дивись.info

Останні тижні оборони ДАПу: гімн України під обстрілом і Новий рік у бою

Останні тижні оборони ДАПу: гімн України під обстрілом і Новий рік у бою

Оборона ДАПу тривала 242 дні – з 26 травня 2014 року до 20 січня 2015 року. Серед захисників Донецького аеропорту був і львів’янин Іван Мілер – тоді боєць 3-го батальйону 80-ої ОАЕМБр. У ДАПі його підрозділу довелося зустрічати Новий, 2015-ий, рік, а 1 січня відбувся один з найзапекліших боїв.  

«80-ка створила 3-ій батальйон 14 серпня 2014 року, а наприкінці вересня ми поїхали на схід. Потрапили в Костянтинівку, побули трохи там і потім нас відправили в Піски. Два тижні побули у Пісках і в грудні нас на «Уралі» повезли в Донецький аеропорт. Але ми їхали через блокпости сепарів, на яких нас перевіряли і все забирали – навіть гранати. Так ми і їхали з сепарським супроводом аж до  самого ДАПу», – розповідає Іван Мілер.

Майже біля самого терміналу бойовики розвернулися і поїхали геть, а десантники опинилися на своїй території.

«Тільки приїхали, може минуло 10 хвилин, – ми саме розвантажувалися, – як почався перший обстріл. Він недовго тривав – може, хвилин 10-15 і стрілянина припинилася. Тоді почали далі розвантажуватися. Хлопців поміняли. Половина хлопців поїхала, половина залишилася, щоб бодай чогось навчити нас. Пробув я там аж до 6 січня», – продовжує «кіборг».

Довелося пережити і ворожі газові атаки, і перевірку боєм.

«Перший бій – нас перевіряли, щоб подивитися, хто заїхав.  Далі в нас багато різного було – були і 200-ті, і 300-ті. Перші 200-ті в нас були 1 січня. То був наш найбільший бій – вони нас «вітали», а ми їх. Першому 200-му снайпер влучив у шию. А перший 300-ий був напередодні, 31 грудня. З нашої 8-ої роти всі живі повернулися, найбільші загиблих було у 7-ій і 9-ій ротах», – продовжує боєць.

Довелося в аеропорту зустрічали й Новий рік.

«Вони (бойовики) зустрічали об 11-ій (за московським часом), а ми о 12-ій – за київським. Звісно, що не було шампанського (сміється), за те були цукерки з коньячною начинкою. Так ми зустрічали новий рік», – пригадує Іван.

Каже, різне було, але дуже закарбувався у пам’яті випадок, коли здавалося, що то буде останній бій.

«Взимку йшов бій і ми думали, що не втримаємося. І тут Василь з Івано-Франківська перший почав співати гімн, а ми тоді підхопили. Було темно, нічого не видно. Згодом бій припинився», – згадує Іван.

Разом з десантниками з 80-ки ДАП боронили бійці 95-ки і 79-ки.

«Хороші командири були в аеропорті. Згадується медик, який вже був сам поранений, а продовжував допомагати іншим хлопцям. Він загинув, а йому було тільки 24 роки. Потім посмертно йому присвоїли звання Героя України. Багато наших потрапило у полон – 13 осіб. Але вже їх визволили. Один хлопець пробув у полоні аж півтора року. Доводилося стояти у 25-градусний мороз. Деколи води не було –з батарей спускати. З усіх боків аеропорт обстрілювався. Ми самі були в аеропорті, зі всіх боків були сепари. Підмоги не було, тільки інколи мінометка допомагала. Хлопці нам на БТРах підвозили патрони і поїсти, поранених забирали. Різне було. Як кажуть, є що згадати, нема що дітям розказати», – розповідає  десантник.

У 2015 році Іван Мілер звільнився з війська.

«А що робити, коли нема кому? Тож повертаються на фронт хлопці з першої, другої, третьої та четвертої хвиль.  Треба ж комусь захищати країну. Та і на роботу не хочуть брати, бояться. Ось хотів влаштуватися офіційно на державну роботу, як дізналися, що АТОвець, то відмовилися», – зітхає «кіборг».

Невдовзі після звільнення з війська Іван Мілер знову підписав контракт і продовжує служити на сході.

Оксана ДУДАР

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама