дивись.info

Роман Филипів про інвестиції, бізнес-клімат та «зраду» і «перемогу» у львівській економіці (інтерв’ю)

Роман Филипів про інвестиції, бізнес-клімат та «зраду» і «перемогу» у львівській економіці (інтерв’ю)

Про те, як регіон вирішує питання трудової міграції, чому у ручному режимі допомагають інвесторам подолати адміністративні бар’єри й чи має економіка Львівщини розвиток, говоримо із директором департаменту економіки ЛОДА Романом Филипівим.

– Хочу почати з, як на мене, болючого питання для області – питання відтоку кадрів, трудову міграцію. Яка ситуація зараз на Львівщині, чи відчувається це в економіці?

Кажуть, що «на Львівщині і в цілому в Україні проблема кадрів», «катастрофа з кадрами», а я думаю, що ми маємо «кадрове питання». Воно дійсно присутнє. І це питання глобальної конкуренції. Воно присутнє і в Польщі, і в країнах Прибалтики, тому що завжди люди намагаються рухатись туди, де більше платять. Не скажу, що туди, де кращі умови праці, тому що наші люди їдуть і повертаються, є багато випадків, коли навіть самі трудові мігранти кажуть, що розраховували на одне, а сталося зовсім інше.

Але якщо подивитися по цифрах, то у нас збережена відповідна освітня база. В регіоні є понад 40 вищих навчальних закладів і за кількістю студентів на 10 тисяч населення ми треті в Україні. У нас є 50 професійно-технічних навчальних закладів і ми перші в Україні за кількістю учнів ПТУ чи ПТНЗ на 10 тисяч населення. Тобто відповідні можливості для підготовки кадрів є.

З іншого боку, ми маємо промислове зростання: є підготовка кадрів, є створення робочих місць (у 2016 році 12 тис. робочих місць нових створено, в 2017 – 8 тисяч), тобто все це мало би складатися й накладатися одне на одне. Але є проблема. Проблема виконання, наприклад, регіонального замовлення по набору учнів у ПТНЗ. Я думаю, що це пережитки старого мислення, коли батьки і діти думали, що отримання диплому про вищу освіту (часто непідтвердженого нічим) – це добре. А ми маємо цю ситуацію поміняти і донести до батьків та дітей те, що щасливим у контексті кар’єри й праці є фахівець, професіонал. Не скажу, що це до кінця вдалося, але зараз ми продумали новий проект, Освітньо-промисловий хаб, де хочемо зблизити професійну освіту й реальний сектор, промисловість, аби у суспільстві запанувала думка, що хороший слюсар є набагато кращим, ніж поганий економісти чи юрист.

Хочемо зблизити професійну освіту й реальний сектор, промисловість, аби у суспільстві запанувала думка, що хороший слюсар є набагато кращим, ніж поганий економісти чи юрист

Інше питання – мотивація. Звичайно, якщо не будемо змінювати мотиваційні підходи, то на одному патріотизмі й національному дусі далеко не доїдемо.

– Що маєте на увазі під «мотивацією»?

Заробітну плату. Якщо зараз сказати людям «давайте будемо патріотами й нікуди не будемо їхати», то люди скажуть: добре, але ми хочемо годувати наші сім’ї. Сьогодні середньої заробітної плати у Львівській області на рівні 7-8 тисяч явно недостатньо, щоб утримувати людей. І ми постійно ведемо розмову із бізнесом з приводу того, що заробітну плату потрібно підвищувати. Але тут має бути, я це називаю, агресивна державна політика підтримки промисловості.

Нам сьогодні бізнес каже: не питання заплатити 14 і 15 тисяч заробітної плати. Але це треба покласти на собівартість, а якщо це зробити, то вона буде неконкурентною. Тому в АПК є прогресивні зміни по підтримці кооперативного і фермерського руху, у промисловості ми бачимо нульове ПДВ на ввезення обладнання для деревообробки, розтермінування ПДВ при ввезенні відповідного обладнання, інші моменти. Це мало би скластися у єдину систему, де з одного боку держава агресивно підтримує (не просто вибірково), а з іншого боку суб’єкти господарювання розуміють, що якщо ти маєш гривню чистого прибутку, то краще 50 копійок дати на працівника.

Сьогодні середньої заробітної плати у Львівській області на рівні 7-8 тисяч явно недостатньо, щоб утримувати людей

– На рівні області крім держпрограм можна щось запропонувати роботодавцям як мотивацію для збільшення заробітної плати працівникам?

На рівні області ми пропонуємо як фінансові інструменти, так і адміністративно-організаційні. Фінансові – відповідні програми, які адмініструє департамент економіки, наприклад, з підвищення конкурентоспроможності, де ми відшкодовуємо 14% за кредитами. Ми підтримуємо деревообробників, меблеве виробництво, харчову переробку, галузі, які мають найбільшу динаміку. В АПК так само діє комплексна програма, яка передбачає здешевлення кредитів, надання пільгових кредитів на відповідні категорії для дрібних с/г виробників.

Що стосується адміністративно-організаційної підтримки, у нас є відділ супроводу інвестиційних проектів. Це, напевно, така фішка Львівської області, що ми забезпечуємо супровід в цілому по області близько 500 проектів. 100 з них на рівні ЛОДА, а ще 400 – на рівні районів. Тобто це дуже банальний, але дуже дієвий механізм. Є 100 суб’єктів господарювання, які супроводжуються департаментом, це конкретні підприємства, які реалізовують конкретні інвестиційні проекти й ми супроводжуємо їх від прийняття ними рішення і аж до введення в експлуатацію, допомагаємо пройти усі дозвільні процедури, врегульовувати різні питання.

– Це скорочує цим проектам терміни підготовки до запуску?

Скорочує і здешевлює, нема чого душею кривити. Я постійно зустрічаюся в районах з суб’єктами бізнесу й презентую цю систему супроводу інвестпроектів. Так і кажу, що якщо кожен чиновник і держслужбовець буде приходити на роботу й думати «що я маю зробити сьогодні для людей і для бізнесу», ніякого супроводу буде не треба. Але оскільки хтось зловживає, комусь не вистачає часу, хтось дивиться на суб’єкт господарювання з верзу вниз, то ми й повинні супроводжувати. Тобто йдеться про допомогу з відведенням земельної ділянки, розроблення містобудівної документації, отриманням дозволу на початок робіт, на введення в експлуатацію.

Якщо кожен чиновник і держслужбовець буде приходити на роботу й думати «що я маю зробити сьогодні для людей і для бізнесу», ніякого супроводу буде не треба

Кілька тижнів тому ми їздили у Стрийський район. І встав представник достатньо потужного меблевого комбінату й каже, що більше ніж півроку не може отримати один дозвіл. І після цього він отримав його за два тижні, ми вже відкрили виробничі потужності цього комбінату. Тобто, ми діємо в ручному режимі, але думаю, що воно сьогодні дає результат.

– Як цей процес масштабувати так, аби він був не в ручному режимі по запиту, а аби система запрацювала?

Велике значення тут має діяльність різноманітних бізнес-асоціацій. Ми зараз, до прикладу, створюємо кластер. Зустрілася всеукраїнська асоціація легкої промисловості, це небуквальна назва, з прем’єр-міністром України й сказала, що є потреба відмінити дозволи, що надаються Держпраці щодо обладнання. Після цієї зустрічі дозволи були відмінені через два тижні.

Тобто, потрібно багато чого спрощувати й багато чого лібералізовувати, тому що цих дозволів, погоджень аж занадто багато. В червні будемо проводити форум легкої промисловості й, можливо, одним із питань буде відміна інвестиційного внеску, тобто участі у розвитку місцевої інфраструктури.

Коли суб’єкт заходить, щоб будує чи реконструює, має сплатити інвестиційний внесок і тільки після цього має дозвіл на введення в експлуатацію. І цей внесок коливається від 1 до 12%, розмір визначає сесія місцевої ради. Ми постійно їздимо, спілкуємося із керівниками органів місцевого самоврядування про те, аби вони встановлювали мінімальний відсоток, аби підтримати підприємство спочатку. Адже далі воно дасть податки, робочі місця і все інше. Для органу місцевого самоврядування цей внесок багато не дає, а для суб’єкта господарювання це зайвий клопіт, бо він ще нічого не почав робити, а має заплатити якісь гроші. І таких пазлів можна поскладати достатньо багато: там один дозвіл, там інше погодження, там пайова участь і ще щось.

– Виглядає так, що усі ці міжнародні рейтинги про те, наскільки Україна є відкрита для започаткування бізнесу нічого не означають, якщо у нас реально не спрощується процедура і немає прогресу?

Звичайно, ми дивимося на всі ці рейтинги, Doing business та інші, і на них, що дуже важливо, дивляться зовнішні партнери. Це для них має велике значення. Я не можу сказати, що нічого не відбувається, адже ті приклади, які я назвав, їх є достатньо багато. Це і відшкодування ПДВ в електронному режимі, бо раніше треба було щось віддати, аби тобі відшкодували твої ж гроші. Щось відбувається, але цього точно не достатньо. Ми починаємо програвати конкуренцію іншим країнам, Польщі, Румунії та іншим, у тому плані, що в них ця підтримка більш агресивна.

Ми зараз повинні такі механізми розробляти, це дасть додатковий стимул. Адже якісь точкові моменти є, але поки що в єдину систему вони не склалися.

– Якщо таки повернутися до першого питання щодо трудової міграції. Бачимо статистику про те, що на Львівщині з’явилося, до прикладу, плюс 8 тисяч робочих місць, але ці великі інвестиційні проекти, що відкривають ці робочі місця, мають недостачу кадрів. Зрозуміло, що грошова мотивація – це лише одна з частин. Але чи є тут комплексний план дій?

Це достатньо вагома частина, напевно, найбільш вагома. Звичайно, що є програма зайнятості й інші стратегічні документи. Стратегії й програми – це добре, але я прихильник того, що все потребує практичної імплементації. Якщо сьогодні без будь-яких стратегій і програм середня заробітна плата на Львівщині буде 15 тисяч, то все буде по-іншому.

Інше питання, що ми зараз запроваджуємо нову ініціативу Львівський освітньо-промисловий хаб. Це чотиристоронній проект: освіта, професійно-технічна насамперед, наука і промисловість та влада. Наука мала би працювати над інноваціями, пов’язаними з робочою силою, тобто науковці мали би працювати не для себе, не для науки, а для конкретного користувача: дослідити, які кадри потрібні, які інструменти стимулювання діють, які технології та інновації в яких галузях треба залучати. Освіта мала би реформуватися, тому що ті підходи, які були актуальними 20 років тому чи в Радянському союзі, вже неактуальні. Зараз і програми нові потрібні, більш практично орієнтовані, та й професії не ті потрібні. І з іншого боку є промисловість, яка є абсорбентом усіх цих послуг і дає відповідні запити.

Я далекий від думки, що 20-22-річна людина хоче їхати в якусь іншу країну. До цього схильні люди, які мають сім’ї, додаткові фінансові зобов’язання. Тобто зараз треба їхати до цих дітей. Дуже часто вони просто не знають, про те, що вони є затребувані

Після закінчення закладів освіти молоді люди підуть шукати собі роботу. Я далекий від думки, що зараз 20-22-річна людина хоче їхати в якусь іншу країну. До цього схильні люди, які мають сім’ї, додаткові фінансові зобов’язання, додаткову відповідальність. Тобто зараз треба їхати до цих дітей. Дуже часто вони просто не знають, про те, що вони є затребувані. Йдеться ще про промоційну роботу, про національно-патріотичне виховання ще в навчальному закладі. Навколо цього можна малювати будь-яку стратегію. Але якщо ми не переконаємо людей, що треба працювати у своїй державі, якщо не переконаємо учнів та студентів, що тут є робочі місця, якщо не переконаємо суб’єктів господарювання ділитися цією заробленою гривнею із найманим працівником, то будь-яка програма буде недієва.

– Ви зауважили про кілька сфер, які більш стрімко розвиваються в регіоні. Давайте поговоримо про них і про те, як змінюється економічна картина регіону. Зрештою, на які сфери робите ставку?

В певний час ми всі, мешканці Львівщини, а також влада Львівщини, робили помилку і йшли якимись манівцями, думаючи про те, що треба розвивати сферу послуг, сферу туризму, ще якісь лайт-сфери, й що все буде прекрасно та успішно. Немає жодного сумніву, що нам потрібно розвивати і туризм, і послуги й торгівлю. Але цього замало. Ми взяли курс на відродження промисловості, так, саме відродження. Не варто думати, що той спадок, який ми отримали в 90-х, працював би зараз. Але у нас була база, хоч ми й багато чого втратили.

Якщо поглянути на галузі, то в першу чергу ми відзначаємо деревообробку. Тому що рішення уряду щодо мораторію на експорт лісу за кордон, яке було непростим і яке непросто втримувати зараз, дало свої результати і вже протягом 2-3 років ми маємо постійний приріст по деревообробці на рівні 10-11%, а це багато. Там створюються робочі місця, тож ми за останній час відкрили 5 нових ліній, у тому числі й на державних деревообробних підприємствах. І те, що уряд зараз запровадив інструмент із нульовим ПДВ на ввезення обладнання для деревообробки, це черговий стимул. Зараз є шанс модернізувати підприємства, отримати нове обладнання, нові технології, тож коли мораторій знімиться, вони можуть бути конкурентоспроможними.

В певний час ми всі, мешканці Львівщини, а також влада Львівщини, робили помилку і йшли якимись манівцями, думаючи про те, що треба розвивати сферу послуг, сферу туризму, ще якісь лайт-сфери. Але цього замало. Ми взяли курс на відродження промисловості

У нас вже є кластер машинобудування, зокрема автомобілебудування. Багато хто критикує це, мовляв, це складальне виробництво, мова йде насамперед про підприємства з іноземними інвестиціями, мовляв, там просто два дротики докупи зв’язують, от і все. Але з іншого боку – це понад 10 тисяч робочих місць, а це трансформується у податки, податки на доходи фізичних осіб зокрема. Більше задоволення приносить те, що у нас є таке підприємство як «Електрон», яке, думаю, є флагманом українського машинобудування. У нас є «Стрийавто» і ми дуже розраховуємо, що відновить свою діяльність Дрогобицький «Автокран», це питання є на контролі в першого віце-прем’єр-міністра України.

– А ви розглядаєте якусь імовірність, що ЛАЗ відновить свою роботу?

Питання в тому, що саме має відновити роботу. Нове підприємство на території ЛАЗу – можливо варто розглядати. В ЛАЗі кінці з кінцями важко звести. Тобто є підприємство ЛАЗ, яке нічого не має. Є підприємство Львівські автобусні заводи, які мають близько 30 млн боргів. Є комунальне підприємство «Завод комунального транспорту», яке має якісь активи, але по суті там відбувається процедура банкрутства. Є «Пас-автопром», яке має соціальне навантаження різноманітне. І кажуть «давайте зробимо кроки щодо націоналізації ЛАЗу». Що націоналізовувати?

Я прихильник того, що це таки треба повернути в державну власність, але якщо хтось думає, що ми завтра почнемо автобуси виготовляти – це далеко не так. Зберегти це як інвестиційну, промислову площадку – так. Там все забудується. Недаремно говорив перший віце-прем’єр-міністр, чому на такі підприємства як Полярон, як ЛАЗ будівельники так ласо дивляться. Тому що там всі комунікації є, вкладатися не треба, а потім воно лягає в ціну квартири такої, якби будували у чистому полі. Тому повернути – однозначно, але давайте будемо далекими від ілюзій, що щойно повернемо і там буде 8 тисяч робочих місць, і 10 тисяч автобусів на рік, так уже не буде.

– Давайте повернемося до перспективних секторів. Наприклад, легкої промисловості.

Ми мажмо непогану динаміку, є постійне зростання у легкій промисловості, але проблема полягає в тому, що вона працює на давальницькій сировині. Тобто завозять сировину, переробляють і вивозять. З одного боку така схема достатньо зручна у контексті планування роботи, коли я точно знаю, коли завезуть сировину, можу спланувати виробничі потужності, кадри тощо.

Набагато складніше налагодити внутрішнє виробництво, тому що тут потрібні модельєри, конструкторське бюро, потрібен платоспроможний попит, внутрішнього споживача. Я розчарований позицією багатьох, в тому числі у галузі легкої промисловості, бо коли ми піднімаємо це питання, нам кажуть: давайте не будемо про це поки говорити, це занадто складно. Тільки надто сміливі люди у нас пропонують відновити вирощування льону аби відновити сировинну базу для виробництва тканин. Але якісь натяки на відновлення цього процесу є, бо минулоріч відкрили підприємство в Радехівському районі. Є блок проблем, бо є засилля секонд-хенду. Встановити тарифи на його ввіз не знаю, чи правильно, бо люди не є надто платоспроможними і багато хто претендує саме на цю продукцію.

Тільки надто сміливі люди у нас пропонують відновити вирощування льону аби відновити сировинну базу для виробництва тканин. Але якісь натяки на відновлення цього процесу є

– Давайте поговоримо про тенденції в АПК.

На цю сферу зараз звернули окрему увагу на рівні уряду. Програми, запроваджені 2017 року щодо відшкодування відсотків по кредиту для кооперативів, погашення частини вартості за техніку українського виробника, дотування тваринництва, тобто ціла низка програм, які можуть дати результат. І зараз потрібно зрозуміти, хто буде користуватися цими програмами. Якщо це будуть холдинги – то це неправильно, бо вони мають гроші і без дотацій.

Львівщина традиційно була осередком кооперативного руху й малого підприємництва у сфері АПК. Наше село достатньо довго розвивалося як натуральне господарство, натуральне виробництво, тобто все, що вирощується – споживається. І такі кооперативи, що об’єднують кілька десятків людей – це дуже важливо. Якщо цими програмами зможуть скористатися фермерські господарства, це буде добре. Але є хороша тенденція і 2017 рік ми завершили на рівні +5,7% по сільському господарству, тобто позитивна динаміка є.

– Ще з минулого року говориться про план відкривати два нових підприємства щотижня. Але якщо говорити загально для економіки – чи відчутний внесок цих нових підприємств у розвиток економіки регіону, чи це гра на довгий результат?

Ні, воно дає результати відразу. Нескладно порахувати, бо створені робочі місця, як правило, швидко заповнюються. При ставці середньої заплати у 7 тисяч та податку на доходи фізичних осіб у 18% можна легко перемножити, розподілити між державним та обласним бюджетом і мати середню суму, скільки це приносить податків – це не так складно. Питання, що завжди хочеться більше і також питання в тому, що нам потрібна інша промисловість. Ми це питання будемо піднімати на міжнародному економічному форумі, що потрібна високотехнологічна промисловість із високою доданою вартістю кінцевого продукту.

– Про це говорилося і на минулому економічному форумі й на позаминулому…

Я думаю, що це еволюційний процес. Не можна не мати нічого й претендувати, що до нас прийде підприємство, яке буде тут виготовляти ракети. Таке підприємство прийде тоді, коли тут буде переробка давальницької сировини, напівфабрикати, інвестиційне середовище й буде видно, що тут розвивається бізнес. Вкладати великі кошти можна в ту територію, де ж прогрес і є поступальний рух.

Не можна не мати нічого й претендувати, що до нас прийде підприємство, яке буде тут виготовляти ракети. Воно прийде тоді, коли тут буде переробка давальницької сировини, напівфабрикати, інвестиційне середовище й буде видно, що тут розвивається бізнес

– А він є?

Тут в першу чергу треба подякувати бізнесу. Ми говоримо: «ми відкриваємо підприємство», але ж підприємство відкривають інвестори, ми їм допомагаємо, робимо таке лайт-середовище з дозволами, погодженнями, супроводом. Але інвестор вкладає гроші, а наше завдання – зробити так, аби це було легко й просто.

Коли я був у Німеччині на зустрічі із союзом промисловців, там було багато представників різних регіонів України, то задав запитання: як ви розцінюєте інвестиційне середовище Львівщини? А членом цього союзу є підприємство Lioni, яке у нас в Стрийському районі. І вони відповіли просто: якщо провести рейтинг областей, напевно, Львівщина була би лідером. Тож, відповідаючи на попереднє питання «що це дає?», то дає податки точно, минулого року 40% зростання надходжень до обласного бюджету – це не просто так. Але в рази важливіше те, що ми показуємо, що тут є хороше місце.

– Як змінюється експортна карта і як змінюється сама структура експорту?

Я зранку був на зустрічі В2В, організованій Львівською ТПП і Лодзькою ТПП. Там 12 підприємств з Польщі шукають контрагентів для співпраці з львівськими. І от я сказав, що було би доброю традицією, аби в регіоні щотижня відбувався один захід, пов’язаний зі стимулюванням і промоцією експорту.

Щодо цифр, то 2017 рік ми закінчили з +24% по експорту і +28% – по імпорту, якщо подивитися на 2016 рік, то там було лише 5% приросту експорту. Найбільші торговельні партнери – країни ЄС, але важливо, що потроху змінюється структура експорту й продукти рослинного походження – зернові – вже не є на першому місці. На перше місце виходять машини, обладнання, механізми.

Тут є питання промоції, бо про нас повинні знати. Ми зробили каталоги експортного потенціалу Львівщини, опрацювали базу даних декількох сотень ТПП, бізнес-асоціацій, союзів промисловців та постійно надсилаємо їм інформацію про наших експортерів. Крім того пріоритет – торгові місії та виставки, й при кожній зустрічі з послами голова ЛОДА піднімає питання про пільгові площі, аби здешевити для наших підприємств можливість взяти участь у таких виставках. І третє – зустрічі В2В. Але ж не потрібно забувати про внутрішній ринок, його треба заповнювати.

– Багато хто критикує владу за надто повільні темпи зростання економіки. Що ви скажете про Львівщину сукупно: у нас «зрада» чи «перемога»?

Ми коли критикуємо, то забуваємо, що ми є державою, яка знаходиться у стані війни, а про це забувати не можна. Війна крім людських втрат, непоправних жертв, несе величезні економічні збитки. У часи загострень кожен день війни коштував країні однієї школи. Це мало хто рахує, але є видатки на збройні сили, на збереження нашої територіальної цілісності загалом, дуже багато видатків є до того ж таємними, навіть у державному бюджеті.

Зрада чи перемога? Без філософії, а виключно те, що каже статистика й рейтинги, у тому числі побудовані на опитуваннях суб’єктів бізнесу про регіон. Почнемо зі свіжих даних 2018 року. Так званий індекс промислового виробництва, який показує зріст чи спад виробництва за цей рік у нас +14,1% (січень-лютий 2018 до січня-лютого 2017 року). Сільське господарство – плюс понад 2%, роздрібний товарообіг – плюс понад 8%, будівельна продукція – плюс 6,5%. Про інвестиції можна говорити у грошовому показнику і це понад 61,6 млн доларів США за 2017 рік (це на 5% більше, ніж в 2016му), можна говорити у кількості нових підприємств (+84) і робочих місць – це 8 тисяч. Можна говорити у контексті того, що каже бізнес. Опитування, яке було проведене програмою USAID «Лідерство в економічному врядуванні», там йшлося про діловий клімат у регіонах, ми на другому місці після Вінницької області. В опитуванні, яке провела Спілка українських підприємств та Офіс ефективного регулювання, ми на другому місці після Сумської області, а там йшлося про те, скільки грошей і часу потрібно на подолання певних адміністративних бар’єрів. Тому зрада чи перемога? Тому ні те, й ні інше, а як казав Шептицький: «Не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою, невтомною працею любіть Україну».

Спілкувалася Валерія ПЕЧЕНИК

Фото: Микита ПЕЧЕНИК

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.