дивись.info

Великодній ранок розпочинається з молитви. Чи святкуємо сьогодні так, як колись? (фото)

Великодній ранок розпочинається з молитви. Чи святкуємо сьогодні так, як колись? (фото)
фото: Bdzhola.

У неділю, 8 квітня, християни східного обряду святкують Великдень. Цей день – головне свято богослужебного року, що встановлено на честь Воскресіння Ісуса Христа.

Традиціями святкування Світлого Господнього Воскресіння в Україні з Дивись.info поділилася мистецтвознавець, доцент Франкового вишу Оксана Король.

Мистецтвознавець зауважує, якщо говорити про це свято в зрізі народного побуту, вірувань та традицій, можна написати цілу книгу. Вмістити в одну розповідь тисячолітні традиції складно.

Оксана Король, фото – мережа Фейсбук

«Вже задалеко до цього Празника українці починали ретельно та систематично готуватися. Найперше, в плані духовному, – дотримуючись Посту, переживаючи та відвідуючи Хресні дороги в храмах, каючись та сповідаючись, складаючи вдячні молитви Творцеві Небесному. Особлива увага в цей час віддавалася і душам померлих родичів, за них наймали спеціальні Служби Божі, так звані «сорокоусти», щоби в сорок уст молитися за душечки рідних. Також намагалися відвідати побільше святих місць, щоби там перепросити Господа за свої гріхи», – каже Оксана Король.

Здавна прийнято, що жінки складали особливі наміри за родину, дітей, постановляли собі постити на воді усі п’ятниці Великого Посту, аби їхні благання були почуті. У своєму ж побуті вони дотримувалися строгих традицій. Від свята Сорока Святих жінки та дівчата починали оздоблювати писанки.

фото: Гречка

«Справа ця непроста, вимагала особливого художнього хисту та неабиякої майстерності, однак, не знайшлося б мабуть в селі жодної дівчини, та навіть старшої дитини, яка б не вміла цього робити, зрештою, як і вишивати сорочки та рушники. Вміння це закладалося на підсвідомому рівні, воно входило в життя дитини з її перших днів, а вчителями, звісно ставали бабусі та дідусі, батьки та хресні. Чим ближче до свята, ґазди все більше уваги приділяли порядкуванням і на подвір’ях, і в оселі. Обов’язково та й не лише до Великодня, а й до інших великих свят підбілювали хату, наводили лад в стайні, стодолі, колешні, вимітався двір, опоряджувався сад», – продовжує ділитися знаннями співрозмовниця.

А усі справи, що були в господині, загалом перелічити важко. Пошити і вишити до свят нові сорочки з натканого полотна усій сім’ї, перепрати, перепрасувати, накрохмалити рушники та обруси, постелі, заглянути в кожен кут і «відпуцувати» їх так, щоб аж сяяло.

«Так що наші передвеликодні миття вікон хай сховаються перед горою робіт наших бабусь та прабабусь. А попри все, треба було щодня наготувати їсти на всю челядь, всіх доглянути, всім добре слово сказати, та й про худібку не забувати, а тут і ранні весняні роботи на городах починалися. Мабуть, що на «зависання» у соціальних мережах та телевізорі таки не залишалось би часу, а попри те, встигали все. Ще до Пасхи, у Чистий Четвер з самого ранечка потрібно було вмитися «срібною» водою, в котрій були срібні монети чи предмети, на здоров’я, покупати діток, вимити всю оселю, заготувати четвергової солі на цілий рік, потім напекти пасок, прикрасити їх неймовірними квітами, косами, равликами чи безкінечниками з тіста, а далі починати вже прикрашати оселю рушниками та обрусами, бо вже свята заходили, ввечері піти на особливу Літургію… Водночас саме з Чистого Четверга починалися дні найстрогішого посту», – розповідає пані Король.

І пригадує: «У ці дні, моя, світлої пам’яті баця Єва Фединець з роду Хомишенців, не вживала ні крихти їжі, тільки трохи води, а були роки, що й навіть без води проводила ці дні. Перебувала в постійному молінні, казала, – вуста і серце моляться, а руки роботу знають. Від неї і почерпнула ці всі звичаї і знання, котрими з Вами ділюся».

Якщо глянути глибше, у нашому народі неймовірним чином переплелися християнська релігія з дохристиянським віруваннями та традиціями. Здебільшого, вони стосувалися справ господарських, врожаю, здоров’я та добробуту.

«А вже на Великдень, як висисплють на церковне подвір’я люди в вишиванках, та з кошиками прибраними, а з них аромати такі, що аж паморочиться в голові після останнього триденного посту. Ото після всіх трудів та старань так відчуваєш те свято, що аж на душі ясніє. Вертаючись до своєї оселі, треба було з кошиком обійти свою хату та господарку тричі, щоб на цілий рік захистити себе і рідних, привітатися до худоби», – наголошує Оксана Король.

фото: OGO.ua

Великодній сніданок, як і годиться, розпочинався з молитви та благословення один одного, а першим споживали свячене яєчко. Нині ж традицій дотримуються не усі.

«Цим одним яєчком мали поділитися усі, хто були за столом. А попереду очікували вже гаївки під церквою, а далі, – Поливаний Понеділок, ходіння «по гробах», – відвідування померлих на могилках, і ще, і ще, без чого жоден українець не годен уявити ти наших прекрасних свят. Спостерігаючи у ці дні за ярмарковим розмаїттям писанок, крашанок, рушничків для кошичків та й самих пасок, від найменших до найбільших, бачу, як нам облегшилося життя. Ось, особливо не напружуючись, вже й маєш усе готове. І так, по міліграму, дозволяючи собі щось випустити з того ритуалу підготовки, – одного року не написавши писанок, іншого, – купивши готову пасочку, непомітно для себе можемо розгубити те найцінніше, що передавалося тисячоліттями з роду в рід і з року в рік, – єднання родини через спільну молитву, традицію, працю, передавання знань своїм улюбленим чадам. Це ж треба бачити, з яким завмиранням серця чекає дитина на випечену пасочку, як аж трясеться від нетерплячки, щоб витягти з фарби розмальоване яйко. Як можна позбавити себе такого щастя?», – певна мистецтвознавець.

Переконана пані Оксана і в іншому, хоч ми вже з гумором питаємо один одного: «А вікна вже помиті?», сенс підготовки, мабуть, в більшому.

«У багатоступеневому процесі виходу на якісно вищий рівень усвідомлення Воскресіння Христового. Так, через працю, самоорганізацію, самообмеження. Якщо зосереджуватися виключно на зовнішній атрибутиці свята, то воно мине, як і Новий рік з олів’є, а до церкви прийдуть перемурдовані та невиспані люди з єдиним бажанням пошвидше поснідати. Якщо ж в єдності духа і тіла ти проходиш увесь Великий піст, з кожним днем собі ставиш нові завдання в самоудосконаленні, у пізнанні та усвідомленні істини, то Великдень в душі буде не тільки на Пасху, а впродовж усього життя. І навіть, коли ми щось не встигаємо, дратуємось чи сумуємо, що все не так, як собі напланували, згадаймо собі помолімося словами Ісуса на Оливній горі, – «Господи, хай не моя, а Твоя буде воля». Зуміймо полюбити Творця настільки глибоко, щоб довіритися Його Святій Волі, і прожити бодай би один день не за своїм, а Його планом. Радійте серцем і душею. Вітаю Вас! Христос Воскрес!», – переконана Оксана Король.

Олег ГАЛІВ

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Загрузка...