«Мене перетворюють на тварину»: ув’язнені Львівського СІЗО живуть з клопами та без повітря (репортаж)

У межах спецпроекту «За лаштунками», представляємо репортаж з СІЗО у Львові.

Інспекція пройшла у рамках виїзного засідання підкомітету з питань реформування пенітенціарної системи, діяльності органів виконання покарань та пробації Верховної Ради.

Журналістка Дивись.info зазирнула у кілька камер, навіть ту, яку відкривати не планували.

***

Сьогодні у Львівському слідчому ізоляторі утримують ув’язненими 795 осіб. Тут чекають на вирок суду і відбувають покарання чоловіки, жінки, неповнолітні і навіть «довічники».

Територія СІЗО охоплює площу у 4 гектари. Його будівлі стоять ще з 18 століття і сьогодні упритул підходять до стіни житлового будинку. Аби слідкувати за порядком, на даху слідчого ізолятора розмістили шість веж для спостереження. Серед інших засобів безпеки: колючий дріт, собаки у клітках, багаторівнева пропускна система та охорона.

— У нас бували різні випадки спроб втечі, — розповідає Олег Щербатий, працівник СІЗО. — Одного разу, коли привезли підозрюваних, вони перевдяглися і спробували втекти ще тоді, коли їх переводили з машини поліції до стін СІЗО.

Фотографувати нижню частину території і вежі тут не дозволяють. Кажуть, що зловмисники можуть цим скористатися. Натомість, радо показують приміщення, якими пишаються: лікарню, кімнату матері й дитини, місце, де ув’язнені можуть користуватися Інтернетом, спортзал. Про візит журналістів і перевіряючих у СІЗО добре знали — анонсували його заздалегідь, а отже, мали час підготуватися. Чи зробили вони це — стверджувати не беремося, але на прохання відкрити камери, які не були у планах, співробітники реагували не дуже радо. Як виявилося, не дарма…

«Пенітенціарна система — розплідник туберкульозу, СПИДу, сифілісу»

Затхлий запах, поодинокі джерела світла і холод — так зустрічає кожного ув’язненого СІЗО. І це тільки коридори. У кімнатах до всього додається ще сирість та сморід туалету.

У камері №125, яку відкрили на чисельні прохання журналістів, наразі ув’язнені 17 осіб, хоча розрахована вона на 19. Чоловіки сплять на ліжках, що розташовані упритул один до одного у два яруси.

У кожного ув’язненого тут своя історія, але скарги одні й ті самі. Говорити ж про них вголос погоджуються далеко не всі. Дехто — відвертається, аби рідні чи знайомі не бачили обличчя, дехто просто вважає, що від скарг нічого не зміниться.

— От скажіть мені, якщо я зараз вам розкажу, які тут проблеми, що зміниться? Я у цьому СІЗО вже 10 років і ліпше тут нічого не стає, хто б не приходив! То який сенс щось розказувати, показувати? — обурюється молодик у чорному спортивному костюмі та, махнувши рукою, іде геть.

Говорити ж погоджується Данило Бойко. Він тут найбалакучіший. У розмові дізнаємося, що сидить у СІЗО за замах на крадіжку, однак провину свою не визнає. Власне, це притаманно чи не кожному у цих стінах, з ким вдалося поспілкуватися.

— Холодно! Батареї у нас не гріють ніколи! Я загально сиджу років сім — тут ніколи тепла не було, мабуть, і не буде. Гаряча вода раз на тиждень і те, через те, що я останній раз поїхав на суд, мене гаряча вода проминула. Я приїхав, а мені вже «нє положено». Холодна, правда, є цілодобово, — саркастично зауважує чоловік та активно жестикулює руками, мовляв і там проблеми, і тут — всюди. — Харчування дуже далеке від норм, які передбачені законом. Сам Петренко (Павло Петренко, міністр юстиції, — авт.ред.) говорить, що пенітенціарна система забезпечена до 50%. Ну, він дуже чесно збрехав суспільству, тому що на гроші, які платники податків дають на те, щоби хтось щось робив, нічого не дають. Ольга Фреймут, якби сюди прийшла з ревізією, напевно на цій лампочці би повісилася!

На фоні ж у цей час інші ув’язнені схвально кивають головами і підтакують. Погоджуються і з тим, що гризуни у камері, і таргани, і клопи. Останні, кажуть, дошкуляють найбільше і боротися з ними нічим не виходить — паразити звикли до засобів дезінфекції.

— У держави на нас не вистачає грошей. Сьогоднішня пенітенціарна система — це розплідник туберкульозу, СПИДу, сифілісу і всього іншого! — провадить далі 36-річний Данило Бойко.

Чоловік переконаний, що такі умови виховують тільки рецидивістів і цим українська держава займається вже 25 років.

— Замість того, щоби з мене робили цивілізовану людину, яка повернеться до суспільства, мене перетворюють на тварину, яка думає, як би помститися людям, які мене сюди загратували!

Чи не найбільше обурення в ув’язнених викликає нестача місця: стіл, за яким їдять, знаходиться в метрі від туалету, який не зачиняється та й жодної перегородки там немає. Деякі ліжка заходяться до нього майже впритул.

— У нас тут і сральня, і спальня, і вітальня, вибачте на слові! Хоч би перегородку якусь поставили, ми ж теж люди… — додає Данило.

Без повітря

У холоді, але з книжками і зошитами займаються на уроці неповнолітні ув’язнені. Їх у СІЗО дев’ятеро. На вигляд хлопцям не менше 16 років. Говорити з журналістами діти не погоджуються: ховають обличчя у руки, закриваються капюшонами. Соромляться.

Лише один стиха відповідає, що всього, в принципі, тут, у СІЗО, вистачає. Говорить короткими словами, здебільшого «так» чи «ні» або ж просто киває. Серед скарг хіба що те, що холодно.

І справді, температура у СІЗО така, що виникає бажання вдягнути, окрім куртки, ще й рукавиці.

Камера неповнолітніх, на відміну від вище згаданої 125-ї, виглядає більш доглянутою і просторою. Тут усього чотири ліжка, кожне застелене випраною білою білизною. Для справляння нужди — унітаз, але без води.

— Просто зараз перекрили всюди воду, — квапливо пояснює Олег Щербатий. — Ремонтні роботи, від нас не залежить.

Під ліжками ув’язнених — пляшки з водою.

Дихати тут важко, хоча і простору достатньо. Виявляється, у камері не відчиняються вікна, відтак ковток свіжого повітря сюди давно не потрапляв. Отримати його хлопці можуть хіба що на прогулянці у спеціально облаштованому дворику.

Цю камеру керівництво СІЗО планувало показати під час перевірки.

Читайте також: Голі ліжка та чужа білизна: як живуть підопічні у психоневрологічному інтернаті на Львівщині (фото)

«Нормально нам тут, бувало і гірше»

Камера, у якій утримується Іван Шерстюк, також була запланована у рамках візиту. У ній сидить четверо осіб: усі охайні, ввічливі. На столі — посуд, чай, їжа. На питання звідки це, кажуть, що принесли родичі.

— Ми їмо і те, що тут дають на кухні, але все ж краще те, що передають з дому, — зізнається ув’язнений.

Іван Шерстюк корінний львів’янин, утім своє житло на Сихові востаннє бачив п’ять років тому. Змінив його на ліжко-місце у слідчому ізоляторі. За цей час чоловік змінив близько 20 камер і каже, що найбільше людей було в одній — десятеро. В інших ситуація була кращою.

— Ця камера не найгірша, але є до чого прагнути. Буває, нема води, тоді набираємо у бочки. Їсти трохи дають, мило видають… Фельдшер приходить, якщо є потреба, — зазначає ув’язнений і переводить розмову на свою справу. Умови умовами, мовляв, а винним він себе не визнає і сидить у СІЗО через корумпованих суддів та прокурорів.

Читайте також: «Я гидую пити з тих кружок»: як живуть діти в одному з інтернатів Львівщини (репортаж)

Подібна до цієї камери і жіноча, яку також охорона відкриває нам без вагань. Сидять у ній чотири жінки, які зараз більше схожі на піонерів: встали ніби за командою, відповідають коротко, чітко, нічого зайвого.

Умови влаштовують, їжа — також, на персонал скарг немає.

— Нормально нам тут, бувало і гірше, — стиха додає одна з жінок сиплим голосом.

На столі збоку клацає електрочайник. Майже як удома, тільки двері за нами причиняють гучно, закривають на кілька замків, а на вході стає охоронець у камуфляжі.

Фото і текст Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО