Чому в сучасної людини проблем не менше, ніж в людини епохи Просвітництва (розмова з філософами)

21231735_1408541652597555_6375897859305251075_n

Як би виглядав світ без філософії, чи може вона дати відповідь на запитання «навіщо я живу», чому у сучасної людини проблем не менше, аніж у людини епохи Просвітництва та як не зійти з розуму у реальності нарцисів та психологічних проблем.

Ці речі стали основними питаннями нашої розмови, присвяченої Дню філософії.

ІА Дивись.info поспілкувалися з двома філософами, Павлом Бартусяком, кандидатом філософських наук, дослідником французької філософії та Володимиром Олінкевичем, викладачем філософії Львівської національної академії мистецтв, дослідником філософії міста і філософії мистецтва ХХ століття.

- Чому, на вашу думку, непроста і, здавалося б, далека від прагматичного життя дисципліна (філософія) викликає все більше інтересу у людей?

Можливо тому, що люди, здавалося б, мають все, але водночас їм завжди щось бракує. З’являється порожнеча. Ми можемо купити різні напої, їсти стейки… Утім, ця доступність не передбачає повноти. Візьмемо піраміду Маслоу. Спочатку йдуть фізичні потреби, потім соціальні, аж потім духовні. Але насправді цю піраміду потрібно перевернути. Якщо нам, наприклад, погано і виникає порожнеча. Ми можемо сидіти вдома і тиждень нічого не їсти. Холодильник може бути переповненим, друзі видзвонюють (соціальність). Чому так відбувається? Адже немає відповіді на запитання: якого милого я живу на світі. Зараз така ера, що з’являється порожнеча, піраміда Маслоу перевертається.

Читайте також: У Львові відбулася розмова філософів про феномен Едуарда Мане

Люди хочуть отримати відповідь на запитання: для чого я живу на світі. Ми спілкуємося з студентами віком 18-21-го року. Існує помітна тенденція серед студентів – відсутність сенсу. З одного боку вони можуть зробити все, але залишаються незадоволеними. Періодично з’являються питання. Отже, ми живемо в еру, коли маємо всі можливості, але відчуваємо порожнечу.

[dyvys_blockqoute text="ми живемо в еру, коли маємо всі можливості, але відчуваємо порожнечу" author=""]

-  А яким чином тут може зарадити філософія?

Проблема у тому, що люди не вміють правильно ставити запитання. Для того, аби було вирішення, необхідно правильно поставити запитання. Наприклад, в реальності ми спілкуємося з якоюсь людиною. Вона задає нам запитання, але ми не розуміємо. Чому ми не розуміємо? По-перше, тому що ми не відчуваємо цієї людини, по-друге, питання неправильно сформульоване.

Знайти правильне запитання передбачає віднайдення правильної відповіді. Філософія сама по собі – це не релігія, але кожен з нас десь трішки філософ. Адже, хочемо ми цього чи ні, проблеми з світоглядом є у кожного. Що таке світогляд: якісь питання, поведінка, які виникають кожного дня. У філософії є якісь інструменти, книги, які можуть нам у деякій мірі відповісти на наші деякі запитання. Але які у свою чергу породжують мільярди інших питань. І на цьому тримається цивілізація, адже якщо ми раз і назавжди відповімо на всі запитання, це буде кінець цивілізації.

 - А можна уявити світ без філософії?

Якщо ми увімкнемо будь-яку телепередачу і подивимося, як живуть тварини, то це буде світ без філософії.

- Який концепт філософії найповніше відображає наш час?

У філософії ніколи не було одного концепту, адже філософія – це плюралізм. Ми працюємо у такому напрямку, який не є популярний у світі. Усі головні тренди філософії нас не цікавлять.

[dyvys_blockqoute text="Для нас філософія – це життя, це те, що можна відчути" author=""]

- А можливо ставити оцінки нашому часу треба з перспективи десятиліть?

Ми намагаємося у різних століттях знайти постаті, які не йшли поряд з іншими. Щодо сьогоднішніх днів, то Гегеля сьогодні не слід очікувати. Не слід очікувати масштабних відкриттів. Справа в тому, що філософію можна знайти не лише у філософів, ми її шукаємо скрізь: мистецтві, науці тощо.

Сьогодні насправді багато людей пливуть в магелановому човні, але є сумніви щодо того, що є люди, які здатні віддати життя для науки. Таких людей стає все менше. Багато є хороших письменників, художників, філософів, але виділити людей, які б створили щось супергеніальне, немає сенсу. Можливо це пов’язано з тим, що ми живемо всередині системи. Хіба Еміль Золя, який товаришував з Мане, думав, що про нього (Мане) через 200 років будуть лекції читати. Вони жили всередині системи. А щоб виділити наше століття, потрібно 50-100 років. Щоб хтось народився інший, який би побачив це.

[dyvys_blockqoute text="Ми маримо часами, які нам не належать, але для нас виклик – жити тут і тепер" author=""]

Теперішній час найкращий, адже це все, що у нас є. Попри вибухи, війну та різні катастрофи.

Ми можемо бути романтиками. Наприклад, уявити себе в епоху Середньовіччя. Але ж ми усвідомлюємо, що це все створені кіноіндустрією міфи. Мане, наприклад, надихається італійцями, іспанцям ХVI століття, які у свою чергу надихалися попередніми епохами.

 - Враховуючи те, що ми живемо а епоху нігілізму, чи можна стверджувати, що люди займаються саморуйнацією?

Будь-яка епоха – це епоха нігілізму. У будь-яку епоху ми можемо бачити кризи. Хіба за Платона не було криз. Людина не може без них жити. Адже якщо немає проблем – це рай. А рай на землі утворює атрофію. У раю живе лише інфузорія - туфелька і планктон, які реагують лише на зовнішні подразники. Слова про кінець світу, кризу були протягом всієї історії. Утім, попри те, що сучасна епоха дає деякі речі, вона ще й відповідає на деякі запитання. У сучасної людини проблем не менше, ніж було в людини епохи Відродження, або Просвітництва.

Візьмемо картину Томи Кутюра «Рим в період занепаду». Вся ця історія про кінець історії та моралі була вже до нас. Це все відбувалося до сучасної філософії, але чи стала людина сьогодні кращою з її можливостями – ні. Чи стала людина добрішою – ні.

Тома Кутюр, "Рим в період занепаду"

Ювал Нон Харарі написав книгу «Sapiens. Коротка історія людства». І він пише, що якщо порівняти, наприклад, китаянку ХХІ століття, яка працює на заводі, з жінкою з племені збирачів, які проживали 50 тисяч років тому. Хто жив щасливіше? Харарі стверджує, що це була жінка, яка збирали ягоди…

[dyvys_blockqoute text="Ми знаходимося в парадоксальному світі, де є все і водночас нічого, де є купа кайфу і водночас питань" author=""]

 - Звідки сьогодні масове захоплення візуалізацією? Чому всі хочуть себе показати?

А колись було по іншому? Людині завжди було притаманно якось самоідентифікуватися. Вона мусить зарекомендувати себе якось: що я можу робити, що я можу пити. Ми маємо справу із дуже простою реальністю: реальністю нарцисів і психологічних проблем. Навіть у Фейсбуку ми рідко зустрінемо аккаунт, який відповідає реальності: одні приховують, інші зображають. Сучасна людина ще стикнеться з поняттям справжності, істинності. А що є регламентом цих речей – почуття.

Розмовляла: Олександра БАГАЧ

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: