Чому жодного «перевороту» у Луганську не було. Політичний огляд тижня

Луганські розбірки

У той час, коли в Україні готувалися відзначати четверту річницю Євромайдану, в окупованому Луганську розпочалися збройні розбірки між так званим главою "ЛНР" Плотницьким і так званим міністром внутрішніх справ "ЛНР" Корнетом.

Наразі ситуація виглядає так, що перемогу у цих двіжняках здобув Корнет, а Плотницький втік у Москву. Версій того, що там відбувається, наводиться багато: від банального перерозподілу контролю за контрабандою до майбутнього об’єднання двох квазіреспублік "ДНР" і "ЛНР". Зрозуміти, що там насправді відбувається, важко.

Читайте також: Ситуація у Луганську: що сталося і чи вплине це на перебіг війни

Не до кінця, мабуть, розуміють цю ситуація і у найвищих ешелонах влади, адже зібраний поспіхом Президентом Порошенком Військовий кабінет теж не дав якоїсь вичерпної інформації. А деякі гарячі голови, які вважаються лідерами громадської думки, почали закликати на своїх сторінках у соцмережах, скористатись цим шансом і спробувати відвоювати Луганськ, забуваючи додати, що вони взагалі не мають зеленого поняття, що таке військові дії.

У цій ситуації хотілося б звернути увагу лише на один факт: те, як наші вітчизняні ЗМІ відреагували на події у Луганську. Читаючи їхні повідомлення про «путч» чи «переворот», можна подумати, що так звана "ЛНР" у нас уже де-юре стала державою із легітимною владою. Наші ЗМІ забули, що це лише окуповані райони Луганської області, де відбувається імітація державотворення.

Для того, щоб десь відбувся путч чи переворот, має бути щонайменше дві речі: офіційно визнана на міжнародному рівні держава зі своїми кордонами і атрибутами, та легально обрана влада, яка здійснює свою діяльність від імені народу. В "ЛН"Р ні першого, ні другого немає і ніколи не буде, тому вживати такі терміни – це свідомо або несвідомо маніпулювати свідомістю наших громадян.

Черговий соціологічний вкид

Цього тижня чотири соціологічні агенції (СОЦИС, КМІС, Рейтинг і Центр Разумкова) оприлюднили чергові результати опитувань щодо соціально-політичної ситуації в Україні. Але назвати це справжньою «соціологією» язик не повертається, адже там подано те, що хоче бачити Банкова, а не те, що насправді відбувається в Україні.

Спробую охарактеризувати лише декілька нюансів.

Перший. Підвищення пенсій уже починає розкручуватись, як один з найпозитивніших кроків влади. Принаймні так вважає уже 27% опитаних. І це лише перший місяць після підвищення!

Другий. У рейтингах потенційних кандидатів на пост Президента України вчергове нам нав’язують Святослава Вакарчука, хоча він ще навіть публічно не заявляв про свої президентські амбіції. Мало того, що він там постійно фігурує, він займає тверде 3 місце і соціологи йому малюють понад 9% підтримки (результат тут і далі по тексту, лише серед тих, хто піде на вибори, адже лише він реально може відображати справжню картинку). Це при тому, що лідер вподобань Порошенко має лише неповних 12%, а Юлія Тимошенко, яка є друга в рейтингу – майже 11%. Але у той же час, лише 4% опитаних вірять у те, що Вакарчук стане Президентом, а от у другий термін Порошенка вірять уже понад 19%.

Читайте також: Чому редактор «Ратуші» приніс Садовому яйця і назвав виконком безхребетним

Третій. Під час опитування за виборчу систему, яка мала б бути під час парламентських виборів, були запропоновані лише 3 варіанти: пропорційна за списками партій, мажоритарна і діюча зараз змішана. Жодним словом не згадувалась пропорційна система за відкритими списками, чого ніби-то вимагає зараз суспільство. Та й результати такого опитування показали, що виборцям байдуже, яким чином обирати нардепів, або вони просто не розуміють відмінність цих систем.

Четвертий. В партійних вподобаннях справа ще більш складна. І майже 28% виборців, які не визначились зі своїм вибором, повинні насторожувати всіх. Адже це люди, які заявили, що точно підуть на вибори!

П'ятий. Взагалі незрозумілим виглядає включення до запропонованих відповідей на питання щодо форм протестних активностей, до яких готові вдаватися громадяни, відповідь «участь у виборах». Завжди думав, що участь у виборах це моє право на волевиявлення, а виявляється, що соціологи це розцінюють, як форму протесту громадян! І цю відповідь обрали майже 60% опитаних!

Шостий. Не забули соціологи запитати і про ставлення до Міхомайдану. І, звичайно ж, отримали ті результати, які можуть тішити Банкову – майже 60% його засуджують.

Ну і останній. Завершальні чотири питання, які були поставлені респондентам, лише підтверджують тезу про те, що це опитування проводилось під Порошенка, для Порошенка і з метою другого терміну Порошенка, адже там перелічені усі його ініціативи, які закладені у його передвиборчу кампанію.

Перевибори в Німеччині?

Майже місяць тривали переговори про створення правлячої коаліції в Німеччині. І цього тижня вони завершились виходом із цих переговорів представників Вільної демократичної партії. А без них партія Ангели Меркель не має змоги утворити коаліцію і залишитись при владі. Тепер у німецької канцлерки є три варіанти виходу із можливої політичної кризи.

Перший – усіма можливими засобами і поступками повернути Вільну демократичну партію до процесу переговорів з ХДС/ХСС та Зеленими. Таким чином вдасться уникнути перевиборів і утворити прогнозовану усіма коаліцію з трьох партій.

Другий – долучити до переговорів соціал-демократів, які за підсумками виборів посіли друге місце і оголосили про свій перехід в опозицію. Створення великої коаліції з СДПН можливий, адже в попередньому скликанні саме така коаліція і існувала. Однак, така конфігурація має надзвичайно велику небезпеку і загрозу. У такому випадку праворадикальна партія «Альтернатива для Німеччини», як сила, яка виборола третє місце на виборах, стане головною опозиційною партією і отримає достатньо великі повноваження в парламенті Німеччини.

Третій – це, звичайно, перевибори до Бундестагу. Сама Ангела Меркель уже дала усім зрозуміти, що вона радше піде на дострокові вибори, але варіант із створенням великої коаліції все ще стоїть на порядку денному.

Який з варіантів обере Меркель, важко спрогнозувати – залишитись на посаді, але надати владних повноважень праворадикалам, чи піти знову на вибори? Особисто мені видається, що реальнішим і раціональнішим є другий варіант. Але, як буде насправді, покаже час і німецький політикум.

Чорний список поляків

18 листопада офіційно стало відомо, що в Польщі все-таки існують чорні списки українців, яким заборонений в’їзд на її територію.

Читайте також: Мощення дороги плитами з пам’ятника УПА в Польщі нагадує комуністичні методи, – В’ятрович

Саме в цей день, Святослав Шеремета, відповідальний секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій, не зміг потрапити на заходи, які мали відбутись у м. Ланьцут. Ба більше, стало відомо, що Польща йому заборонила в’їзд не лише на свою територію, але й на територію усієї Шенгенської зони.

Чесно кажучи, важко зрозуміти, як одна країна могла вирішити за усі неповні три десятка країн, які входять до Шенгену, кому туди можна в’їжджати, а кому ні. Але факт залишається фактом.

Читайте також: В брудну антиукраїнську гру польські політики намагаються втягнути Європу, – Володимир В’ятрович

Ще більше дивує те, що польських чиновників зовсім не хвилює перебування на їхній території Василя Павлюка, у статусі генерального консула України у м. Люблін, який ще зовсім нещодавно був гіперактивним членом ВО «Свобода». А про історичні погляди і переконання свободівців нагадувати немає змісту. Тому зрозуміти ці хаотичні рухи польських урядовців важко. І це підтвердив навіть Президент Європейської Ради Дональд Туск, який вистрелив заявою про те, що йому не зрозуміло чи стратегія правлячої партії ПіС писалася «рукою Кремля». Думаю, що ні. Просто у нинішнього керівництва і Польщі, і Росії схожі імперські амбіції. А українські землі є частиною цих хворих планів.

А на Львівщині все, як завжди, по особливому. Цього тижня вирішив активізуватись голова ОДА Олег Синютка і його підлеглі. Перший уявив себе Міністром закордонних справ України і, через ситуацію з Шереметою на польсько-українському кордоні, викликав до себе польського консула у Львові, щоб розказати йому, про те, як писалась історія України, і «висловити певність щодо необхідності перегляду польською стороною рішення щодо Святослава Шеремети як запоруки добросусідських стосунків між країнами».

І байдуже, що створення так званих чорних списків не є компетенцією консула, а його запрошення на таку бесіду могло викликати ноту протесту з боку польської сторони. Ба більше, це навіть не компетенція Міністерства закордонних справ Польщі, а їхніх спецслужб. Головне намалювати красиву картинку

Дмитро ПОСИПАНКО,

політичний оглядач, спеціаліст, який займається комунікаціями, доступом до публічної інформації та демократією участі. Ведучий суспільно-політичної програми «Фракція» та перших телевізійних громадських обговорень «Право на вибір» на телеканалі «Перший Західний». Освіта: вища, магістр державного управління, випускник Національної школи публічної адміністрації у Варшаві. Хобі: політика, журналістика, піар і кінематографія про ці речі.

Усі матеріали автора читайте тут.

Ілюстрація: Ігор ДАНИЛИХА