«Я не малюю як львівський художник». Лесь Панчишин провів дві виставки у США (інтерв’ю)

Тематика виставок – «Warming» («Потепління») та «Moving Forward» («Рух вперед»).

Загалом автор працює у кількох напрямках. Це - анімалістика, фігуратив та абстракція. Львівську художню школу Лесь Панчишин вважає сильною, але себе до неї не приписує. Бо, не малює за правилами.Враженнями, думками і планами Лесь Панчишин поділився з журналістами ІА Дивись.info.

І художник, і майстер

«У Чикаго діаспора українська дуже допомагала. Є такий Сашко Хрипливий, то він мене і приймав, і весь свій час виділив для того, щоб допомогти натягнути ті роботи. Бо я їх перевозив у тубусі. Насправді там величезна кількість роботи у Чикаго була зроблена, тому що ми натягнули там 57 робіт. Там треба було ще знайти ті підрамники, велика проблема була з розмірами, бо у нас одні стандарти, там інші. І відповідно десь могло не вистачати по 1-3 см. Ми чотири дні з ранку до ночі і набивали, били, збивали».

 «Всі були здивовані, що це намалював чувак, якому 26 років. Коли показували, що це я, то всі були дуже здивовані.  Бо чекали побачити 40 чи 50-річного художника. Швидше за все, мабуть, що зміст глибокий у картин. Я не знаю. Я хотів би думати, що картини зрілі і дорослі. Але те, що дуже-дуже класно всі відгукувалися, і в Українському інституті в Нью-Йорку так само були дуже задоволені. І ми домовилися, що на наступний рік вони так само організують мені виставку і в Чикаго, і в Нью-Йорку».

Малює, як художник

«Я думаю, що це більше від бачення. Я не малюю, як львівський художник, я не малюю, як львівська школа. Бо у ній все дуже подібне між собою. Я не кажу, що це добре чи погано, що в мене воно відрізняється, але просто воно ототожнюватись з львівською школою не можу. Я закінчив кераміку, а не монументальний розпис. Якщо б я напевне вчився за всіма тими правилами, як всі наші митці львівські, то напевне малював би й відповідно як вони.

Все одно база допомагає звичайно, але часом вона дуже і закриває. Бо ти потім закінчуєш навчальний заклад, і ти просто не знаєш як малювати і що малювати. Бо тебе настільки навчили правильно побудови тіла чи ще щось. І воно дуже так замикає. Багато хто закінчують, то потім років 5-6 взагалі не хочуть малювати».

Старт є

 «Я пробую щось, туди надсилаю, туди. Де дадуть відповідь, де їм сподобається, то там відповідно і маю можливість виставитись. Насправді це кожного дня робота. Якби я купу всього не спробував, то я б напевне не досягнув того, що зараз маю. Але з іншої сторони, коли я собі оцінюю і думаю в загальному, куди мені далі рухатись, то я з цими виставками у Нью-Йорку і Чикаго тільки почав якісь контакти налагоджувати і десь дійсно люди про мене почали дізнаватися. Але в загальному мені здається, що ще купу всього треба зробити, купу всього треба намалювати. І, відповідно, воно буде активніше розвиватися. Для мене важливо, що є план дій, куди рухатися далі. Немає якогось застою. І це головне».

Жити можна

 «Я паралельно більше займаюся відеозйомкою. Я коли закінчив учитися в коледжі спочатку, а потім в Академії мистецтв, я знав, що паралельно треба ще чимось займатися. Я не зразу зможу заробляти гроші мистецтвом своїм – живописом чи керамікою. Бо я ще тоді не знав, чим я конкретно буду займатися. І я паралельно працював по відео і відповідно я мав підстраховку.

Зараз, останні 2 роки, то звичайно що можна заробляти, якщо мати, що показувати, якщо в тебе вже є якесь ім’я і тебе впізнають, то відповідно ти комусь стаєш цікавий і хтось хоче мати твої роботи вдома. Я планую цього року повністю переключитись. Я вже після цих виставок в Америці вкотре переконався, що це те, чим я хочу завжди займатися. І весь свій час приділяти тому. І я якраз цей рік спробую весь час приділяти тому і дивитися, який результат буде».

Олег ГАЛІВ