Зовнішній борг України зростає: чи загрожує державі дефолт

Наскільки це ймовірно і які перспективи є у держави в напрямку роботи з зовнішнім боргом, спеціально для Mind аналізує експерт Данило Монін.

Спочатку наведемо деякі цифри і спробуємо розвінчати певні міфи, пов'язані з боргами держави. Нижче – вся розкладка за зовнішніми боргами.

Отже, більшість боргів – досить дешеві в обслуговуванні (близько 2% на рік) і тому створюють порівняно невелике навантаження на бюджет з обслуговування поточних процентних зобов'язань. Єдиним винятком є ​​комерційні борги з реструктуризації Наталії Яресько, що обходяться в понад $1 млрд щороку відсотками.

Водночас є ще 685 млрд грн внутрішніх боргів. І хоча їх фізично менше (близько $27 млрд), обходяться вони бюджету доволі дорого (майже 10% річних). І саме ці борги формують близько 65% бюджетних зобов'язань. При цьому при складанні бюджету країни всі ці зобов'язання враховуються в бюджеті країни і вже включені у видатки бюджету.

Так, у 2016 році обслуговування боргу потребувало 99 млрд грн бюджетних коштів, а план на 2017 рік – майже 112 млрд грн. Це приблизно 4% ВВП держави.

Якщо ж подивитися на графік виплат зовнішніх боргів на найближчі 10 років, то він виглядає так:

Як можна бачити, пік виплат зосереджений на 2019–2020 роках – і це не результат дій Януковича, а результат реструктуризації власних боргових зобов'язань і взяття нових протягом 2014–2016 років. За цей час Україна наростила свій зовнішній борг на $13 млрд.

Тут відразу ж напрошується питання: а що робити з цими боргами? Відповідь досить проста – реструктуризувати. Можна бути впевненим, що це основний базовий сценарій для держави України. Чи можемо ми відмовитися від співпраці з МВФ? У принципі, можемо, і такий досвід в України вже був.

За часів кризи 2008–2009 років Україна відновила співпрацю з МВФ і взяла у нього близько $5 млрд у борг. Так ось, ці борги гасилися за часів Януковича шляхом покупки євробондів. Так, це були дорожчі в обслуговуванні гроші, ніж пропонував МВФ, але у ті часи держава могла собі подібне дозволити. Адже обслуговувати $30 млрд зовнішніх боргів при розмірі економіки в $180 млрд – це не те ж саме, що обслуговувати $45 млрд боргів при розмірі економіки в $100 млрд.

Виходячи з озвучених планів уряду щодо планового ВВП, дефіциту бюджету та бачень курсу гривні на перспективу п'яти років, спрогнозуємо, що ж буде, якщо Україна зможе рефінансувати зовнішні борги у 2019–2020 роках.

Нижче – два графіки. Перший відображає номінальне зростання боргу держави у гривневому еквіваленті. Другий показує відношення держборгу до ВВП.

Як видно, навіть за умов вкрай обережних прогнозів уряду щодо зростання економіки можна спостерігати істотне скорочення боргового навантаження на економіку. Що це означає? Якщо уряд утримуватиме дефіцит бюджету на прийнятному рівні у 2–3% ВВП (а в 2015–2016 роках дефіцит бюджету не перевищував 2,3% ВВП, і, вірогідно, цього року він навряд чи перевищить 1,5% ВВП), то ймовірність дефолту держави та неможливість домовиться з поточними кредиторами вкрай низька.

З іншого боку, очевидно, що для успішної реструктуризації держава Україна повинна переходити на середньострокове бюджетне планування і формувати бюджет на 3–5 років наперед. А от маючи такий бюджет, уже можна сміливо виходити на ринки запозичення з хорошими ставками. Так, у 2016 році під гарантії США Україна отримала $1 млрд під 1,47% річних.

Ще впевненіший вигляд Україна матиме, якщо запропонує програми економічних реформ, що дозволять наростити власний валовий продукт за п'ять років до $200–250 млрд. І такі можливості є. Підбиваючи підсумок, можна з великою переконаністю сказати, що загроза дефолту України має доволі невисоку ймовірність, і держава цілком у змозі його уникнути.