Алла Горська - душа шістдесятництва. У Львів привезли унікальну виставку художниці (фото)

У залах Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького спільно із Галереєю «Дукат» із Києва представлено виставку визначної та однієї з найяскравіших особистостей епохи шістдесятництва та загалом українського мистецтва ХХ століття: «Алла Горська: душа українського шістдесятництва!»

На експозиції представлено понад 30 творів, створених впродовж цього десятиліття. Серед них портрети видатних діячів української культури: Т. Шевченка, Б. Антоненка-Давидовича, А. Петрицького; роботи, присвячені сучасникам Горської: В. Стусу, І. Світличному, І. Драчу, В.Симоненку; ескізи до художнього оформлення вистав «Ніж у сонці», «Правда й кривда», «Отак загинув Гуска»; ескіз обкладинки збірки поезій Л. Костенко «Зоряний інтеграл». Також, вперше представили роботи, виконані в техніці дерев’яної мозаїки.

Про унікальність виставки

Про саму виставку її концепцію ми розпитали у Михайла Кулівника, представника галереї «Дукат» та куратора проекту.

Розкажіть, як це виставка формувалася? Звідки ці роботи, з приватних колекції чи з колекції сім’ї Алли Горської?

Насправді, ця виставка привезена на запрошення Національного музею у Львові ім. А.Шептицького. Адміністрація якого звернулася до нас із пропозицією виставити ці роботи, і ми відгукнулися, в такому вигляді вона експонувалися в галереї «Дукат» в Києві. Насправді, тут роботи з декількох надходжень. В першу чергу, з колекції сім'ї, з приватної колекцій галереї «Дукат», є ще ряд колекціонерів з Києва та Львова, які надали для виставки роботи. Особливістю є те, що навіть люди, які дуже добре знали Аллу Горську, з деякими її роботами знайомляться вперше. Можна сказати, що ця виставка вийшла майже ретроспективною. Творчий шлях Алли Горської не такий великий, через її передчасну смерть він також перервався. Виходить, що є роботи 60-х років, до 70-х, ранні роботи, такі як «Гуси», є роботи на живописні на полотні, хоча більшість – графічних.

[dyvys_blockqoute text="навіть люди, які дуже добре знали Аллу Горську, з деякими її роботами знайомляться вперше. Можна сказати, що ця виставка вийшла майже ретроспективною" author=""]

Тут представлені всі напрямки творчості Алли Горської: театральні ескізи, декоративні панно, живописні, графічні,  портрети сучасників, книжкові ілюстрації. Спеціально до виставки в Києві був випущений альбом  робіт Алли Горської.

Дослідженням творчості займається, здебільшого, її син – Олесь Зарецький. Перша книжка про неї вийшла у 1996 році «Червона тінь калини», тут збірка статей, спогадів про Горську її друзів, товаришів, мистецтвознавців. Література виходила, але якогось такого загального бачення творчості, зібраних в одному каталозі робіт, не було. Ми зуміли оцифрувати більше 130 робіт Алли Горської. Не можна сказати, що у неї було мало робіт, вони є в Національному  художньому музеї в Києві, в Музеї літератури в Києві, але там більше театральні речі, колядки, ілюстрації, зберігаються роботи в приваних збірках. Але все це є дуже розпорошено, все-таки, те, що є в сім’ї Алли Горської – це основний фонд.

Чи буде ця виставка мандруючою?

Важко сказати, поки вона тут, бо від Національного музею була відповідна пропозиція. Протягом експонування цієї виставки, буде проводитися певний лекторій, різні зустрічі, пов’язані із темою шістдесятництва та з постаттю Алли Горської.

На відкритті виставки ви говорили про долю мозаїк, які проектувала та виконувала Алла Горська.

Насправді, Музей шістдесятників в Києві має ескізи двох значимих маріупольських мозаїк Алли Горської. Але більшість з таких робіт у просторах різних міст, там, де вони були безпосередньо виконані. Всі мозаїки вона створювала у співавторстві, однією з останніх, була створена спільно із чоловіком на Черкащині.

Кращі речі є в Донецьку (9 мозаїчних панно на стінах школи №5 та магазині «Рубін»), в Маріуполі («Дерево Життя», ресторан «Україна»), в Краснодоні «Тресткраснодонвугілля», також є в ресторані «Вітряк» в Києві. Хоча пройшло не так багато часу відтоді, коли ці мозаїки були створені, але ми це все маємо зберігати, присвоїти цим речам номери.

Навіть в Києві, з рестораном «Вітряк» була така ситуація, що могли знищити цю мозаїку, якби суспільство не відгукнулися. Проте, сьогодні ми не можемо ніяк впливати на Донецьк чи Краснодон, але наскільки мені відомо, вони поки у такому стані, як були до того, частково потребують реставрації, але помітних руйнувань зараз не відбувається.

Спогади родини про Аллу Горську

Про Аллу Горську ми  мали нагоду говорити із онукою художниці, Оленою Зарецькою.

Пані Олено, що говорили про Аллу Горську у Вашій сім'ї?

Батько розказував про неї, як про маму, небагато правда, трошки боявся через те, що це була одіозна фігура для свого часу. Крім того, після її смерті, на довгий час у нього був і певний страх, але таке щось на рівні побутових дрібниць згадував постійно.

Наприклад, що мама готувала так, а це робила так…. Навіть моя мама також бабусю не застала, а моєму батькові було 16 років, коли не стало Алли Горської. Але на стінах висіли картини, у фотоальбомі – світлини, постійно відбувалися зустрічі із її друзями та соратниками. Тому, мабуть, більше з усіх сторін чула про бабусю, завжди не як про людину, жінку, маму, а як про діячку- шестидесятницю.

Чи ділився батько з вами своїми спогадами, як йому вдалося пережити цю трагедію?

Батько зі мною цим не ділився. Думаю, для нього це були дуже важкі переживання, не так легко про це розповідати. Ми з ним дуже близькі, але цю тему не піднімаємо, мені навіть важко уявити, наскільки йому було боляче, бо це тягар на все життя.

Ви вже згадували, що більше про Аллу Горську дізналася від її оточення. Чи можете задати якісь цікаві історії про неї?

Важко згадати якісь конкретні історії. Багато останні роки читаю листування Алли Горської – це такі інтимні листи до друзів, до батьків. Наприклад, в одному з листів, вона розказує, що Лесик (мій батько) захворів, «зараз відвезу його в лікарню, потім їду на малювання», і що в неї щось там не виходить з композицією, от такого плану листування… Воно таке приємне, таке душевне. Я про бабусю знала як про діячку, а тут читаю в листах її спогади, переживання, розповіді про побутові дрібнички…

[dyvys_blockqoute text="Я про бабусю знала як про діячку, а тут читаю в листах її спогади, переживання, розповіді про побутові дрібнички…" author=""]

Ви згадували, що вам зробили зауваження, коли назвали Аллу Горську бабусею…

Я можу собі уявити, така людина, така фігура…ЇЇ подруга (ймовірно, Людмила Семикіна, авт.), яка була пліч-о-пліч з нею, всім переймалася, а тут я маленька дівчинка, яка ніколи її не бачила і так собі: «бабуся, бабуся» - ну це зовсім не серйозно.

Скажіть, звідки ці роботи, представлені на виставці? Чи всі вони із Вашої сімейної збірки?

Я не можу аж дуже детально про них розказати, бо в нас в родині мій батько, Олесь Зарецький – дослідник творчості Алли Горської. Він розказує історії, читає лекції, пише статті та монографії. Я, знову ж таки, все знаю від нього і з його літератури. Тому, про те, як формувалася ця виставка, напевно найвичерпніше розказав Михайло Кулівник, бо її формат – це його заслуга, тут вкладена титанічна праця.

Більшість робіт, звичайно, із татової колекції. Але я зараз живу окремо від нього, маю свою сім’ю, тому так достовірно сказати не можу, що саме звідти попало на виставку, бо ті роботи, що не попали, частково, опубліковані у альбомі. Які картини будуть на виставці я також не знала, все побачила вже тут, але для мене це стало відкриттям, бо деякі бачу вперше.

Вони були створені давно, ще до мого зацікавлення мистецтвом, давно перейшли до музеїв чи чиїхось колекцій, може десь лежали в папках. І ось, буквально, вчора, мій батько розповів, що про деякі роботи думав, що це декоративні панно… Як виявилося, він зустрічався із Лесем Танюком ще до його смерті, і той розказав, що насправді ці роботи – це ескізи до театральних вистав. Навіть для нас ця інформація свіжа.

Більшість картин Ви бачили з дитинства. Чи є у вас улюблені роботи?

Мені дуже подобається портрети, особливо графічні. Тут є багато портретів сучасників Алли Горської, зокрема портрети Івана Світличного, Василя Симоненка, Ліни Костенко, Бориса Антоненка-Давидовича та інших. Вони мені здаються такими натяками на ікони з одного боку, але не ікони, ніби примітивізм, але видно що там такий професійний ґрунт.

Я сама люблю малювати портрети, тому ці роботи мене найбільше вражають. А вдома в мене висять, і їх тут немає, дуже гарні такі графічні роботи, там цікавий нюанс, не всі його звичайно люблять, коли ніби повністю зроблена робота, але є не промальовані моменти – просто шмат пожовклого паперу проглядається. Мені дуже вони подобаються.

Як багато є портретів рідних Алли Горської?

Багато бачила цих робіт, в альбомі є великий олійний твір «Автопортрет з сином». Він такий затишний, саме так собі уявляла своє материнство, звичайно, не дуже корисно проводити паралелі, але він дуже ніжний. Найбільше, все-таки, портретів її сучасників. Я не бачила портрета діда Зарецького, напевно, більше малювала сина.

Ви самі малюєте?

Так, я художник за освітою, займаюся комп'ютерним дизайном. Раніше, до декрету, вела  дитячу художню студію. Після відпуски думала над відкриттям дитячого садочку з художнім ухилом. А дизайнер – це, скоріше, як заробіток.

Основним дослідником творчості Алли Горської є Ваш батько?

Так, він займається наповненням сторінки у Вікіпедії,  пише статті, любить цю епоху. Передає нову літературу про цей час, свої книжки, і про Аллу Горську, зокрема, у наукові бібліотеки.  Він знає дуже багато деталей, з ним цікаво гуляти Києвом, бо він дуже захоплююче вміє розказувати про цей час, це його.

Життєві віхи

Переломними у житті та творчості Алли Горської стали 60-ті роки. У 1961 році помирає її мама Олена Давидівна, роботу Алли Горської «Діти» вперше не приймає Союз художників. У той час художниця стає співорганізатором клубу творчої молоді «Сучасник» (1959-1964рр), бере участь в організації літературно-мистецьких вечорів, Шевченківських свят, створює ряд монументальних робіт.

У 1962 – 1963 роках Алла Горська разом із Володимиром Симоненком та Лесем Танюком, відкрили місця поховань розстріляних органам НКВС людей на Лук’янівському та Васильківському кладовищах, у Биківні, про що повідомляють Київську міськраду. Невдовзі, одного з учасників – Симоненка жорстоко побили і у 1963 році він помирає.

[dyvys_blockqoute text="Як зараз пам'ятаю, перший вечір пам'яті Алли Горської за часів Незалежності… Мама зачесує мене, а я заучую першу фразу українською мовою: «я відкриваю вечір пам'яті Алли Горської». Сьогодні це звучить дивно, але тоді ці слова мені дуже запам'яталися" author="Онука Алли Горської"]

У 1964 році Алла Горська у співавторстві з Опанасом Заливахою,  Людмилою Семикіною, Галиною Севрук та Галиною Зубченко у Червоному корпусі Київського університету створили вітраж «Шевченко. Мати», який одразу був знищений адміністрацією, бо кваліфікувала його ідейно ворожим, а Аллу Горську та Людмилу Семикіну вперше виключили із Спілки художників.

У 1965 році заарештували багатьох друзів і знайомих художниці, цей рік став для неї початком участі в русі опору. В наступних роках бере активну участь у акціях протесту проти репресій над українськими дисидентами. У 1968році підписала громадський «Лист-протест 1939-ти» до найвищого керівництва, з вимогою припинити незаконні переслідування. За нею постійно стежили, викликали на допити та очні ставки. За декілька днів до смерті склала протест до Верховного суду УРСР про незаконність та жорстокість вироку  В.Морозу. 28 листопада 1970 року Алла Горська була вбита у м. Василькові Київської області. Ніхто не має сумнівів, що цей злочин мав політичний характер.

Душа шістдесятництва

Чому Аллу Горську називають «душею шістдесятництва»? Для всіх її соратників була важливою її підтримка, вона нею горіла, горіла своєю родиною, своїми друзями, не могла змиритися із політичними переслідуваннями, фінансово і морально підтримувала всіх, хто потерпав від режиму. У її квартирі після заслання завжди знаходили прихисток політичні в’язні, котрі поверталися додому.

Опанас Заливаха згадує про відвідини Алли Горської його на засланні, її не пустили, але вона стояла  біля огорожі, щоб ув’язнені могли її бачити: «Мене, та і всіх нас зігрів лише один вигляд такої помітної фігури із самого Злотоверхого нашого Києва». Василь Стус, після смерті Алли Горської присвячує їй свій вірш «Ярій душе…»

Великі сподівання й такі ж великі втрати, рішучий потяг до боротьби попри тиск будь-яких обставин — усе відобразилось в графічних, а згодом і монументальних творах художниці.

Виставка пам’яті

Твори художниці знаходяться у Національному художньому музеї у Києві, Національному художньому музеї ім. Андрея Шептицького у Львові, Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва, Музеї шістдесятництва, одній з найбільших у світі колекцій нонконформізму на теренах СРСР Нортона і Ненсі Додж Ратгерського університету, Музеї Берлінської стіни Чекпоінт Чарлі.

Особлива епоха і особливі люди… Як згадала онучка Алли Горської, на відкритті виставки: «Я виросла в російськомовному середовищі. Мій батько перейшов на українську мову, лише коли розпався Союз. Як зараз пам'ятаю, перший вечір пам'яті Алли Горської за часів Незалежності… Мама зачесує мене, а я заучую першу фразу українською мовою: «я відкриваю вечір пам'яті Алли Горської». Сьогодні це звучить дивно, але тоді ці слова мені дуже запам'яталися».

Підготувала Мар’яна МАКСИМІВ