Провідна неділя: чи нести їжу на цвинтар, чим погані пластикові квіти та як курсуватиме транспорт

Чи варто нести їжу на цвинтар

Традиція приносини наїдки на цвинтар збереглася і донині у різних регіонах України, але, наприклад, для Галичини вона непритамання. Зрештою, не заохочує цього й церква.

Свято поминання – це традиція поєднання молитви з добрими справами. Адже в ці дні в пам’ять про померлих годують убогих, голодних, які збираються біля кладовища.

А от залишати на могилі наїдки не слід, бо їжу розтягують дикі тварини, птахи, гризуни. Місце спочинку тіла близького повинне бути у чистоті, порядку.

Після служби Божої в день Проводів священики й парафіяни з хоругвами, хрестами, свічками й образами, співаючи, йдуть на кладовище, де відправляють загальну панахиду. Далі кожен рід запрошує священика на могили своїх предків, щоб відслужити там короткі молебні-панахиди.

Молитва чи пластикові квіти

Ще одна традиція – прикрашати могили. На жаль, дуже часто на цвинтарі несуть пластикові вінки та квіти.

Пластикові вінки і квіти не несуть ніякої богословської символіки, це традиція, яка поширилася в радянські часи. Вони виглядають неестетично та ще й завдають великої шкоди довкіллю. Ці вироби починають шкодити екології вже з етапу виготовлення сировини для них, адже для цього використовують нафтопродукти.

Більшість пластикових квітів не потрапляє на сміттєві полігони, їх спалюють, і при цьому виділяються численні токсичні речовини, зокрема діоксини, або закопують у землю. Наголошуємо, що термін розкладу пластику становить 100 років. Пластикова квітка не має нічого спільного з християнською вірою. Це неадекватне вшанування померлих. Душі наших близьких не потребують матеріальних речей, краще допомогти їм молитвою.

Як працюватиме у Львові громадський транспорт під час поминальних днів

У дні Великодніх свят у Львові посилять роботу громадського транспорту, який курсує до міських кладовищ. Про це повідомили в управлінні транспорту ЛМР.

У зв’язку зі збільшенням кількості пасажирів, які прямуватимуть до міських кладовищ під час Великодніх свят, та з метою полегшення доїзду громадян до місць поховань їх родичів та близьких в управлінні транспорту Львівської міської ради у роботу пасажирського транспорту внесли зміни.

Зокрема, у період 8 – 9 квітня та 14 – 15 квітня буде збільшено кількість автобусів на маршруті № 55, який курсує до Голосківського кладовища – до 4 одиниць.

Маршрут автобусів №38 продовжено до Сихівського кладовища.

А також буде збільшено кількість тролейбусів № 11 (пл. Петрушевича – Сихівське кладовище) до 4 одиниць.

Усі автобуси на цих маршрутах курсуватимуть відповідно до затвердженого розкладу руху.

З найдавніших часів

Радониця згадується ще в давньоруських літописах. На території України вона поширена на півночі Чернігівщини і на Сумщині. Весняне поминання родичів існувало ще до прийняття християнства. У давнину наші предки влаштовували урочисту тризну з жертвоприношенням на честь померлих.

А ось назва Томина чи Фомина неділя має біблійне походження і пов’язана з апостолом Томою, який, згідно із Писанням, не повірив у воскресіння Христа.

«Не повірю, доки не вложу моїх пальців у Його рани, – сказав апостол.

Після того, як апостол Тома навернувся, він став великим проповідником і помер мученицькою смертю у східній Індії.

Тому весь тиждень, як і останній сьомий день після вознесіння вважається Фоминим.

Народні традиції розказують, що на Великдень Бог відпускає душі померлих на землю. Тому прийнято впродовж тижня після Пасхи виставляти на вікно запалену свічку, щоб душі знайшли дорогу додому, а також кілька крашанок, щоб задовільнити їхній голод. А в поминальну неділю душі повертаються назад на небо. От родичі і приходять на цвинтар попрощатися. А якщо в цей день іде дощ, то якась із душ нібито плаче через те, що Господь її не відпустив за гріхи.

Спеціально для поминання пекли паски, книші, калачі, пироги, фарбували крашанки, варили коливо – давню поминальну страву, відому ще з дохристиянських часів.

Громадські поминки відбувалися у два способи: збиралися й обідали всією громадою на вільній території кладовища чи біля сільської церкви або стелили скатерті між могилами і поминали своїх покійних групами.