«Бойчукізм»: львів'янам показали мистецьку течію, яку хотів знищити СРСР (фото)

За словами організаторів, «Бойчукізм» - це не просто чергова виставка творів, а спроба переосмислити саме явище, ревіталізувати яскраве українське мистецтво в свідомості сучасників.

В основі виставки філософські роздуми про джерела творчості Михайла Бойчука, його учнів та однодумців, які сягають у глибини народного мистецтва, мистецтва візантійського та раннього Відродження.  Це також осмислення долі митців, частина з яких стали Розстріляним Відродженням української культури.

Куратори виставки пропонують нам замислитися над тим, що було б «якби мистецтво «бойчукізму» не спіткала трагічна доля знищення через страту митців та руйнування їхніх творів, а його жива традиція не перервалася, можливо сьогодні ми б вели мову про нього як і про монументальну школу видатного мексиканського живопису з Ріверою, Сікейросом, Тамайо, Ороско», зазначено в анотації до виставки.

«Ми значно більше знаємо про давні епохи, а «бойчукізм» як явище був настільки майстерно затертий, до тиньку, що фактично залишилися лише його фрагменти, невеликі паростки, що збереглися до сьогоднішнього дня», - зазначив куратор виставки Іван Дудич

Розстріляне Відродження

Доля самого Бойчука склалася дуже трагічно, спочатку було організовано політичне переслідування, а потім за звинуваченнями у формалізмі (1936) та буржуазному націоналізмі репресовано і згодом розстріляно (13 липня 1937 року) разом з найталановитішими учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром.

Згодом, репресували та стратили (1937) його колишню дружину Софію Налепінську-Бойчук, як «шпигунку» і «дружину керівника націоналістичної терористичної організації серед художників». Долю цих чотирьох розділили більшість учнів Михайла Бойчука.

Історія збереження творів

Унікальністю цієї виставки є те, що тут представлені твори, збережені Ярославою Музикою фактично під страхом смерті.

Під час перебування Михайла Бойчука у Львові, а майстерня його була у тому ж будинку, в якому жила Ярослава Музика (Стефанович), вона знайомиться з художником, часто буває у його майстерні, навіть деякі свої твори створює під його впливом.

Після переїзду Бойчука до Києва, художниця збирає все, що зберігалося в майстерні і частину творів у 1927 році передає Національному музею у Львові. Вже у 1950 році органи МГБ вилучили та спали твори художника, разом із багатьма іншими творами «неугодних художників» і спалили в печах цього ж музею.

У 1948 році Ярославу Музику арештовують у Криму, покарання вона відбуває у різних таборах Сибіру. У той час її чоловік Максим Музика зумів сховати твори Бойчука і його послідовників, для цього була організована схованка, у своєрідному тамбурі, за глухо закупореними дверима, що вели до помешкання сестри Ганни Стефанович. Самі двері були закриті драпіровкою, біля якої стояв столик, за яким пригощали гостей помешкання.

У такий спосіб вдалося зберегти  твори Бойчука, Седляра, Падалки, Налепінської-Бойчук. У 1973 році Ярослава Музика заповідає передати всі свої твори, разом із творами Бойчука та його послідовників у збірку Львівської галереї мистецтв.

Як зазначила у своєму виступі пані Наталя Філевич, завідувачка архіву ЛНГМ ім. Б.Г. Возницького, «фактично першовідкривачем для широкого кола людей творчості Михайла Бойчука та його учнів стала Олена Ріпко, яка опікувалася Фондом Ярослави Музики та у 1990 році організувала масштабну виставку «Бойчук і бойчукісти», яка побувала у кількох музеях України», «Виставка ця спричинила справжній фурор, був виданий спеціальний каталог», додала п. Наталя.

Іван Дудич також зазначив, що деякі із цих творів час до часу експонувалися на тимчасових виставках, зокрема виставка «Бойчук і «бойчукісти»» у Галереї, куратором якої була Христина Береговська.

«Ці твори через їхню крихкість, зокрема тут представлені графічні роботи, різні шкіци, різні матеріали, які не можна часто виставляти. А тепер маємо можливість побачити їх завдяки великій виставці у Мистецькому Арсеналі, яку готували 1,5 року. Спеціально до цієї виставки їх достойно реставрували та оформили, і було б не справедливо, враховуючи суспільний резонанс, сховати їх назад у фонди. Бойчук – галичанин, його твори повернулися додому, і на сьогоднішній день львів’яни мають можливість ними насолоджуватися..», - зазначив куратор виставки.

Про концепцію

Виставка принципово відрізняється від «арсенальної», бо тут подані знані речі під іншим кутом зору, а саме у ракурсі повноцінного «ізму» - цілого культурного пласту, послідовниками наслідувачами чи учасниками, якого ми вже не зможемо стати.

«Нам із співкуратором Наталею Крокіс, хотілося передати народну простоту, животворний дух українського народу, тому ми звернулися до  українських народних мудростей, прислів’їв, які наводять на певні роздуми під час огляду виставки», - зазначив Іван Дудич

Виставку доповнюють твори народного сакрального мистецтва із збірки Ярослави Музики, які, очевидно, переховувалися разом із творами "бойчукістів"…

«Однією з найвідоміших, можна сказати ключових картин, є представлена на виставці  – «Двоє під яблунею», де зображено з одного боку такий майже іконографічно народний типаж,  майже народну ікону, можливо давню символіку – «Дерева Життя», а з іншого боку майже «сковородівський» символ, що позначає «знання», «джерело знань», «плоди знань»», - зазначив Іван Дудич.

Філософським акцентом у експозиції є останній зал, у якому представлена сучасна відео-інсталяція молодих художників Максима Максиміва та Михайла Гуменюка «Дерево Життя». У цьому ж залі представлений портрет М.Бойчука – роботи Охріма Кравченка, поряд із пустими рамами, ніби з картин, які були знищені, або які могли у майбутньому ще створитися.

Мар'яна ТКАЧЕНКО,

фото: Микита ПЕЧЕНИК