Іржа та пил: в якому стані знаходиться ядерний арсенал Росії

І Кремль про це постійно нагадує, демонструючи готовність перетворити весь світ на «радіоактивний попіл». Однак реальний стан російських ядерних «сил стримування» вельми далекий від грізного образу, що його малюють пропагандистські телеканали.

Про це пише на Mind Михайло Жирохов, військовий експерт, історик, автор книг і статей з історії локальних конфліктів ХХ сторіччя.

З чого формується «ядерний кулак» Росії? На сьогодні за зразком і подобою СРСР російські ударні ядерні сили складаються з трьох основних компонентів: наземних ракетних військ стратегічного призначення, флоту і авіації. Станом на січень 2015 року (пізніших достовірних даних у відкритій пресі немає) Росія мала 499 стратегічних носіїв, здатних нести близько 1900 ядерних боєзарядів. Основною ударною силою в РФ є ракети наземного базування. Їх, згідно з цими ж даними, було 305, і сумарно вони несуть до 1126 зарядів. А це сім типів стратегічних ядерних комплексів стратегічних міжконтинентальних балістичних ракет. З них стаціонарного базування: УР-100Н УТТХ, Р36M2 «Воєвода», Р-2PM2 «Тополь» та «Ярс-M» і мобільного: РТ-2П «Тополь», РТ-2ПM2 «Тополь-M» и «Ярс».

Хто його зробив? Більша частина розробки 1970–1980-х років – конструкторів дніпропетровського «Південмашу», фахівці якого до анексії Криму відігравали важливу роль у програмі продовження терміну служби цих ракет. Справа в тому, що в 2021–2022 роках закінчується гарантований 20-річний термін безпечної експлуатації комплексів типу «Тополь», УР-100Н УТТХ і Р-36M2 «Воєвода». Згідно з довгостроковими планами російських військових, ракети цих зразків мали поступово зніматися з озброєння. При цьому вважалося, що до 2020 року таких ракет в строю повинно було залишитися лише 5%. Паралельно ж українські фахівці мали провести роботи з продовження ресурсу ракет, що залишилися в строю.

Однак, як відомо, у 2014 році всі програми військової співпраці між нашими країнами були припинені. Завдання з продовження ресурсу передали російському Державному ракетному центру КБ ім. академіка В. П. Макєєва, що спеціалізується на балістичних ракетах для підводних човнів і не має ані достатнього досвіду, ані кваліфікованих фахівців. Тому останніми роками продовження ресурсу ракет відбувається, як то кажуть, «за фактом» – тобто відстрілюється одна або дві ракети, оцінюється технічний стан інших і спеціальна комісія приймає рішення, продовжити придатність чи ні.

Важливість ракет розробки «Південмашу» для Росії складно переоцінити, адже найчисленніші комплекси типу «Тополь» хоча і можуть розміщуватися на мобільній основі, що гарантує їхнє виживання в разі війни, проте несуть лише один ядерний заряд в 0,55 мегатонн. Для порівняння: УР-100Н несе шість зарядів по 0,55 мегатонн, а Р-36М – до десяти по 0,75 мегатонн. Таким чином, 150 комплексів «Тополь» повинні забезпечити доставку лише 82,5 мегатонн, або тільки 12% від усієї потужності ядерних зарядів російських балістичних ракет.

Скільки він ще прослужить? Цілком очевидно: якщо Москва в найближчі рік-два не вирішить проблему продовження ресурсу балістичних ракет, то вже у 2019–2021 роках їх доведеться масово знімати з озброєння, що призведе, на думку цілої низки військових експертів, до зниження ролі РВСН у загальному ядерному потенціалі РФ з нинішніх 70% до величини порядку 35% уже у 2020 році.

При цьому не варто забувати про ще одну важливу проблему – фактичну відсутність космічного ешелону системи раннього попередження. Останні два супутники цієї системи («Космос-2422» і «Космос-2446») припинили свою роботу восени 2014 року. Тому на тлі переможних реляцій про введення в дію нової РЛС раннього виявлення в Сибіру виникає резонне питання: як без супутників російські військові збираються виявити пуски ракет з території США або з акваторії Світового океану?

Що на морі? На відміну від США, де ядерні сили розподілені більш-менш рівномірно між усіма трьома компонентами, у Росії на флот і авіацію припадає лише третина ядерного потенціалу. Станом на початок 2015 року в складі ВМФ РФ було 11 стратегічних ракетоносців трьох типів, причому тільки вісім з них мали балістичні ракети на борту. Ракети, розміщені в 128 пускових установках балістичних ракет морського базування, можуть нести 512 ядерних боєзарядів.

Усі ракетні комплекси морського базування, що сьогодні знаходяться на озброєнні, були розроблені в КБ машинобудування (наразі уже згадуваний Державний ракетний центр ім. Макєєва). При цьому принаймні два типи ракет – Р-29Р і Р-29РМ – уже застаріли, оскільки були розроблені в 1979 і 1986 роках. Для їхньої заміни з 1998 року ведеться розробка нового ракетного комплексу морського базування, відомого як Р-30 «Булава». Але незважаючи на те, що ракета значною мірою уніфікована з ракетою наземного базування «Тополь-М», до кінця 2016 року невдалими виявилися 10 з 30 пусків ракет. Тобто фактично третина ракет не досягли мети, що може стати вироком для «Булави», на створення якої пішло 18 років.

Не все гаразд і з планами оновлення флоту підводних ракетоносців. Так, згідно з «Державною програмою озброєнь – 2020», планувалося передати флоту вісім атомних підводних ракетоносців «Борей» і вісім нових атомних багатоцільових підводних човнів «Ясень», здатних завдавати ударів по цілях на суші та морі крилатими ракетами великої дальності. У результаті з восьми ПЧАРБ типу «Борей» російський флот отримав лише три човни. Причому два – «Юрій Долгорукий» і «Олександр Невський» – були готові до 2011 року, проте не приймалися до бойового складу через проблеми з основним озброєнням – твердопаливною балістичною ракетою «Булава».

Тобто фактично з 2011 по 2017 рік у Сєвєродвінську був побудований лише один човен. З огляду на нинішні темпи будівництва, до 2020 року навряд чи ВМФ РФ отримає ще більше одного човна. План на будівництво восьми атомних підводних човнів «Ясень» був скорочений до шести субмарин, але і він не виконаний – жоден човен не вийшов навіть на етап випробувань, а один і зовсім не закладений.

Та в повітрі. І нарешті, авіаційний компонент ядерної тріади представлений 65 стратегічними бомбардувальниками Ту-160, Ту-95МС і Ту-22М3, які можуть нести приблизно 200 крилатих ракет великої дальності. Найсучаснішим є Ту-160, що вироблявся в 1984–1992 роки (в 1999-му серійне виробництво відновлено). Його основна зброя – 12 крилатих ракет великої дальності Х-55 з дальністю дії до 2500 км, що розміщуються в бомбовому відсіку. Причому, хоча ці ракети і розроблені в підмосковному МКБ «Радуга», проте випускало їх Харківське авіапромислове об'єднання (ХАПО), а двигуни виробляв запорізький «Мотор Січ». Що, природно, створює проблеми для російських військових як в обслуговуванні, так і продовженні ресурсу.

Є в Росії і власна крилата ракета, відома як Х-101, вона покликана замінити Х-55. Однак її виробництво йде занадто малими темпами, щоб говорити про те, що вона найближчим часом стане основною в арсеналі ВПС РФ.

З ким та проти кого? Таким чином, можна констатувати, що у сфері ядерних озброєнь залежність Росії від промислового потенціалу все ще дуже висока. І коли «північний сусід» зможе закінчити імпортозаміщення, і чи зможе взагалі – питання відкрите.

Щодо ймовірного противника – США, то американці обізнані про стан ядерного щита РФ. Тому зараз прийнята доктрина «Швидкого глобального удару», згідно з якою для нейтралізації 80% ядерного потенціалу РФ досить нанести удари по чотирьом критичним точкам: це Гаджиєво Мурманської області, Вілючинськ на Камчатці, аеродром у районі міста Енгельськ Саратовської області та база бомбардувальників в Українці Амурської області. Вважається, що мобільні комплекси (типу «Тополь» та «Ярс»), які залишилися, можливо ліквідувати за допомогою високоточної зброї. При цьому ймовірність нанесення будь-якої шкоди США та їхнім союзникам у ході «превентивного удару» Росією в цих розрахунках називається близькою до нуля.