Близько двох мільйонів українців сьогодні працюють у Польщі, деякі експерти стверджують, що ця цифра у рази більша, адже значна частина людей їде нелегально і на нетривалий час. Водночас причина, яка спонукає виїжджати за кордон, у більшості одна – кращі заробітки.

Фото згори Івана Фоміченка з авторського фотопроекту «Українські гастарбайтери»

Однак далеко не всі готові залишатися за кордоном, і чимало людей повертається назад, в Україну. ІА Дивись.info взялася дослідити, чому люди шукають роботу за кордоном, з якими труднощами їм доводиться стикатися, і, звісно, чому повертаються додому.

Роман Корнилюк, кандидат економічних наук, фінансовий аналітик компанії YouControl зауважує, що за останні місяці кількість грошових переказів з Польщі до України збільшується, що дає підстави вважати, що частина цих переказів – кошти заробітчан.

«За даними НБУ, сума усіх грошових приватних переказів в Україну з Польщі становить 116,5 млн. дол. США за 9 місяців 2017 року. Можна стверджувати, що левову частку з цієї суми становлять гроші заробітчан. З іншого боку, варто розуміти, що значно більша сума зароблених за кордоном коштів завозиться в України без офіційного декларування і без використання платіжних систем, а відтак не підлягає точному статистичному вимірюванню.

Однак, без сумніву, спостерігається висхідний тренд у даному процесі. Так, обсяги приватних переказів з Польщі зростають з року в рік. За повний 2016 рік було переказано 96,9 млн. дол. США, у 2015 – 55,1 млн. дол. США, у 2014 – 39,2 млн. дол. США», – зазначив Роман Корнилюк.

Чотири історії зі схожим закінченням

На заводі «Бадер» нам вдалося розшукати відразу кількох людей, які у пошуку щастя податися до Польщі. У кожного своя історія, але у всіх них схожі початок і кінець. По-перше, усіх штовхала до поїздки за кордон потреба у грошах, по-друге, усі ці люди, різні за віком, статтю, освітою, соціальним статусом, вирішили повернутися і наразі знову кудись їхати на заробітки не планують.

«Заробітки – це ніби життя на вокзалі»

Пані Наталя, раніше працювала соціальним педагогом

«Мене спонукали поїхати до Польщі суто побутові проблеми: діти приголомшили новиною про весілля, до того ж декілька в один сезон. Я не є затятий заробітчанин. Раніше їздила на заробітки під час відпустки. А то так склалося, що мене спокусила більша зарплата, нове виробництво.  Тож вирішила спробувати свої сила на підприємстві», – розповіла жінка.

Пані Наталя спробувала себе на різних роботах: сезонних, на підприємстві, доглядала за хворими.

«Коли їдеш за кордон, треба зважати на моральний аспект. Звісно, Польща розвинута країна. І навіть коли йдеться про виробництво, то все автоматизовано. Однак там ти відриваєшся від сім’ї. Я вже у такому віці, що належу сама собі, тож можу собі це дозволити. А що стосується молодих людей – все складно, адже раніше я працювала соціальним педагогом у школі, училищі, знаю багато про важких підлітків. Тут і низьке матеріальне забезпечення, і батьки на заробітках за кордоном тощо. А діти дуже від того страждають. Це позначається на вихованні та зрілості.

Але коли говорити про себе, все одно – відрив від сім’ї – це складно. Ось, наприклад, зараз у мене двоє стареньких хворих батьків. Можливо, той період, коли мене тут не було, теж на це вплинув, що вони здалися. Їм потрібна і емоційна, і фізична, і матеріальна підтримка.

Тривала розлука не на користь родинним стосункам, це часто призводить до розлучень. Зрештою як особистість ти руйнуєшся. Хоч і маю досить твердий характер, впевнена у собі, можу іншим допомогти, але, працюючи за кордоном, відчуваєш пригнічення, розгублення, не належиш сам собі», – розповідає пані Наталя.

Працюючи на виробництві, пані Наталя була працевлаштована легально, однак зазначає, що не раз доводилося стикатися з різним ставленням до працівників поляків і працівників українців.

«Я працювала у Катовіцах на консервному заводі, де ледь не виник міжнародний скандал. Ми виконували просту роботу – голубці. Так ось: українців відокремили від поляків і ми окремо крутили ці голубці, а на ящиках фломастером великими літерами писали «Україна». Виникали такі елементарні побутові моменти. Польським працівникам щодня видавали чисту форму, а нам – раз на тиждень. Є безліч нюансів, якими тобі натякають, що ти безправний, іншого ґатунку.

Українці соромилися йти їсти разом з поляками в їдальні, бо було якесь відчуття зніяковіння. Тому ховалися по куточках і їли окремо. А якось одна жінка, яка працювала на підприємстві понад рік, плачучи зізналася, що за цей час її жодного разу не назвали по імені, а лише кричали: «Гей, ти», – продовжує пані Наталя.

На жаль, подібні випадки трапляються. Як вже писала ІА Дивись.info, на підприємстві, яке займається доставкою овочів та фруктів, в працівниці-українки стався інсульт. Роботодавець, замість надати їй допомогу і викликати карету швидкої допомоги, відвіз її до парку і залишив на лавці. Втім, слід віддати належне польській владі, яка блискавично зреагувала і не залишила без розгляду ситуацію. Недобросовісного роботодавця притягнули до відповідальності та оштрафували, зокрема й за те, що нелегально наймав працівників, уникаючи оподаткування.

В арсеналі пані Наталі безліч історій про роботу у Польщі.

«Було таке, що я їхала через посередників за кордон, але мене залишили у Варшаві: мовляв, добирайся як хочеш. Потім вдалося додзвонитися до роботодавців. Нас поселили в готель, за який треба було самим заплатити. Роботу обіцяють одну, а ти потрапляєш на зовсім іншу.

Якось теж приїхала на роботу, де все начебто було домовлено. Але це було у вихідний. Мене висадили на зупинці десь під лісом. Ні людей, нікого довкола. Якось автостопом дісталася. Мене привезли на завод, де теж відмовилися приймати. Тоді я сказала, що буду ночувати просто на прохідній і тільки тоді мене відвезли до українців. Дуже багато моментів неприємних.

Коли доглядала за бабусею, то не дозволяли ні дзвонити, ні спілкуватися з рідними, ні в магазин виходити, ні вихідних. Я просто сиділа у закритому просторі», – продовжує жінка.

Хоч пані Наталя не їздила на тривалі заробітки, але вже дуже швидко помітила, що стосунки з дітьми складаються якось не так, почала втрачати авторитет.

«Були і гумористичні ситуації. Їхала зі мною жінка, якій 72 роки. Коли я її спитала: «А ви що тут робите?» Вона відповіла, що доглядає бабусю, якій 82 роки. Були випадки, що жінки отримували інсульти на роботі і родичі потім з тяжкою бідою могли їх забрати. Чи на роботі перебували з тиском 250-ть, а ніхто навіть пігулки не дав, бо не було медичного обслуговування. Є ще такі нюанси, що коли маєш вихідний, то не відпочиваєш, а шукаєш якогось підзаробітку. Наприклад, на полі попрацювати чи прибирати приміщення. Часто обіцяють одні гроші, а виплачують зовсім інші. Не буду говорити про моральну сторону наших українців, які виступають посередниками і беруть собі відсотки.

Заробітки – це ніби життя на вокзалі. А хочеться бути у колі сім’ї. Ввечері збиратися разом за столом і пити чай
Наталя

Якщо тебе взяли найманим працівником, то ніхто тебе не питає, скільки ти годин працюватимеш. Хочеш йти додому. А тобі кажуть – ні, бо треба ще щось доробити. Тебе просто ставлять перед фактом. Починаєш втрачати своє «я», нарікаєш і на свою країну, і на чужу. Не можеш звести кінці, зробити логічні висновки і зайняти якусь потрібну життєву позицію. Якщо людина реалізована, то вона і в Україні може реалізуватися. А якщо і тут загубилася, то і там особливо толкового чогось не знайдеш.

Заробітки – це ніби життя на вокзалі. А хочеться бути у колі сім’ї. Ввечері збиратися разом за столом і пити чай…» – резюмувала пані Наталя.

Експерт Дмитро Франчук, група компаній GT, коментуючи такі історії наголошує, що погіршення стосунків країн на державному рівні таки позначилося на українських заробітчанах.

«За різними джерелами, у Польщі працюють вже понад 6 мільйонів українців. Не рідко буває, що наших людей обманюють при обговоренні роботи та умов праці, але зараз виникла інша проблема для українців, пов’язана з конфліктом чи то непорозуміння українського та польського урядів в питанні історичного минулого. Українців й так сприймають як низькокваліфікованих працівників, які готові працювати за менші гроші, ніж поляки. А ті, які все ж працюють у гарних умовах, стикаються з різними проблемами на рівні національності. Якщо ж говорити про причини повернення, ми бачимо в певних регіонах нашої країни сплеск розвитку індустріальних парків з залученням масштабних інвестицій , що супроводжує тисячі робочих місць з гідними умовами оплати праці», – сказав Дмитро Франчук.

Додамо, що українці посіли друге місце в рейтингу «50 найвпливовіших людей польської економіки» за версією популярного видання Dziennik Gazeta Prawna. Збірний образ українця розташувався між прем’єром Матеушем Моравецьким і президентом Анджеєм Дудою.

Після анексії Криму та конфлікту на Донбасі українців в Польщі стало помітно більше. Торік польські роботодавці подали мільйон 700 тисяч заяв про намір працевлаштувати громадян України, що на третину більше, ніж у 2016 році, а з 2014 року це зростання становить 350%.

«Міграційна хвиля зі Сходу, крім латання дефіциту робочої сили, позитивно впливає на систему соціального страхування завдяки внескам, які роблять іммігранти. Станом на кінець вересня 2017 року 308 тисяч українців були застраховані в ZUS (Управління соцстраху Польщі – ред.), а їхня кількість протягом року зросла приблизно на 130 тисяч», – зауважує Dziennik Gazeta Prawna.

Міграційна хвиля зі Сходу, крім латання дефіциту робочої сили, позитивно впливає на систему соціального страхування завдяки внескам, які роблять іммігранти
Dziennik Gazeta Prawna

Видання також звертає увагу, що зростання ролі українців на польському ринку особливо важливо в контексті демографічних викликів для Польщі. За даними ООН, Польща є однією з країн, де спостерігається скорочення населення найшвидшими темпами, а суспільство незабаром буде одним з найстаріших. У цьому контексті мігранти зі сходу допомагають гальмувати демографічну проблему.

Згідно з даними Головного статистичного управління, 2016-го року українські громадяни витратили у Польщі 7,1 мільярда злотих (1,67 мільярдів євро), тобто на 400 мільйонів злотих більше, ніж 2015 року. Ця сума становить 1% від загального роздрібного продажу у Польщі.

Найбільша частка припадає на громадян Німеччини – 39%. На одного німця припадає 411 злотих (97 євро) витрат. Однак у перерахунку на одну людину, найбільші витрати припадають на українців – 812 злотих (191 євро). При тому, що в IV кварталі 2016 року в середньому іноземець в Польщі витрачав 480 злотих.

Фото: shoppingpl.com

«Нічого неймовірного я не побачив»

Іван

«Мене покликав мій друг. Він раніше вже їздив на заробітки і мав досвід. Ми їхали трохи «на чорно». Робили польську візу, але вирушили в Чехію. Я їхав не стільки заробити, скільки подивитися, як там, адже в нас тут часто думають, що там золоті гори, великі зарплати. Ми поїхали і перша моя поїздка не вдалася – не потягнули ту роботу. В мене була травма – пробив ногу цвяхом. Працювали через посередника українця в Чехії.

І склалося враження, що вони шукають працівників не для того, щоб ці люди заробили, а щоб самим заробити. У них є житло, де ти живеш, дають роботу, з якої забирають відсотки. Не вийшло в нас перший раз і ми повернулися в Україну. Тоді я подумав про родичів, бо моя мама працює в Польщі протягом 10 років. Попросив її знайти мені роботу і вже не їхав наосліп. На сезонну роботу я б не погодився, бо чув від багатьох людей, що це дуже важко. Перший місяць ти, зазвичай, навчаєшся. Тому може бути таке, що замість заробити, підеш у мінус, бо не зможеш виконати встановлену норму. А за житло треба платити, за їжу треба», – розповідає Іван.

Друга спроба влаштуватися на роботу для Івана виявилася значно вдалішою і йому попався дуже порядний роботодавець.

Мій другий роботодавець не ставився упереджено до українців
Іван

«Він не ставився упереджено до українців. У нього було дві умови – добре працювати і не пиячити. Але навіть у таких добрих умовах мені було дуже важко морально: друзів нема, знайомих нема, сам зі собою не поговориш. Мені пропонували залишитися, зробити карту перебування, але я відмовився. Не хотів на довго залишатися. Завдання, яке я поставив перед собою – побачити, як там – я виконав. Я був у Варшаві, Кракові, Гданську. Мені там сподобалося, але нічого неймовірного не побачив. Так дещо краща інфраструктура, зарплати, але легко приїхати на щось готове. Я б радив залишатися, пробувати себе тут, піднімати Україну. Тут наші коріння», – завершив свою розповідь Іван.

«Гроші грішми, а сім’я важливіше»

Іра, мама трьох дітей

«Я з 19 років їздила на заробітки, бо треба сім’ю піднімати. У мене троє дітей, хворий чоловік. Мені не попадалися погані господарі, з тими людьми було комфортно. Нормально ставилися, нормально платили. Звісно, щоб заробити, треба наробитися і не стільки фізично, скільки морально дуже виснажуєшся», – розповідає пані Ірина.

Здебільшого до Польщі жінка їздила на сезонні роботи – вирушала у квітні, поверталася у листопаді. Додому могла приїхати на 10 днів, на два тижні.

Я з 19 років їздила на заробітки, бо треба сім’ю піднімати. У мене троє дітей, хворий чоловік. Мені не попадалися погані господарі, з тими людьми було комфортно. Звісно, щоб заробити, треба наробитися і не стільки фізично, скільки морально дуже виснажуєшся
Іра

«Найменшій дитині було чотири місяці, коли мені довелося її залишити і їхати до Польщі. Старші діти вчилися, треба було платити за навчання. Спочатку було нескладно, але коли доні виповнилося шість років, вона якось намалювала малюнок – нашу сім’ю: тато, старша сестричка тримає її за руку, а мене намалювала збоку. Питаюся, а чого збоку? А вона й каже: «Тебе нема, ти мене не виховуєш». А в мене сльози на очах. Я тоді задумалася: гроші грішми, а сім’я важливіше. Було б добре, якби в нас було більше таких закладів, щоб люди могли працювати і забезпечувати свою сім’ю, а не їздити кудись на заробітки.

Ось доня до школи піде, їй шість років, вона вже все розуміє. Хочу бути з нею, щоб бути мамою, а не якоюсь тьотею, яка багато всього привозить. Нема материнської любові і дитина відвертається. Був такий випадок, їй тоді було чотири роки. Я тільки до хати прийшла, а тут вже господиня дзвонить, що треба повернутися, бо заміна не приїхала. Я з дитиною нічку переночувала і зранку поїхала. Потім дзвонить чоловік і каже, що Даринка прокинулася і каже, що їй снилося, що мама приїхала. Дитина навіть не усвідомила, що я була вдома, з нею. Тоді мені знайома порадила роботу на заводі. Мовляв гроші грішми, а дитина від тебе відвернулася, сім’ю можна так втратити. Досить вештатися по світах», – тихо закінчила свою розповідь пані Іра.

Петро Калита, президент Української асоціації досконалості і якості, віце-президент УСПП, академік Української академії наук теж зауважує, що саме поява технологічних підприємств на території України може трохи зменшити зацікавленість українців у заробітчанстві.

«Поряд з поставленими питаннями доцільно розглянути взагалі причини виїзду українців на роботу в інші країни. Я маю на увазі не тільки незадовільну соціально-економічну обстановку в Україні. Важливіше зрозуміти причини відсталості переважної більшості вітчизняних підприємств, їх низьку конкурентоспроможність, яка не дозволяє їм розвиватися і збільшувати кількість робочих місць. І не тільки через несприятливий бізнес-клімат в країні, але більше в результаті низького рівня ділової досконалості і млявої соціальної спрямованості самих вітчизняних підприємств. Такий підхід і така постановка питань можуть бути значно перспективніше для зміни ситуації на краще», – заявив Петро Калита.

«Не подобається, то їдьте в Україну»

Ігор

«Я торік поїхав вперше до Польщі. Мене підбив мій одногрупник. Це теж було більше для досвіду, ніж для грошей. Перший раз все склалося невдало через жахливі умови. Нас поселили у двоповерховому будинку, де було десь 80 чоловік. Кімнати манюсінькі. Холодно. Це було навесні, ще лежав сніг. Матраци лежали на землі, тож ми не залишилися», – розповідає Ігор.

Тоді він вирішив поїхали до знайомого на офіційну роботу.

«Завод дуже схожий на цей («Бадер» – ред.). Там виробляли меблі. Ми там пропрацювали півроку. Робота була нормальна. Людей було дуже багато, переважно поляки, українці хіба для підсилення. Щодо стовлення, то всякі люди попадалися. Одні добре ставилися, інші як до чорноробів. Якщо якась погана робота, то завжди відправляли українців. Казали, якщо не подобається, то їдьте в Україну. А загалом було нічого. Теж пропонували карту перебування, але я відмовився, бо не планував надовго залишатися. Тут сім’я, друзі, а там лише робота по 12 годин. Там тільки працював, поїв і поспав. Більше ні на що не було часу», – продовжує Ігор.

Щодо ставлення, то всякі люди попадалися. Одні добре ставилися, інші як до чорноробів. Якщо якась погана робота, то завжди відправляли українців. Казали, якщо не подобається, то їдьте в Україну
Ігор

На польському заводі працювали тисячі людей, але для поляків робочий день становив 8 годин, натомість для українців – 12.

«Дехто був дуже добрий, щоправда, думали, що ми приїхали на заробітки, бо нам нема що їсти. А дехто навпаки – якщо приїхали, то вимагав працювати більше. Робота була повноцінна – медичне страхування, зарплата на карточку. Але робочий день 12 годин. Поляки працювали по 8 – у три зміни, а українці по 12 – у дві. Казали, що українці не хотіли працювати по 8, бо їм мало. Робота не була аж дуже важка, швидше морально, бо, крім роботи, нічого не бачив і за кілька місяців це вже дуже відчував», – розповів Ігор.

Україна не веде статистики тих, хто повертається

Кожна з цих історій – це окрема історія окремою людини зі схожими і різними ситуаціями,але всіх їх об’єднує одне: заробітчанство – це тимчасово. Моральний тиск та емоційна шкода можуть відчуватися ще роками по поверненню.

Втім, Україна не веде обліку тих осіб, які повертаються. Про це розповідає Ігор Тишкевич, експерт аналітичного центру «Український інститут майбутнього» з внутрішньої та міжнародної політики

«Докладної статистики щодо кількості трудових мігрантів у Польщі ніхто не знає. До початку 2017 року Польща видала приблизно два мільйони дозволі на працю. Окрім того, є українські студенти, є ті, хто працює деякий час, а потім повертається. Більша частина легальних заробітчан виїжджають з родинами. За моїми оцінками, у Польщі працює від 1 мільйона 80 тисяч до 2 мільйонів українців, а також слід врахувати їхні родини. Ті, хто виїжджає до Польщі з родинами отримує карту постійного перебування», – каже Ігор Тишкевич.

Скільки людей повертається назад, на сьогодні невідомо, оскільки Україна не веде жодної статистики щодо мігрантів. Однак експерт переконаний, що причини повернення не мають політичної орієнтації.

Докладної статистики щодо кількості трудових мігрантів у Польщі ніхто не знає. До початку 2017 року Польща видала приблизно два мільйони дозволі на працю
Ігор Тишкевич

«Серед причин повернення – закінчення контракту; працівник не відповідає вимогам працедавця, тобто людина з низькою кваліфікацією. Ще одна причина – порушення законів країни перебування. Причин є безліч. Натомість питання політичної орієнтації і трудових мігрантів гостро стоять у будь-якій державі з економікою, що розвивається, де відбувається процес заміщення трудових мігрантів. Таке відбувається у Польщі, таке ж відбувається і в Україні», – зазначив Ігор Тишкевич.

Кілька цифр

На сьогоднішній день міграційні процеси в Україні залишаються на досить високому рівні.

Так, згідно досліджень hh.ua за попередній період, орієнтовно кожен шостий-сьомий українець замислюєтеся про трудову міграцію за кордон.

Разом з тим, ринок праці, як і будь-який інший ринок діє за певними правилами і реагує на те, що відбувається в країні в цілому. Всім гравцям ринку доводиться реагувати на те, що стається, адаптувати, шукати механізми та інструменти, які можуть допомогти виконувати задачі, що стоять перед ними в поточний момент і в майбутньому.

Кількість пропозицій про роботу від іноземних компаній в 2016 році зросло в 1,5 рази в порівнянні з 2015 роком, і в 2017 році продовжувалася ця тенденція. Багато вакансій для українців сьогодні розміщують роботодавці з Польщі, Чехії, Швеції, Німеччини, Ізраїлю, Італії та ін.

Незважаючи на відносне зниження кількості трудових мігрантів, значна частина українців все ж рішуче налаштована на переїзд. Якщо рік тому головними причинами переїзду за кордон українці називали нестабільну політичну ситуацію і відсутність відчуття безпеки, то сьогодні на перший план виходять інфляція, зростання цін і низький рівень життя.

Так, аналіз бази вакансій Міжнародного кадрового порталу HeadHunter Україна показав, що до топ 5 сфер, з яких найчастіше є пропозиції роботи для українців з Польщі входять:

Олександра Слободян, аналітик центру CEDOS, зазначає, що офіційна стастика щодо заробітчан і реальні цифри можуть не збігатися з багатьох причин.

«Згідно з даними вибіркового обстеження Держстату протягом 2015-2017 на заробітки в Польщу їздило 507 тис. українців (ймовірно тут тільки частково враховано ті випадки, коли з заробітчанином виїжджала вся сім’я). Часто можна побачити цифру в 1,5 мільйона трудових мігрантів в Польщі, але це дані, які базуються на кількості заяв, зареєстрованих в повітових службах праці. За підсумками 2017 таких було 1 714 891. Ця кількість суттєво завищена, оскільки реєстрація заяви ще не означає, що працівник прибуде на роботу (фірми, які працюють в сільському господарстві, щоб застрахуватись на випадок великого врожаю та  зростання потреби у робочих руках, часто подають заяви «з запасом») або ж прибуде в Польщу, а не в іншу країну (особливо актуально це було до впровадження безвізу). Зазвичай сходяться на оцінці в 800-900 тис. українців, які одномоментно перебувають в Польщі», – каже Олександра Слободян.

Що стосується причин, чому українці охоче вирушають саме до Польщі, експертка зазначає – справа у спрощеній системі працевлаштування.

«У Польщі тривалий час діяла спрощена система працевлаштування для українців, білорусів, росіян, молдован, грузин та вірменів, якою найчастіше користувались українців і яка давала можливість досить легко офіційно працювати в Польщі. Польща досить близько розташована до України, наявне зручне та регулярне транспортне сполучення, країна мовно та культурно близька до України», – зазначає пані Олександра.

У Польщі тривалий час діяла спрощена система працевлаштування для українців, білорусів, росіян, молдован, грузин та вірменів, якою найчастіше користувались українців і яка давала можливість досить легко офіційно працювати в Польщі
Олександра Слободян

Щодо причин, чому українці повертають назад, то вони, зазвичай мають побутовий характер.

«Як показують дослідження, найчастіше українці повертаються через особисті чи сімейні обставини. Значна частка повертається тимчасово та планує наступну поїздку за кордоном. І тільки невелика кількість заробітчан повертаються через те, що досягли певного рівня заощаджень і готові, наприклад, відкрити свою справу в Україні», – наголошує експертка.

Водночас що стосується грошових переказів, то дані Нацбанків України та Польщі суттєво відрізняються.

«Згідно з дослідженням Національного Банку Польщі, 2015 року українці, що працювали в Варшаві, переказали в Україну 5 млрд злотих (приблизно 1 млрд євро), що суттєво більше, ніж офіційні дані Національного банку України, оскільки значну частину коштів з Польщі мігранти перевозять самостійно, через знайомих, родичів друзів та через водіїв», – заявила Олександра Слободян.

Оксана ДУДАР

Фото Микити ПЕЧЕНИКА

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Дудар Оксана
Випусковий редактор ІА Дивись.info. За освітою філолог, за покликанням журналіст. Життєве кредо – журналіст завжди повинен ставати на бік слабких і скривджених. Улюблена робота – їхати у відрядження.