Небезпечна дипломатична гра, або Навіщо польський міністр приїжджав до Львова

Напередодні ж очільник МЗС РП заявив, що до каїни не пускатимуть українців з антипольською позицією.

Перед візитом до України міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський зробив неоднозначну заяву.

«Ми усвідомлюємо, наскільки для нас важлива Україна з геополітичного погляду, але українці, знаючи про це значення своєї країни для нашої безпеки, вважають, що у такому випадку питання, які нас розділяють, особливо історичні, повинні відійти на другий чи третій план», – сказав Ващиковський.

Він додав, що до країни не пускатимуть українців з крайньою антипольською позицією, деталізував, що йдеться про тих, хто одягає мундири СС «Галичина», чи причетний до того, що призупинено пошук польських могил і спорудження польських пам’ятників.

До речі, позиції очільника зовнішньополітичного відомства викликала неоднозначну реакцію і в польському середовищі. Зокрема розкритикував її польський історик і вчений, доктор гуманітарних наук і політик лівого спрямування Адріан Зандберг, який на своїй сторінці у Фейсбук написав: «Міністр Ващиковський протестував останнім часом проти культу СС-Галичина. Правильно. Відбілювання злочинців, відповідальних за вбивства цивільних осіб, є обурливим.

Але що тим часом робить Музей Другої світової війни? Організовує виставку, на якій вшановує таких самих бандитів і злочинців – з тією різницею, що польських. Як видно на фото, за «героя польського підпілля» видають Ромуальда Райса «Бурого». Злочинця відповідального за вбивство дітей, єдиною провиною яких було лише те, що вони православні.

Бандити і гітлерівські колаборанти з NSZ, на кшталт «Бурого», це не герої. Ці люди зганьбили польський мундир. Їхній культ – це найбільша гидота нової влади. Але те, що ПіС витворяє в історичній політиці, є не тільки неморальним, це і дипломатичне самогубство. Ми самі собі обираємо аргументи у перемовинах з Україною. Бо як трактувати великі польські протести, якщо на кілометр смердять вдаванням?»

За висновком Інституту національної пам'яті (ІНП) Польщі, Ромуальд Райс відповідальний за вбивство білорусів на Підляшші в 1944-1946 рр. Знищення його загоном білоруських сил і православних білорусів Інститут національної пам'яті Польщі визнав злочином з ознаками геноциду. 1949 року Райса засудили до смертної кари і 1950-го розстріляли. Натомість 1995 у Варшаві судом смертний вирок Райсу було скасована на тій підставі, що він брав участь у визвольних змаганнях польської держави.  

На скандальну заяву міністра Ващиковського відреагували у Міністерстві закордонних справ України.

«Хотіли б наголосити, що в Україні немає антипольських настроїв, більшість українців абсолютно позитивно ставляться до Польщі, попри розбіжності в оцінках складного історичного минулого. В українському суспільстві є чітке розуміння необхідності подальшого зміцнення співпраці з Польщею як в інтересах двох народів, так і всієї Європи.

Підтвердженням цьому є сотні тисяч українців, які зараз проживають в Польщі.

Свого часу разом з Польщею ми досягли розуміння, що історичне примирення можливе за європейським християнським принципом «Прощаємо і просимо пробачення». Переконані, що ми маємо йти до примирення шляхом взаємного сприйняття один одного, а не нав’язування своєї точки зору. Цей принцип польській стороні було запропоновано втілити у практичну площину шляхом підписання і реалізації відповідної дорожньої карти, проте відповідь все ще очікуємо.

Україна є відкритою до співпраці, у тому числі, з історичної проблематики. Впевнені, що ми обопільно в цьому зацікавлені, розуміючи взаємну важливість українсько-польського стратегічного партнерства», – йдеться в офіційній заяві зовнішньополітичного відомства.

Втім, незважаючи на бурхливу реакцію в українському середовищі на слова Вітольда Ващиковського, очільник МЗС Польщі прибув з візитом до Львова, де його зустрічав мер Андрій Садовий. Програма візиту передбачала відвідини Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». Але пан Ващиковський відмовився переступити його поріг після того, як вирішив уточнити позицію директора музею Руслана Забілого чи вважає він, що Польща 1918 року окупувала Західну Україну.

Цікаво, що жодної згадки про зустріч Андрія Садового і міністра Ващиковського на офіційній сторінці Львівської міської ради немає. Щоправда, є фото на сторінці Міністерства закордонних справ Польщі.

Інші львівські політики проігнорували візит польського міністра.

А на сайті МЗС РП з’явилася така новина про відвідини Львова міністром:

«Польща здивована тим, що через багато років після падіння комунізму католицькі церкви у Львові продовжують функціонувати як концертні зали, на цвинтарях героїв 1939 року висаджуються сади, нам забороняється шукати та гідно вшановувати жертв воєн та конфліктів під сумнівним приводом», – сказав міністр Ващиковський після зустрічі з представниками католицького духовенства піж час другого дня візиту до України.

Тим часом українські політологи переконані, що заяви і поведінка Вітольда Ващиковського насамперед скеровані на внутрішню польську аудиторію. Однак у майбутньому це може мати вкрай негативні наслідки.

Олександр Палій, політолог:

«Поляки відійшли від радянської окупації і починають забувати уроки історії. І вони намагаються нав’язати нам і не лише нам якесь своє бачення, тобто погратися у гегемонізм. Це все може виглядати нібито поки що нешкідливо. Але якби Польща пам’ятала уроки своєї історії, то вона б пам’ятала, до чого це її довело свого часу. Такі ігри довели до того, що Польща із найпотужнішої країни Європи перетворилася на ніщо. Саме ось через таке марнославство і намагання нав’язати свою точку зору іншим. Все це відбувається не від великого здоров’я і міцності, а насамперед від того, що у Польщі на сьогоднішній день всі можливості для швидкого розвитку вичерпані. Тобто вони вперлися у проблему середнього рівня розвитку. Польща зараз не може зараз собі дозволити швидкий рух. І, звичайно, значно легше вигадати собі різноманітні проблеми, зокрема історичні, ніж говорити, що треба дуже важко працювати.

Найімовірніше, Польща зараз почувається у безпеці і вважає, що в країні не може трапитися те, що трапилося у XVIII столітті, чи у 1939 році, чи фактична ліквідація їхньої незалежності під час комуністичних часів. Вони вважають, що можуть знову гратися у великодержавність, натомість це є великою помилкою – не робити висновків з уроків історії. Ще раз підкреслю, що у XVI cтолітті Польща була найбільшою державою Європи – не Східної Європи, а усієї. А потім вона почала насаджувати іншим своє бачення, і в результаті це закінчилося дуже сумно – і для поляків, і для Польщі. Натомість у ХІХ столітті, добре засвоївши цей урок, у країні почало зростати українофільство. Зараз поляки знову починають повторювати свої старі помилки, які можуть призвести до тих самих помилок і тих самих трагедій».

Олексій Полтораков, політолог:

«Думаю, це такий легкий польсько-український демарш, направлений насамперед на внутрішню польську аудиторію, яка давно стурбована тим, що Україна дуже сильно і гостро піднімає моменти, які краще залишити історикам, зокрема героїзації УПА, до якої у Польщі ставляться швидше негативно, з упередженням. Такою асиметричною відповіддю на ці українські тенденції і є цей дрібний, не такий вже й принциповий крок, як відмова відвідати музей.

Читайте також: Заява міністра закордонних справ Польщі є частиною гібридної війни Росії проти України, – політолог

Думаю, що пропозиція відвідати музей «Тюрма на Лонцького» – це був сам собі неоднозначний крок.  Можна вважати це невеличкою недоробкою нашого МЗС, нашого протокольного відділу, який міг би запропонувати включити у програму менш проблемне місце, особливо з урахуванням того, що у нас зараз якось неоднозначно складаються українсько-польські стосунки. Що стосується самих заяв, які передували цьому, гадаю, це справді гра спочатку на внутрішньо польську аудиторію, потім на європейську, щоб показати, що Польща також існує, що вона за вектором Східної і Центральної Європи веде свою активну гру і намагається у такий спосіб також активно грати, як активно грали за подібними моментами Угорщина та Румунія, які придерлися до таких неоднозначних норм, хоча і європейських як закон про освіту у розділі, що стосується мови».

Оксана ДУДАР