«Серце мами Гонгадзе» — кіносповідь не для кожного

У Львові відбувся допрем’єрний показ фільму В’ячеслава Бігуна «Серце мами Гонгадзе». Це документальна картина, у центрі якої — Леся Гонгадзе, мати журналіста, засновника «Української правди» Георгія Гонгадзе.

За словами режисера, команда збирала матеріал для стрічки ще у 2012 році, але «фільм, як і сама пані Леся, мав складну долю», тому вийде на великі екрани тільки зараз.

Фільм складається з двох частин: у першій Леся Гонгадзе розповідає про власне життя, дитинство, знайомство з майбутнім чоловіком, одруження тощо, у другій — про свого сина і те, як вони жила після його зникнення, про намагання дізнатися правду. У кадрі також з’являються родичі пані Лесі, сусідки. Усі вони доповнюють її образ власними словами. Крім того, серед коментаторів також журналіст й історик Вахтанг Кіпіані, історик Маріам Лордкіпанідзе, юрист Петро Рабінович, патріарх Любомир Гузар та інші. Їм же відведена інша роль. Вони скоріше доповнюють суспільну, історичну картину подій, а не образ Лесі Гонгадзе, одна це дає змогу зрозуміти глядачеві, чому вони так чи інакше почувалася, чому у неї ті чи інші враження.

Читайте також: Це чудо, я не знаю, як нас взяли на великі екрани, — режисер фільму «Будинок «Слово»

В’ячеслав Бігун каже, що зібраного матеріалу вистачать на 10 серій, однак наразі вийшло тільки 2. У планах, звісно, випустити ширшу версію. Стрічку знімали і в Україні, і у Грузії, навіть у Франції. Власне, у Франції фільм показали вперше, ще у 2015 році. Тоді режисер пояснював, що показ у Парижі невипадковий: «Саме тут свого часу ми з пані Лесею планували показати фільм. Але вона померла 30 вересня 2013 року. Показ став такою собі особливою зустріччю з нею».

Сьогодні ж, у Львові, пояснюючи ідею зняти фільм про Лесю Гонгадзе, В’ячеслав Бігун каже: «Якби ви були знайомі з пані Лесею, ви би не питали мене, чому я вирішив зняти цей фільм. Вона — унікальна особистість, сильна і відкрита жінка».

Власне, це і показує нам протягом двох серій фільм. Показує через спогади, сміх і сльози Лесі Гонгадзе, адже кіно емоційне. Тут немає сухого перераховування дат, імен, маловідомих місць, які нібито мають щось повідомити глядачу. Імовірно, команда, яка працювала, зробила «вижимку» зі всього цього, імовірно, нічого подібного просто не звучало.

Читайте також: «Межа»: фільм, у якому все має значення

Чи можна отримати від фільму естетичну насолоду — навряд. Для мене ця стрічка радше віконце у минуле. У світ жінки, чия доля не лишає байдужим. Подекуди помітно, як хитається камера в оператора, а ефекти, переходи між кадрами, є примітивними. Звук теж залишає бажати кращого (або це було пов’язано з поганою акустикою у залі, де проходив показ). Але очевидно, що цю кіносподвідь знімали не для того, щоби вразити спецефектами або майстерністю оператора чи звукорежисера.

Для мене важливо те, що стрічка може зацікавити і бути корисною не лише для журналістів, істориків, громадських діячів. Через слова Лесі Гонгадзе бачиш, якою була свого часу Грузія, її політичний устрій, ставлення до опозиціонерів. Бачиш і Україну. Її людей, їхнє ставлення до горя жінки, матері. Бачиш і її владу, яка не доклала зусиль, аби допомогти. Бачиш систему, яка панувала і продовжує панувати в обох країнах. При цьому, автор не дає оцінок їхнім діями, не робить когось винним, не навішує ярлики.

В’ячеслав Бігун зазначає, що перед ним не стояла ціль — зняти фільм про те, хто винен у смерті Георгія Гонгадзе, тому протягом обох серій він не зміщує фокус з головної героїні кіносповіді.

Імовірно, для людей, які нічого не знають про родину Гонгадзе і не цікавляться суспільно–політичною тематикою, стрічка буде байдужою. Навіть не так. Такі люди просто не схочуть відкрити її для себе, адже, погодьтеся, навіть сама назва різко звужує коло тих, хто може прийти на перегляд.

Але команда, яка працювала над фільмом, дає таку змогу кожному. Вже 2 грудня у Львові відбудеться відкрита прем’єра «Серця мами Гонгадзе» у Палаці мистецтв. Вхід на подію вільний.

https://www.facebook.com/MamaGongadze/videos/1971865013065202/

Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО