Монумент Слави у Львові: пам’ятник бездіяльності міської влади

Нагадаємо, Монумент Слави, який вже давно вимагають демонтувати активісти регулярно зазнає нападів. Але якщо раніше це було обливання фарбою, то тепер уже до пам’ятника приходять з молотками. Варто зауважити, що до цього йшло останні півроку.

Ще у травні депутати Львівської обласної ради прийняли звернення до Львівської міської ради та ЛОДА щодо демонтажу Монументу Слави на вулиці Стрийській. Натомість, запропонували на місці Монументу встановити Меморіал пошани бійцям АТО.

У міській раді створили спеціальну комісію. Її напрацювання (за майже рік роботи) звелися до того, що аварійну частину Монументу треба обгородити, і в подальшому демонтувати, а щодо всього іншого – треба порадитися з фахівцями, зокрема замовити експертизу.

У вересні, за позовом депутата ЛМР Тараса Чолія суд зобов’язав міського голову Львова Андрія Садового розглянути питання про демонтаж Монумента Слави. Та й це не спонукало міську владу до дій.

Фото: Захід.нет

Вчора ж під час сесії ЛМР депутат Андріян Гутник виступив з вимогою демонтувати Монумент негайно. «Монумент слави – це символ радянської окупації. Він – це ознака присутності «руского міра» у Львові. Директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович говорив, що цей пам’ятник може бути демонтований, якщо так вирішить місцева влада. Але місцева влада з різних причин це затягує. Ми вимагаємо від міського голови Львова забезпечити негайний демонтаж цього пам’ятника. А також забезпечити його перенесення у музей «Територія терору», – заявив депутат.

Паралельно з цим, активісти низки націоналістичних організацій почали трощити пам’ятник, намагаючись розбити зірку та напис «Переможцям над нацизмом». Натомість вони вивели свій напис: «Пам’ятник окупантам».

Ігор Калинець політв'язень, почесний громадянин Львова каже, що такий розвиток подій прогнозував, і не приховує обурення бездіяльністю міської влади.

«Шкода що не розбили. Я з жалем дізнався, що він ще стоїть. Обласна рада прийняла мудре рішення, що треба його ліквідувати, місто його тільки тримає, я тільки не знаю для чого. Чи є надія, що повернеться совєтська армія, яка будувала той свій монумент і вони мають за нього відповідати? Бо більше він ні до кого не належить, він не має ніякої документації. Це безгосподарний пам’ятник і це дуже дико, - говорить Ігор Калинець. - Створився громадський комітет, який добивається  ліквідації, але проводяться слухання, тягнуть безконечно. Я їм казав колись - закінчиться тим, що громада сама почне ліквідовувати, може воно й так починається, дай Боже щоб скоріше скінчилося.

Я не знаю хто тримає голову міста, щоб це затримувати, бо це конфронтація з  громадою, яка не може зрозуміти, чому так довго це триває. Пам’ятник не має жодної художньої вартості. Не розумію, чим керується голова міста і його наближені, які не дають його ліквідувати або перенести, якщо він їм такий дуже дорогий. Може вони мають великі подвір’я, то нехай собі там перенесуть і любуються, кладуть квіти. Ми вже цього не хочемо, ми маємо своїх героїв і новітніх теж. В усякому разі з тим треба завершувати», - каже Ігор Калинець.

Голова Львівського обласного управління Всекураїнського об'єднання ветеранів Степан Трохимчук теж вважає ситуацію, яка склалася навколо пам’ятника, ненормальною.

«Наша ветеранська організація, разом з Форумом громадських організацій зверталася і до обласної і до міської влади, щоб його знести. Є думка, що він не підлягає декомунізації, але ми так не вважаємо. Радянська армія була інструментом колонізаторської політики та русифікації українців. По-друге, цей пам’ятник не має художньої цінності. Щоб його знести, потрібне рішення влади, розробити дорожню карту, узгодити з громадськістю. Більшість населення Львівщини за те, щоб знести цей пам’ятник, а колишні радянські офіцери мають Пагорб слави. А цей пам’ятник  побудовано на колишньому німецькому цвинтарі, тому з усіх точок зору – політичної, художньої моральної правильно буде його знести», - каже Степан Трохимчук.

На його  думку владу треба підштовхнути до прийняття рішення. «Влада завжди така, треба завжди її підштовхувати, але коректно, без образ, конструктивно. З тим треба завершити. Там або має щось бути, або навіть чисте поле, місцевість для огляду, але щоб не було того бовдура, того солдата-окупанта», - каже Степан Трохимчук.

Володимир ГАЛЕЧИК