Ми настільки у Росії обросли міфами, що вже не можемо відрізнити правду, - поет Олексій Кащєєв

З Олексієм ми зустрілися у Львові на Форумі видавців. Із Москви до Львова Кащєєв приїхав на Фестиваль поезії.

За кавою з лікарем-поетом ми поспілкувалися про те, чого ж все-таки більше у його віршах - смерті, з якою Олексій ввесь час має справу, чи любові, чому російські спецслужби читають його блог та як у Львові сприймають російського поета.

Про поезію

- Ти стверджуєш, що писати - це фізіологічна потреба...

Як на мене, віршування є універсальною потребою. До написання поезії рано чи пізно приходить кожна людина: діти, стаючи підлітками, починають писати, люди літнього віку, пересилаючи листівки, починають віршувати.

[dyvys_blockqoute text="Як на мене, віршування є універсальною потребою" author=""]

Я почав писати до того, як став лікарем. Не можу сказати, що медицина впливає на мою літературу.

- Ти весь час маєш страву зі смертю, у твоїх віршах більше смерті, чи все ж таки любові?

Мені здається, що все ж таки смерть мене цікавить більше. Відповідно до психоаналізу, творчість є одним із можливих рішень своїх проблем. Люди, які не мають проблем, творчістю не займаються. Мій інтерес до смерті викликаний тим, що у мене дуже рано померла мати і я доволі рано залишився без біологічних батьків. У своїй роботі я досить часто зіштовхуюся із смертю, тому це така матерія, яку я дуже добре розумію.

Про Росію

- Ти відчуваєш сором за свою країну?

Я вважаю, що людина не може соромитися, або ж пишатися принадлежністю до якоїсь національності. Мене ж насправді ніхто не запитував, ким мені народжуватися. Звісно, що мені не подобається багато процесів, що відбувається в Росії, те, що Росія воює з Україною,  те, що «віджали» Крим, те, що Росія витрачає величезні кошти на війну з Сирією. Про це я пишу відкрито у своєму блозі. Так, у Росії за людьми слідкують.

Мене читають спецслужби. Утім, до мене відносяться з іронією, я для них дурник. Адже я налаштований не дуже радикально, не належу до політичних організацій.

[dyvys_blockqoute text="Моє завдання - говорити. Але у Росії є люди, які бояться навіть говорити, їм здається, що за ними слідкують, що їх можуть звинуватити у чомусь," author="Олексій Кащєєв"]

І це, на жаль, правда, їх і справді можуть звинуватити.

- Чи може творчість сьогодні існувати окремо від політики?

Людина ж істота соціальна. І коли ти пишеш вірші, розраховуєш на те, що їх прочитають.

Хоча поети часто кажуть, що пишуть лише для себе. Це ж неправда.
Люди хочуть, аби їх слухали, хочуть, аби їх друкували. У цьому відношенні без політики неможливо.Тому що кожен належить до соціуму. Тут важливе питання відповідальності, адже для багатьох росіян мого покоління дійшло, що вони не просто так. Що все, що відбувається, відбувається або ж з їхньої згоди, або ж незгоди.

І в цьому відношенні я вважаю, що у будь-якому сучасному суспільстві людина зобов'язана брати участь у політиці. Мені це цікаво, адже коли мене запитають мої діти, що я робив, що я думав у той момент, то добре було б, аби я хоча б мав позицію.
Я вважаю, що люди, які стверджують, що це взагалі їх не стосується, кажуть неправду.

- Ти писав про брак ідей у Росії. Які ідеї зараз керують суспільством?

Росія - це країна, яка постійно дивиться у минуле, адже її немає що запропонувати майбутньому.

[dyvys_blockqoute text="Росія - це країна, яка постійно дивиться у минуле, адже її немає що запропонувати майбутньому," author="Олексій Кащєєв"]

Вона любить говорити про минулі досягнення, через це вона мусить постійно створювати міфи. Ми наскільки у Росії обросли міфами, що вже не можемо відрізнити правду. Міф про Сталіна, про СРСР, про імперію, православ'я. Але дивлячись на людей мого віку, я можу сказати, що у них є ідея - справедливість. Люди мого віку хочуть жити справедливо. Вони хочуть жити «як в Європі». Вони хочуть досить простих речей - отримувати достойну зарплату, хочуть, аби дотримувалися закони. Чому питання Криму так сильно розділив російське суспільство? Адже це ж питання не так про територію, як про закон. Що первинно: політична воля, чи закон? Якщо незаконно був відібраний Крим, то ти ж можеш зустрітися у країні і з іншими незаконними речима. Тому люди хочуть просто жити справедливо.

Читайте також: Як 11-річна дівчинка за день виросла на 8 сантиметрів (фото)

- Що буде з Росією через Років 10? Куди дивиться твоя країна?

Якби мене запитали років 5 тому, я б відповів, що Росія залишилася б в такому самому стані як є. Утім, зараз відбуваються зміни. Путін не буде ж жити вічно. І справа ж не лише у одному Путіну, тут йдеться про колективного Путіна. Найперше, що потрібно Росії для змін, це відмовитися від міфології, яка не дає розвиватися. Треба припинити марити цими міфами.

- Але ж перед тим, як відмовитися, необхідно дати щось натомість.

Існують спільні світові рецепти: відкритість, можливість швидкого переміщення з точки у точку, можливість інформаційних ресурсів. Адже скільки б Росія не говорила про свій особливий шлях, що вона не Європа. Насправді Росія - це Європа. Адже вона існує у європейському, а не азіатському культурному вимірі.

Якщо людину запитають про закордонних письменників, то він назве Джойса, Дюму, Агату Крісті. Він не назве китайського письменника. Ми Європа, але Європа з проблемами. Росія - це країна з дуже дивною історією, яка не схожа на історію інших країн. Я думаю, що якщо і є десь шлях розвитку, то він знаходиться на Заході.

Про хірургію

- Як ти вважаєш, чим керуються люди, обираючи професію лікаря? Чим зумовлений твій вибір?

Хірурги по різному приходять у хірургію. Є діти, які люблять майструвати: збирають авіамоделі, розуміють, як влаштована електропроводка. Це взагалі історія не про мене. Я прийшов в хірургію, заперечуючи свою безрукість. Багато речей я робив всупереч, наприклад, у дитинстві боявся висоти, а тепер пішов займатися альпінізмом. Я від природи не дуже вмію робити щось руками, тому я пішов займатися хірургією. У хірургії є елементи науки, елементи мистецтва, але в цілому - це ремесло. Коли я не оперую, я себе навіть погано почуваю.

- Що ти відчував, коли твої пацієнти помирали?

Одна ситуація, коли ти просто лікував пацієнта і він несподівано помер, а інша, коли він загинув через тебе. Кожен хірург має пацієнтів, які так чи інакше загинули через нього.

Читайте також: «Хірургія – це залежність». Як Генрі Марш презентував нову книгу у Львові (фото)

Це як недовершене вбивство. Інколи людина бере ніж не для того, аби вбивати, а для того, аби лікувати. Тому ти в цій ситуації граєшся зі смертю та інколи можеш програти. Хірургія не терпить крайностей, не можна бути абсолютно захопленим, інакше ти не зможеш працювати, адже рівень пристрасті занадто високий.

У той же час абсолютним циніком працювати також неможливо. Адже медицина все ж таки передбачає гуманізм.

- Ти стверджуєш, що в хірургії залишаються люди, які або мають нахил до насильства, або які занадто себе люблять. До якої категорії належиш ти?

Напевно, що до другої.  У мене немає ніяких садистських нахилів. Насправді у хірургії досить часто можна зустріти людей, які люблять «мучити». А іншій категорії подобається, коли під час операції лікареві на деяких час передаються божественні функції.

Я спінальний хірург. Більша частина моїх операцій пов'язана не так із збереженням життя, як із збереженням функцій. Мається на увазі полегшення болі, або ж відновлення функцій рухатися. Це насправді дуже важливі функції для нормальної життєдіяльності людини. Варто хоч раз в житті зламати палець, аби зрозуміти, що таке обмеження.

Про стосунки України і Росії 

- Як змінилося відношення росіян до України?

Треба розуміти, що Росія і Москва - це різні категорії. Москва - місто достатньо просвітлене. По-друге, я перебуваю в оточенні лікарів, або ж письменників, які є достатньо самобутніми особистостями.

Коли ж почалася війна, то для мене відношення іншої частини населення до українців було шокуючим. Я ніколи не мав великих ілюзій про росіян в принципі, але мене здивувало, наскільки люди швидко піддалися цьому впливові.

У Росії завжди було багато міфів щодо України. Було ставлення, як до молодшого такого собі недолугого брата. Втім, зараз навіть у людей, які вважають Україну ворогом, з'явилася до України повага. До них дійшло, що це окрема країна.

- На твою думку, чи має українсько-російська війна вплив на зміни на геополітичній карті світу?

Гадаю, що вона має значення для Європи і Росії, адже це ж не Перша світова війна і не Друга. Мені здається, що це заморожений конфлікт на багато десятиліть.

- Чи зустрічався ти в Україні з радикальним відношенням до себе через російську мову?

Ніколи ані в Україні загалом, ані у Львові я не зустрічався з поганим відношенням до себе через російську мову.

Я завжди розмовляю російською. Бувають випадки, що мене не розуміють. Але це виправдано, вони ж не зобов'язані мене розуміти. У таких випадках я переходжу на англійську. Цей міф щодо мови в Росії мені здається найбільш ідіотським. Коли я кажу, що їду в Україну, мені дивуються: «А тебе там не поб'ють?».

Більша вірогідність, що мене поб'ють в одному із кримінальних районів Москви.

Розмовляла Олександра БАГАЧ

Фото: Микита ПЕЧЕНИК