внутрішніх справ Аваковим.

«Аргументи» двох сторін досить легко можна зрозуміти. Для Ганущина – це справа честі, адже він не хоче увійти в історію, як голова облради, в часи якого остаточно знищили такий виш, як «львівська сухопутка». І він просто вимушений робити те, що мали б робити керівництво Академії (але не може цього робити, бо не може воювати зі своїм начальством), голова ОДА (але не хоче цього робити, бо погруз у львівському смітті), чи тимчасово переміщені львів’яни до Києва на посади у Верховній Раді чи Кабміні (але не хочуть це робити, бо вже мріють про відпустки).

Щоправда, до цієї боротьби долучились деякі львівські народні депутати і один з них навіть зареєстрував петицію до Президента Порошенка з вимогою зупинити «нищення Національної академії сухопутних військ у Львові». Особисто я мало вірю в такі інструменти демократії, але підписати її треба (що разом зі своєю сім’єю і зробив). Президент Порошенко повинен зрозуміти не лише те, що знищувати такий заклад в часи війни неприпустимо, але й те, що українці не готові йти на поводу у цих двох так званих міністрів, які думають лише про те, як на своїх рідних теренах освоїти побільше бюджетних коштів, будуючи нікому непотрібний танковий інститут.

Дмитро ПОСИПАНКО,

політичний оглядач, спеціаліст, який займається комунікаціями, доступом до публічної інформації та демократією участі. Ведучий суспільно-політичної програми «Фракція» та перших телевізійних громадських обговорень «Право на вибір» на телеканалі «Перший Західний». Освіта: вища, магістр державного управління, випускник Національної школи публічної адміністрації у Варшаві. Хобі: політика, журналістика, піар і кінематографія про ці речі.

Усі матеріали автора читайте тут.