Поміж Бандерою та Волинню

« Передувала їй гостра критика влади з боку директора Українського інститут національної пам’яті», – пише у своїй статті в газеті Rzeczpospolita журналіст Марек Козубал.

Росія потирає руки

Вже кілька місяців польсько-українські відносини через історичні дискусії перебувають у глухому куті. Іскрою став демонтаж пам’ятника УПА у підкарпатській місцевості Грушовиці торік, у квітні. Це призвело до блокування Україною запланованих польським Інститутом національної пам’яті ексгумацій.

Історичні суперечки рикошетом вдаряють в українську спільноту в нашому краї. З розлогого звіту, приготованого Українським товариством у Польщі, випливає, що дедалі частіше доходить до порушення закону, пов’язаного з так званою мовою ненависті.

До звіту додано аналіз 1,2 мільйона постів, розміщених протягом минулого року в соціальних мережах на тему українців. 800 тисяч таких дописів мали нейтральне або позитивне забарвлення, але решта, тобто третина, носили негативний або дуже негативний емоційно заряд. Останні стосувалися здебільшого тем, пов’язаних з історією.

Автори дослідження звертають увагу, що дедалі частіше в Інтернет-дописах ставиться знак рівності між українцями і бандерівцями. На їхню думку, вплинути на «здегуманізований образ українців» міг фільм «Волинь» Войцеха Смаржовського. Можливо, також сформульований з програми, яка виходила в ефір у жовтні 2016 року на польському радіо «Кошалін», під час якої Войцех Церковський стверджував, що «українці – це ґвалтівники і різуни».

Чи антиукраїнські акції в Польщі зрежесовані за кордоном?На думку авторів звіту, деякі дії «є такими ж як операції, які мають на меті вплинути на результати виборів у США і країнах ЄС, йдеться про певні цілі Російської Федерації».

Все вказує на те, що маємо справу з елементами гібридної війни.

Наслідки? Під перший вогонь потрапили місця пам’яті, головним чином локалізовані близько до українського кордону. Звіт описує вісім випадків спустошення та профанації цвинтарів, а також місць пам’яті, присвячених УПА або жертвам акції «Вісла». Автори звертають увагу, що ці випадки не були публічно засуджені, а винні – встановлені. Пригадують, що знищені гроби були відновлені тільки на цвинтарі у Пікуличах в Перемишлі.

До ескалації конфлікту дійшло, коли представники національного середовища напали на учасників ходи, організованої УГКЦ 2016 року у Перемишлі. Націоналісти зневажили між іншим і релігійну хоругву. Поліція висунула звинувачення 19 учасникам сутичок. Натомість під час маршу вулицями Перемишля у грудні 2016 року члени націоналістичних угруповань скандували: «Від колиски аж по гріб – польський Перемишль, польський Львів».

Автори звіту наводять приклади знищення українських прапорів на Народному марші у Варшаві, знищення хреста біля церкви у Бартошицях, а також таблиць з назвами місцевостей по-лемківськи у Малопольщі. Згадують напад на Генеральне консульство у Жешуві, на стінах якого написали «Ukraina = OUN - UPA, Waffen SS Galitzien». Задокументовано кільканадцять випадків фізичних нападів на громадян України.

Згідно із звітом, етнічне протистояння на польсько-українсько-словацькому кордоні використовує Росія. Навіщо? Бо на деяких демонстраціях були помічені емблеми крайньонаціоналістичної і проросійської організації Табір великої Польщі.

Її члени хвалилися участю у воєнізованих таборах, організованих Росією, а інформацію на тему антиукраїнських дій у Польщі розміщували на Інтренет-порталі, який працює на окупованому Донбасі.

З нагоди національних демонстрацій з’являються банери, які прославляють сепаратистські «республіки» у Луганську і Донецьку. Також було розповсюджено чітко провокаційні листівки про приєднання України до Польщі.

Представники українських організацій повідомили ABW про такі заходи. Чи вжила служба відповідних заходів? Невідомо.

Українці зручні для політиків?

Польські політики використовують українців предметно.

Була прем’єр Беата Шидло, а також Матеуш Моравецький, які, виступаючи проти політики переселення біженців з Сирії, багаторазово вживали аргумент про прийняття Польщою «мільйона біженців з України». Тим часом, насправді влада надала статус біженця лише кільком громадянам України, і кілька десятків отримали так званий дозвіл на перебування.

Згадаймо, що діяльність Міністерства внутрішніх справ та адміністрації була майже незбагненною щодо цієї меншини. Торік – вперше за 28 років – міністерство відмовило у заявах українським та лемківським організаціям на співфінансування, зокрема річниці операції «Вісла». Ці організації мають проблеми з отриманням фінансової підтримки з боку держави й на іншу діяльність.

Перелік недбалості щодо цієї меншини є набагато довшим. Це відсутність однозначного і рішучого засудження проявів агресії, а з іншого – правоохоронні органи затягують справи. Як правило, такі справи розслідуються місцевою поліцією. Вони закриваються, що тягне за собою розчарування серед представників цієї меншини. І викликає почуття безкарності з боку націоналістичних організацій.

Не розпочався діалог з українською стороною щодо легалізації українських могил і пам’ятників, які знаходяться на території Польщі. Це призводить до того, що місця пам’яті відповідно не охороняються і можуть стати ціллю для нападів.

Потрібно розпочати у Польщі налагодження контактів зі східним сусідом, бо розкручувана два-три роки спіралі нелюбові до українців може  сприяти послабленню нашої безпеки.

Чи політики це усвідомлюють?