дивись.info

Колонка психотерапевта: які основні етапи проходить людина від народження до 12ти років

Колонка психотерапевта: які основні етапи проходить людина від народження до 12ти років
Фото ілюстративне. Джерело: cerkva-vnls.lviv.ua

Колонка психотерапевта Анни Мозгової.

Не секрет, що саме в дитинстві закладаються основні цеглини майбутньої дорослої особистості. Наші схильності, інтереси, характер, врешті-решт – все формується там. Основну увагу в психотерапевтичній роботі приділяє цьому напрям психоаналізу. Але в гештальт-терапії, особливо тривалій, питання витоків сформованих особливостей рано чи пізно теж постає. То які ж фактори дитинства впливають на те, як ми почуваємось вже в дорослому житті і чому саме так відбувається, – розглянемо в цьому матеріалі.

Існує окрема наука, яка розглядає етапи людського розвитку впродовж життя – вікова психологія. Загалом вона розглядає періодизацію життя, його кризи та вікові зміни. Сюди відноситься і криза підліткового віку, і середнього, і навіть старшого. Але найбільш вагома роль відводиться, звісно, дитинству. Ми не будемо розглядати всю періодизацію загалом, а зупинимось лише на дитячому віці – від народження і до 12 років.

Так само, тут не буде йти мова про те, як виховувати дітей в цей період – це окрема невичерпна тема. Але в кінці ви зможете ознайомитись з невеличким списком літератури на цю тему, який буде корисним всім, хто має дітей або з ними працює.

Вікова періодизація дитинства

Психологія та психотерапія найбільшого розквіту зазнавала в період Психоаналізу (18-те сторіччя). Аналітики, як вже йшлось, приділяють особливу увагу дитинству людину. Тому не дивно, що саме аналітичні теорії розвитку мають такий масштаб. Один з найвидатніших представників напряму – Ерік Еріксон – вивів власну теорію етапів розвитку. Всього в ній – 8 пунктів, які охоплюють період від народження і до 70-80 років. Перші чотири – присвячені дитинству.

Кожен з періодів має так званий конфлікт. Тобто досягнення віку в разі позитивного проходження кризи і негативного. Кожне «досягнення» не є остаточним. В наступних періодах воно може змінити свій вектор, і від позитивного перетворитись в негативний, та навпаки. Поняття «кризи» тут застосовується не в суспільному значенні пригнічення чи переживання певних проблем, а як певний перелом, після якого наступають зміни – не важливо, якої тональності, важливо – що вони приносять нові смисли в життя.

Ерік Еріксон вивів власну теорію етапів розвитку. Всього в ній – 8 пунктів, які охоплюють період від народження і до 70-80 років. Перші чотири – присвячені дитинству

Отже, перший етап, згідно Еріксону – це вибір між довірою та недовірою, формується в перший рік життя. Предмет конфлікту в даній стадії – це відповідь на питання: «Чи можу я довіряти світові?».

При позитивному вирішенні конфлікту – людина відноситься до світу з легкістю. Вона сприймає проблеми та перешкоди не як драму, а як просто відхилення від курсу. Знає, що все можна вирішити і що їй є на кого покластись в разі необхідності. Також, позитивне проходження сприяє можливості людини зав’язувати довготривалі стосунки.
Навпаки, негативне вирішення призводить до множинних побоювань. Такі люди сприймають світ, скоріше, як місце для виживання. Їм важко розслабитись, відкритись іншому. Часто вони бояться болі, тому вирішують не заводити глибоких стосунків.

Що впливає на вирішення конфлікту: це, звісно, відносини з батьками, а особливо – з матір’ю. Навіть невелике розлучення матері з дитиною в цей період може погано відобразитись на розвитку. Мати сприймається як головний провідник в цей світ, на початку дитина повністю асоціює себе з матір’ю і її емоціями. Якщо мати є приймаючою, люблячою, емоційно-теплою, якщо вона часто посміхається до дитини, і задовольняє контакт шкіра-до-шкіри, з більшою вірогідністю конфлікт буде пройдено позитивно.

Перший етап - це перший рік життя. Предмет конфлікту в даній стадії – це відповідь на питання: «Чи можу я довіряти світові?»

Якщо ж дитина була небажаною, або мати страждає на післяродову депресію, або обставини такі, що відчути себе в безпеці вкрай важко – навряд чи сформується первинна довіра. Також, це стосується дітей, позбавлених батьків. В цьому випадку, звісно, про формування довірливого ставлення до світу говорити важко. Адже найперший об’єкт – матір, виявляється такою, яка покидає дитину (з різних причин). І світ тоді сприймається як місце вороже та відлякуюче.

Другий етап: конфлікт між автономією та соромом. Зачіпає вік від 1го року до 3-х. Це якраз час дитини для активного пізнання світу. Їй все цікаво: зазирнути, спробувати, взяти в руки, покрутити, постукати об підлогу і т.п. Дитина досліджує, повзає, починає ходити. Привчається до свого тіла, в першу чергу. Яке воно, як слугує та що може.

Якщо в цей період батьки постійно ходять за дитиною, не дають їй свободи в цьому виборі, не дають самостійно щось робити – одягатись, вмиватись, їсти – необхідного для неї відчуття автономії не наступає. Якщо ж, на додачу до цього, батьки ще й присоромлюють маля: «Ти не зможеш, давай я», «Ти все розкидав/розкидала, мені тепер прибирати», «Подивись на себе, як ти заївся/заїлась», в дитини формується ще й відчуття сорому за прояв себе. В результаті, вже в дорослому віці такі люди відчувають себе «недостатньо хорошими» для будь-чого, свої ідеї та думки їм вкрай важко висловити, бо вони не вважають їх «достойними».

До угий етап: конфлікт між автономією та соромом. Зачіпає вік від 1го року до 3-х. Це якраз час дитини для активного пізнання світу

Звісно, проходження цього етапу потребує від батьків ґрунтовної терплячості. Але коли на вагах самоповага вашої дитини та її задоволення собою – це того вартує.

Третій етап: 3-6 років. Конфлікт: ініціативність та провина. Головне новоутворення цього періоду – це поява совісті. Дитина починає розрізняти, що є добрим, а що – поганим. Як робити гарно, а як-ні. Діти стають більш активними, рухливими. Досліджують світ вже ширше, ніж на попередніх стадіях.

Для позитивного проходження цього етапу, дитина також має мати певну свободу в своєму вираженні. Підтримку своїх бажань: якщо подобається бігати – можна бігати, хочеться співати – хай співає, і т.п. Якщо на цьому етапі штурхати дитину, показувати (вербально чи невербально), що її активність є небажаною, назойливою, що вона все робить не так. Ще більше – маніпулювати: «Дивись, як через твою поведінку мамі погано». І надто часто використовувати формулювання: «Ти нечемний/нечемна» – дитина залишиться із внутрішнім стійким відчуттям провини за те, яка вона є.

Третій етап: 3-6 років. Конфлікт: ініціативність та провина. Головне новоутворення цього періоду – це поява совісті

Таким людям в дорослому віці важко насолоджуватись життям, вони воліють не виходити за рамки, бути педантичними та стриманими, не пробувати нове. Все, аби не стикатись знову з тим пекучим відчуттям провини.

Не знаю, чи погодився б зі мною Еріксон, але я особисто завжди стою на тому, що «чемним» перш за все необхідно бути перед собою, піклуватися про себе. Тому якщо ваша дитина штовхнула/наступила на ногу/зачіпила чужу людину на вулиці, перш ніж сварити її та винуватитись перед тим перехожим, подумайте, чи воно того варте. Перехожий, впевнена, може витримати, якщо його зачепить дитина. А от дитяча психіка із постійними обвинуваченнями справляється кволо. Це не означає, що не треба виховувати дітей. Це означає, що до них варто проявляти більше терпимості та ніжності, і любити їх не тільки тоді, коли вони поводяться гарно, а просто так, тому що вони є.

Четвертий етап, і останній перед підлітковим віком, це конфлікт спритності та відчуття неповноцінності. Віковий проміжок – 6-12 років.

З початком школи дитина пізнає величезну купу всього. Вона здобуває нові знання, навички, тестує свої можливості та таланти. А також – навчається порівнювати себе з іншими. Для формування в дитини спритності, тобто позитивного вирішення конфлікту, її варто підтримувати в починаннях, інтересах та імпульсах. Мати певне терпіння до того, скільки дитині знадобиться часу на те, щоб приготувати, змайструвати, створити щось. Бути терпимим до оцінок в школі, до того, що щось може не виходити з першого разу, навіть – другого чи третього. Приділяти належну увагу інтересам дитини і не сварити, коли через кілька місяців цей інтерес пропаде.

Четвертій ий етап, і останній перед підлітковим віком, це конфлікт спритності та відчуття неповноцінності. Віковий проміжок – 6-12 років

Для формування відчуття неповноцінності достатньо небагато: знецінювати все, що робить чи намагається робити дитина, сварити за кожну погану оцінку, і обов’язково – порівнювати з іншими, наводити приклади успішних, завжди хороших однолітків.

Далі в теорії Еріксона вже починається підлітковий період, молодість, дорослішання, зрілість.

Більш скандальною, але і більш популярною є періодизація Зигмунда Фройда. Я не буду її наводити, лише зазначу, що і Фройд, й Еріксон, і інші психоаналітики та психологи сходяться в одному – дитинство є найважливішим періодом. А батьки – найважливішими об’єктами для того, аби сформувати в дитини позитивний чи негативний погляд на життя, на себе, на оточуючих.

Хороша новина в тому, що навіть вирішений негативно (в силу будь-яких обставин) конфлікт піддається зміні. Завдяки психотерапевтичній роботі та, звісно, готовності до цих змін.

Рекомендована література

• Ю.Гіппенрейтер «Спілкуватись з дитиною. Як?». Ця книга видатного спеціаліста з величезним досвідом роботи з дітьми написана зрозумілою мовою та містить деякі пояснення, поради та лайфхаки, які допоможуть вам, в першу чергу, в розумінні того, що відбувається з дитиною та як допомогти їй пройти певні життєві кризи. Є у вільному доступі в Інтернеті, перекладена на українську.

• К.Мурашова «Ваш непонятный ребенок». Катерина – ще один досвідчений спеціаліст з Росії. Вона веде постійну рубрику журналу «Сноб» про дитячі проблеми, з якими приходять до неї в практику. В книзі зібрані різні випадки психологічних проблем та труднощів різного віку. Вона буде корисна як спеціалістам, так і батькам. Доступна для скачування.

• В.Оклендер «Окна в мир ребенка». Це вже більш спеціалізована на психотерапії література. Проте, в ній є корисним перелік практичних завдань (малювання, ліпка, складання віршів і т.п.), які можна використовувати для розвитку маляти в домашніх умовах.

• Е.Каролін «Прихований біль». Ця книга французького психоаналітика захопила мене найбільше останнім часом. В ній наводиться практичний доказ того, як дитині, навіть немовляті, можна (і треба) все пояснювати вербально. І як цікаво діти можуть змінювати свою поведінку, коли відноситись до них, як до дорослих.

Анна МОЗГОВА,

практикуючий гештальт-психотерапевт

Освіта: КНУ ім.Т.Шевченка, факультет психології, магістр (2010р.), Спеціальність: клінічний психолог.

З 2014 року – сертифікований гештальт-психотерапевт.

Додаткові спеціалізації: робота з харчовими розладами, сексологія.

Проходила навчальну практику в Київській психоневрологічній лікарні. Проводила дослідження на тему суїциду.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Загрузка...