дивись.info

Як це — бути наставницею для дитини без батьків (інтерв’ю)

Як це — бути наставницею для дитини без батьків (інтерв’ю)
Ольга Табачна з чоловіком. Фото зі сторінки у Фейсбуці

Просто бачитися і говорити: приблизно такими словами можна описати суть стосунків між дитиною, яка позбавлена батьківського піклування, і її наставником.

Дивись.info поспілкувалася з багатодітною мамою, яка, окрім своїх дітей, вирішила показати, що таке турбота, іншим.

За даними 2016 року, в Україні функціонує майже 770 закладів інтернатного типу, в яких перебуває більше 100 тисяч дітей. З них 7 000 дітей проживають в інтернатах. Більшість із них з тих чи інших причин практично не мають шансів бути усиновленими.

Один зі способів допомогти таким дітям і показати, що таке батьківська турбота, наставництво — добровільна безоплатна діяльність. Кожен, хто має бажання та можливість, може стати другом дитині, яка позбавлена батьківського піклування: відвідувати її, проводити з нею дозвілля, допомагати з навчанням тощо. 7 років тому громадська організація «Одна надія» започаткувала практику наставництва, а у 2016 році в Україні відповідний закон підписав Президент України.

Практика наставництва сьогодні діє по всій країні і Львівщина — не виключення. Ольга Табачна живе у Дрогобичі. Вона має п’ятеро своїх дітей і ще одну маленьку знайому з дитячого будинку — Вікторію (ім’я змінено, — авт.ред.). Ольга спілкується з Вікою, водить її на малювання, прогулянки, запрошує до себе додому… Вона її наставниця. Ми поспілкувалися з багатодітною мамою, вчителькою за освітою про те, як вона стала другом для Віки, чому вирішила зайнятися наставництвом і чому продовжує це робити.

Пані Ольго, розкажіть, з чого почалася ваша історія наставництва?

Це було так давно вже, роки три тому. Тоді у мене було ще четверо дітей. Напевно, я була трохи змучена сидіти у декреті, мені хотілося якихось нових вражень, хотілося бути ще комусь потрібною, а не тільки своїм домашнім. Моя знайома є координаторкою наставництва у Львові. Вона мені розповіла про проект і я захотіла цим зайнятися.

Наставник — це шанс зрозуміти світ не збоку, а зсередини. Вони (діти — авт.ред.) все одно вийдуть чи з інтернату, чи з дитячого будинку, але матимуть упереджене ставлення до людей, вважатимуть їх чужими дядьками і тітками, які їм не допомогли. А так вони знатимуть, що є чи друг, чи наставник, чи пані Оля, до якої можна звернутися

Мені раніше здавалося, що це дуже складно, але потім я зрозуміла, що дуже легко. Просто треба бути з дитиною. І не потрібно робити якихось надзвичайних речей. Ти просто приходиш регулярно до дитини, десь раз на тиждень, спілкуєшся, цікавишся її життям… Можна пропонувати щось робити разом, але це побічно, основне — постійно зустрічатися.

Що було необхідно для того, щоби стати наставницею?

Для того, щоби стати наставником, треба мати бажання і трошки часу, адже спочатку треба пройти співбесіду, пізніше треба зібрати довідки про несудимість, пройти медогляд і з цим пакетом документів приходити на тренінг, він обов’язковий.

На навчанні трохи розповідають про психологію дитини, схему поведінки, маніпуляції, чому вони відбуваються, як з цим собі давати раду, також є вправи, де ви себе пробуєте у ролі або наставника, або дитини. Після тренінгу людина собі точно відповідає, чи вона готова цим займатися. Важливо, що після навчання ти не зобов’язаний бути наставником, можна відмовитися.

Якщо ж людина вирішує, що зможе цим займатися, вона йде на повторну співбесіду, щоби зрозуміти, якій дитині цей наставник може допомогти. Кожна дитинка моє особливості, потенціал, схильність до чогось — усе це враховується при формуванні пари. Враховується і те, що пише майбутній наставник. Наприклад, він може вказати, що хоче займатися тільки з дівчатами підліткового віку або тільки з хлопчиком до 13 років тощо. Координатори проекту мають базу дітей, які заявили, що хочуть мати наставника. Так, поєднуючи бажання сторін, утворюють пару.

З ким хотіли спілкуватися ви і для кого, зрештою, стали наставницею?

Я мама і хлопчиків, і дівчаток, тому мені не було принципово, з ким спілкуватися. Мої власні діти також різного віку: найстаршій — 19, найменшій — 2 роки, тому у мене не було ніякого застереження. Єдине, я вказала, що не уявляю, як би я спілкувалася з дітьми з особливими потребами.

Моєю парою стала дівчинка 12 років, Віка, такого ж віку, як моя донька. Вона дуже активна, напевно, тому нас і об’єднали — я теж непосидюча *сміється*. Вона є лідером серед дітей, не дуже гарно вчиться, але дуже комунікабельна.

Пам’ятаєте, як пройшла ваша перша зустріч?

Все пройшло дуже добре. З її боку не було напруження, вона активно спілкувалася. Можливо, навіть з мого боку було більше хвилювань. Це була жвава розмова. Вона багато про себе розповідала, показувала, чим займається. Вже наступні зустрічі були більш скуті. Дитина вичерпалася і потрібно було знаходити спільні враження.

Як ви шукали теми для розмови, знаходили спільну мову?

У рамках проекту з наставництва ми складаємо план, щоби розуміти, у чому дитину треба підтягнути. Можливо, емоційну сферу, фізичний розвиток абощо. І в цьому напрямку складаємо орієнтовний список тем, занять. Від нього можна відійти, але треба розуміти, чим керуватися: чи фільм подивитися, чи акуратність підтягувати, чи малювати, чи ще щось.

Чим займалися саме ви?

Віка дуже творча. Але нам треба було трохи попрацювати над емоційною сферою, бо у неї були перепади настрою. Ми дивилися фільми, малювали, щоби вона могла через малюнки розповісти, що відчуває.

Дитина рада, коли мене бачить, вибігає мені назустріч, вітає зі святами, дарує мені малюнки, моїм дітям. Я від цього тішуся

Вчитися вона не любить, надає перевагу саме малюванню і трудовому навчанню, з яких у неї найкращі оцінки, тому ми від цього відштовхувалися. Наприклад, робили щось із бісеру і у цей час розмовляли, розповідали одна одній якісь історії. Ми разом створювали подарунки для її бабусі, яка часто лежить у лікарні, робили щось особисто для неї. Це було спочатку. Зараз ми маємо право виходити за межі закладу (на перших зустрічах такої можливості немає, бо не знаємо, як дитина зреагує на нас і так далі). Я беру її до себе в сім’ю, наприклад. Ми виїжджали на природу, гуляли, коли було тепло. Крім того, вже два роки щонеділі ходимо в школу іконопису — продовжуємо розвивати навички малювання.

Зараз вона у 9 класі — невдовзі буде йти вчитися далі. Тож наразі ми думаємо, на кого вона могла би вчитися.

Ви відчуваєте, що дитина рада вашому спілкуванню? Можливо, говорить якісь слова вдячності?

Важко сказати… Дитина рада, коли мене бачить, вибігає мені назустріч, вітає зі святами, дарує мені малюнки, моїм дітям. Я від цього тішуся. А якісь слова вдячності… Я ще від своїх дітей їх не почула *сміється*. І не знаю, коли сказала щось таке своїй мамі. Я не очікую нічого від неї, ми просто спілкуємося і все. Нам обом добре.

Як вирішуєте конфлікти, якщо вони виникають?

Є питання, на які я дивлюся інакше, не так як вона. Але вона має право дивитися на них по-своєму. Я не маю її переконати, що тільки моя сторона правильна. Я їй завжди кажу, що вона має право вибору, але і розповідаю, які можуть бути наслідки. Мої діти також не думають так, як я. У мене є сімейний досвід і я знаю, що нереально жити зовсім без суперечок, але безпосередньо конфлікт виникає тоді, коли я хочу довести дитині, що моя сторона правильна. Я цього не роблю.

У вас п’ятеро своїх дітей. Як вони реагують на те, що ви є наставницею іншої дитини?

Спочатку їм це було незрозуміло. Але з часом вони почали розуміти, чим ці діти (із закладів інтернатного типу, — авт.ред.) обділені і почали по-іншому до них ставитися, не вороже, навпаки намагаються чимось допомогти. Ці діти просто інші. Вони не гірші, не кращі, просто інші, бо росли в іншому світі, тому вони і по-іншому реагують на певні речі.

Інколи після того, як ми багато часу проведемо разом з Вікою, у моїх дітей виникає питання, чому вона так себе поводила. Я маю це проговорити. Але, думаю, що це дуже добре на них впливає: вони бачать, що у житті може бути не тільки так, як у нас вдома. Мені здається, що я нічого поганого для дітей не роблю, просто відкриваю їм те, що вони все одно з часом побачать. Зрештою, по відношенню до дітей з інтернатів є чимало стереотипів. Але, вважаю, що мої діти упередженого ставлення не матимуть. Вони знайомі не тільки з Вікою, а й з іншими дітьми з її закладу. Ми проводимо там різні заходи, тому вони спілкуються між собою, діляться проблемами, обговорюють щось, разом виступають тощо.

Можливо, ваші діти також прагнуть бути наставниками? Найстаршому сину вже 19 — можна обирати собі серйозні заняття.

Старший зараз стає на ноги, шукає себе. Його зараз більше цікавить питання війни. А так, звісно, він мені допомагає, відвозить до закладу, забирає звідти. Він цікавиться долями таких дітей, але вважає, що ще не має, що їм показати — замало життєвого досвіду, щоби вести когось за собою. Крім того, діти не хочуть повторювати батьків, вони шукають щось своє.

Чи плануєте продовжувати спілкуватися з Вікою після того, як вона піде вчитися?

Це буде залежати також від неї, не тільки від мене. Особисто я за це, але, знову ж таки, залежить від того, куди вона вступить, у якому місті житиме. Думаю, що на вихідних ми будемо бачитися. Зараз я до неї їжджу, адже вона не може самостійно цього робити: я маю приїхати, написати заяву, що я її беру, вказати, на який час тощо. Але коли вона житиме у гуртожитку, зможе сама вирішувати, коли їхати, коли повертатися. Все буде залежати від того, чи були їй важливі наші стосунки. Я можу приходити до неї в гуртожиток чи навчальний заклад, але лише тоді, коли вона хотітиме цього.

Ви у програмі наставництва вже третій рік. Чому це важливо для вас?

Статистика така, що 90% дітей, які є у закладах інтернатного типу, не мають статусу «сироти». Відтак, потрапити у родину вони не можуть, оскільки статус не дозволяє. По документах вони мають сім’ю, але не знають, що це таке.

Наставник — це шанс зрозуміти світ не збоку, а зсередини. Вони все одно вийдуть чи з інтернату, чи з дитячого будинку, але матимуть упереджене ставлення до людей, вважатимуть їх чужими дядьками і тітками, які їм не допомогли. А так вони знатимуть, що є чи друг, чи наставник, чи пані Оля, до якої можна звернутися. І зробити це можна і коли погано, і коли хочеться розділити радість. Одна дівчинка, якій я знайшла наставника, мені говорила, що дуже тішиться, тому що є сім’я, якій не байдуже її життя, яка не стидається привести її до себе додому. Це було для неї дуже важливо.

Що цей проект дає наставникам?

Напевно, розуміння того, що ти можеш ще щось зробити для когось, окрім своєї сім’ї. Кожен наставник мав власну мотивацію, коли йшов у проект. І ця мотивація потім або дає задоволення, або ти змучуєшся, бо мав не ту мотивацію. Я йшла заради дитини, не заради себе, тому мені не тяжко це робити, я хочу цим займатися.

За 10 місяців 2017 року ГО "Одна надія" передала методологію Наставництва всім областям! 1143 спеціаліста пройшли навча…

Posted by Наставництво для дітей з інтернатів ОДНА НАДІЯ on Thursday, 9 November 2017

Ви, окрім звичайного наставництва, також є координаторкою цього проекту у Дрогобичі, Бориславі та селі Корналовичі. Скільки людей, завдяки вам, вже стали наставниками у цих місцях?

Близько 30 пар. Я спілкуюсь також з наставниками, вихованці яких вже є студентами вузів, запрошую їх на наші збори, свята. Але у парах, які вже сформувалися, трохи інші відносини, тому вони ніби у «вільному плаванні». Більше уваги я приділяю тим, хто тільки почав спілкуватися між собою.

На вашу думку, як можна долучити ще більше людей до наставництва?

Більше розповідати про це. Люди іноді хочуть щось робити, але не знають, що саме вони можуть. Іноді прагнуть допомогти грошима, дехто готовий приділити свій час, але не може постійно це робити. Таких ми запрошуємо долучитися до якогось свята. Але є люди, які розуміють, що хочуть усиновити дитину, проте не можуть, не мають такої можливості, а що ще зробити — не знають. З ними можна говорити про наставництво. Але потрібно розуміти, що це не спонсорство, і не одноразова акція. Наставництво — це не на один рік, це на довші стосунки.

Ілюстрація зі сторінки проекту «Одна надія», у рамках якого реалізується наставництво для дітей з інтернатів

Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Загрузка...