дивись.info

Бізнес і благодійність: які соціальні підприємства функціонують у Львові

Бізнес і благодійність: які соціальні підприємства функціонують у Львові
Фото: Lakka

«Соціальне підприємство — це бізнес з людським обличчям», переконана одна із засновниць соціального підприємництва у Львові. ІА Дивись.info дізналася, які послуги пропонують небайдужі до інших бізнесмени саме у Львові, а також — чому вони вирішили цим зайнятися.

Анатолій Козак, співзасновник соціальної платформи «Краплина для життя»:

Фото: з Фейсбук сторінки Анатолія Козака

Наша робота спрямована на пошук і залучення донорів. Плюс — через реалізацію продукції, яку ми виробляємо, забезпечуємо донорів необхідними ємностями. Нам всі казали, що ми крейзі, тому що є ДонорUA, про який знають усі і ми не досягнемо нічого донорським проектом, бо вони вже захопили всю країну, в хорошому сенсі цього слова. Проаналізувавши ситуацію, ми зрозуміли: так, на всеукраїнському рівні шансів немає, але як казав Гаврилишин (Богдан Гаврилишин, український, канадський, швейцарський економіст, громадський діяч, меценат, — авт.ред.): «Думай глобально, дій локально». І ми почали робити проект у Львові. 7 листопада нам буде рік. За цей час ми стали найбільшою соціальною платформою для донорів крові у Львові.

Соціальний проект — це добре, але ми розуміли, що нам потрібні гроші. Ми жили в ілюзорному світі і думали: «Ми, круті чуваки, прийдемо з крутим проектом до якогось підприємства і скажемо, дайте нам гроші і ми зробимо ще крутіше». Але нам сказали: «Ха-ха. Добре, що ви круті, але ми не бачимо перспектив, бо що ви можете дати нам?». Довго думаючи, зрозуміли, що потрібно вигадувати щось своє і дійшли до того, що маємо стати соціальним підприємством та випускати свою продукцію. Ми боялися, що люди в Україні не готові до таких штук, будуть сприймати нас за шарлатанів, але вирішили показати, що це не так. Зрештою, ми почали виготовляти еко-чашки та еко-сумки.

Частину виручених коштів ми передаємо тим, кому потрібна донорська кров: онкохворим, пораненим бійцям АТО тощо. А на інші гроші закуповуємо маленькі ємності для здачі крові, вартість однієї з яких — 130-160 гривень.

Також ми розробили концепцію благодійного магазину, який хочемо назвати «LvivCharityShop» — хочемо зробити таку собі бюджетну ІКЕА і за допомогою магазину покривати власні потреби і популяризувати культуру донорства в Україні.

Анна Іванічева, співзасновниця «Майстерні мрії»:

Ми хотіли відкрити центр денного перебування для людей з розумовою неповносправністю, яким більше 18 років. Чому? Бо вони закінчили школу, закінчився реабілітаційний центр, відтак, люди, як правило, знаходяться вдома. І ми хотіли витягнути їх зі звичного середовища, показати щось інше. Хотіли не стільки їх чомусь навчити, скільки самим навчитися доброті, прийняття від них.

Щоби центр існував, ми вирішили започаткувати одразу соціальне підприємство. Написання грантів навіть не розглядали, оскільки хотіли самі заробляти на себе кошти. Я пішла вчитися на школу соціального підприємництва і ми отримали грант на закупівлю обладнання для виготовлення пакетованих чаїв. Ми почали з розсипних чаїв, поширювали оголошення про продаж через ФБ і зараз продовжуємо це робити, оскільки для повноцінного виробництва чайних пакетиків нам не вистачає подрібнювача.

Коли ви починаєте соціальне підприємництво, на вас дивляться, як на божевільного, мовляв, навіщо тобі це, іди на нормальну роботу. Також у вас будуть питання, де взяти гроші. Але коли ми писали бюджет, думали, що нам потрібно буде 500 тисяч гривень. А коли почали робити, виявилося, що бюджет скоротився до 50 тисяч гривень. Так сталося завдяки тому, що всі люди відгукувалися на наші прохання про допомогу. Посуд приносили знайомі з дому, меблі надав «Горіховий дім» тощо. Насправді, говоріть про свої потреби, так буде легше щось реалізовувати.

За сім місяців роботи до нас прийшло 15 людей. Дехто вже пішов з «Майстерні», дехто набрався сміливості і зараз працює в «Ашані», хтось почав говорити, хтось — більше контактувати, просто подавати руку. Я думаю, що це велике зрушення. Ми не вийшли на самоокупність. Нам вистачає коштів погасити комунальні послуги і оплатити оренду. Але на сировину ми викладаємо з власної кишені. Утім, все ще попереду.

Ми дуже хотіли би, щоби наше підприємство було стартовим майданчиком, щоби відкривали схожі центри у менших містах, тому що якщо у Львові є якісь організації, то в маленьких містечках такого немає. І наша ідеальна мрія — будинки підтриманого проживання у сільській місцевості, аби забирати людей з особливими потребами з інтернатів, щоби вони могли жити у такій собі комуні, вирощувати зелень, розводити господарство. І це дало б можливість змінити ставлення сільського населення до таких людей. Ми маленькими кроками будемо рухатися до цього.

Любов Максимович, засновниця соціального підприємства «Рукомисли»:

Фото: Повага

Я завжди зіштовхувалася з людьми, які роблять щось своїми руками і ніколи не знають, як це продати. Вони гарні митці, але недостатні продавці. Тож і ідея створення соціального підприємства виникла не просто так. На ньому мали працювати люди з вразливих верств населення, які вироблятимуть речі своїми руками. Зрештою, ми вирішили, що це будуть шовкові шалики за технікою батик (техніка розпису по тканині за допомогою воску та барвників, — авт.ред.), а також художні вироби з пластика, дерева.  Сьогодні наші шалики є у Бельгії, Німеччині, Канаді, навіть у Криму. Крім того, методом валяння ми робимо капелюшки.

Перші люди, які до нас прийшли працювати, були ВПО, а також ветеранами АТО. Але для того, щоби платити їм зарплату, треба мати достатній оборот коштів. Наприклад, в Австрії таке соціальне підприємство як наше, підтримує місцева влада — дає фонд заробітної плати. Вони виділяють кошти на заробітну платню дев’ятьом особам, а на десяту вже треба заробити самим.

Я думаю, що це треба лобіювати створення таких підприємств та покращення умов для них, адже це дає великий результат. Коли людина зайнята роботою, вона не буде стояти на обліку безробітних і отримувати просто так гроші. На мою думку, соціальне підприємство — це бізнес з людським обличчям.

Остап Проць, співзасновник ветеранської ресторації «Патріот»:

Остап Проць (зліва) та Юрій Антонов — засновники ветеранської ресторації «Патріот». Фото: Факти

Я вважаю, що український націоналізм має бути буржуазним, обов’язково. Він має бути успішним і самодостатнім.

Коли ми демобілізувалися, була думка зайнятися чимось. Частково нам цю ідею підкинув Леонід Остальцев, який є засновником «Pizza Veterano» — ми захотіли створити щось схоже у Львові.

Сьогодні ми працевлаштовуємо ветеранів АТО, частково користуємося їх продукцією: мед, настоянки тощо. Крім того, з’являється патріотичне-виховне направлення, адже відвідувачі дивляться на світлини, зброю. Дехто каже, що ми принесли у місто війну, але я вважаю, що це патріотична пропаганда у доброму розумінні.

 

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Загрузка...