Як Україні стати лідером пост-радянського простору. Політичний підсумок тижня

Вихід з СНД

Заява Порошенка про вихід з СНД, яка пролунала на безпековому форумі в Києві – це політичний жест. Ця команда кабміну про те, що треба підготуватися на технічному рівні, аби вийти з усіх установчих документів говорить не стільки про бажання Порошенка ввести санкції проти росіян чи навести певну міждержавну справедливість, як свідчить про наближення виборів. Це суто політична річ. Якби він дійсно щиро реагував на те, що СНД не захотів визнати факт російської агресії на території України, то вийшов би з СНД набагато раніше і всі технічні рішення були би проведені давно. Тому в цьому є певна нещирість в заявах президента.

Україні дійсно треба перетворюватися з «молодшого брата» Росії в лідера пост-радянського простору. Це наша ніша. Ми – вхід у пост-радянський простір, лідер європейських змін у цьому просторі, лідер демократизації цього простору. Бо ми пройшли найтяжчий шлях. Якщо зробити зріз по усіх радянських республіках, ми йдемо найбільш тернистою дорогою, але це не привід хизуватися чи жаліти себе. Це привід допомогти іншим вийти з-під ярма Росії, з їхнього колонізаторського полону.

[dyvys_blockqoute text="Україні треба перетворюватися з «молодшого брата» Росії в лідера пост-радянського простору. Це наша ніша" author=""]

Це одне із наших завдань, тому потрібно виходити з СНД, але не треба сваритися з іншими країнами, що входять до співдружності. Україні ніщо не повинно заважати дружити з Азербайджаном, Вірменією, Білоруссю, Киргизстаном. Не через посередника-Росію, їхнє «шефство» - дорога до бідності, до залежності. Тому заява Порошенка політично-популістична, але тим не менше, вона має свою реальну дієву логіку.

Світова коаліція проти Путіна

Світові санкції проти Росії почали набирати обертів. Про це свідчить і знецінення російського рубля, й падіння на російській фондовій біржі. Свідчить й те, що їхні олігархи збідніли буквально за кілька днів майже на два десятка мільярдів доларів. Це говорить про те, що Росія перейшла всі умовні дозволені та недозволені червоні лінії, за що й платить зараз. І це лише початок, тому що розслідування пана Мюллера про втручання РФ у вибори в США ще не завершилося. Більше того, ми ще не знаємо, якою буде відповідь Штатів по цьому розслідуванню. Тому великі загрози для Росії ще попереду.

Схожа ситуація з Солсбері, де росіяни вчинили акт агресії, покарання за це Росія ще не понесла. Але, в той же час, втручання Росії в Сирію, їхня підтримка диктаторського режиму Асада призвела до того, що світ почав більш жорстко реагувати на російську агресію та вводити санкції.

Наразі ми бачимо санкції фінансові та дипломатичні. Про фінансові сказано вище, а щодо дипломатичних влучно висловився Сурков, помічник Путіна, відповідальний  за війну на Донбасі. Він сказав, що Росію на дипломатичному рівні чекає століття самотності. Вона ізолювала себе, і в той час, коли світ відкривається, відкриває свої економіки, інвестує, Росія закривається. По суті, ми будемо бачити Японію зразка, умовно, XVIII ст, коли країна закрилася від зовнішнього світу.

[dyvys_blockqoute text="Путін може стати черговим Саддамом Хусейном, бо проти нього створюється ціла коаліція західних країн" author=""]

Третя санкція, яка може бути – це військова відповідь Заходу. І виникає таке відчуття, що вона теж уже на носі. Є заява Британії про те, що вони можуть завдати удару по силах Асада (а до них ми можемо віднести й російські сили) з Кіпру. Є заява Трампа про те, що Росія має остерігатися обстрілу розумними ракетами, є заяви окремих західних країн-союзників. Вони підводять нас до думки, що Путін може стати черговим Саддамом Хусейном, бо проти нього створюється ціла коаліція західних країн. І якщо експерти говорять, що ми стоїмо на порозі «холодної» війни, то це неправда. Ми вже давно в режимі «холодної» війни, з першого дня окупації Криму - це був початок наступу Путіна на Європейський континент.

Причин для такої масштабної активізації світу кілька і перша з них – активізація самого Путіна. Він заганяє себе в глухий кут: це поведінка зі Штатами, втручання в вибори у Німеччині, Україна та багато іншого. В якийсь момент Путін подумав, що це все відбувається безкарно. Але всі проходили свої вибори, а коли вибори пройшли і Франція, і Британія і Німеччина почали робити адекватні кроки у відповідь. Як саме Путін загрався? Наприклад, вони сказали, що отрута була виготовлена в Чехії. Земан – союзник Путіна, але в Росії зробили таку заяву не порадившись із ним, зробили його крайнім у цій ситуації (з отруєнням Скрипаля, - ред.). Зрозуміло, що він зробив заяву у відповідь – і дуже різку - в бік Росії. Там цього не очікували, мовляв, «він же наш друг».

Але Путін почав грати на такій швидкості і в такій паралельній площині, що вже багато хто зі старих відданих партнерів перестав його розуміти. І це все веде до того, що не тільки Росія буде в ізоляції, а буде в політичній ізоляції всередині самої Росії Путін.

[dyvys_blockqoute text="Не тільки Росія буде в світовій ізоляції, а буде в політичній ізоляції всередині самої Росії Путін" author=""]

Він заходитиме на інавгурацію в найгіршій політичній формі за історію всіх своїх президентств і прем’єрств: світ ізольований, олігархи покалічені, виконувати його вказівки та доручення (так як робили до цього) вже не будуть.

Ситуація дуже нагнітається, особливо на Сирійському напрямку. Ця третя, військова, санкція ще не підтверджена, не зрозуміло, чи вона буде. Але відповідь на це питання ми у найближчому майбутньому дізнаємося.

Безкінечна епопея із депутатською недоторканістю

Конституційний суд України почав розглядати звернення депутатів щодо двох законопроектів (депутатського та президентського) про зняття депутатської недоторканості.

Питання про зняття депутатської недоторканості в українському парламенті постає не вперше. Практично кожен раз перед виборами депутати починають гучні розмови про те, що треба знімати недоторканість. Але щойно вони переобираються, заходять на свої місця, беруть свої портфелі, дорогі кабінети, отримують гроші на відрядження, високі зарплати, інші привілеї, то розуміють, що відмовлятися від депутатської недоторканості вони вже не хочуть.

Тобто, це традиційний інструмент передвиборчого політичного популізму, ця гра триває вже третє десятиліття. Є надія, що це може бути зроблено зараз, бо є два законопроекти. І різниця між депутатським та президентським полягає в тому, що депутати кажуть, що вони хочуть зняти недоторканість одразу після голосування.

[dyvys_blockqoute text="Президент хоче, щоб дана ВР проголосувала за зняття депутатської недоторканості, але з наступної каденції. В цьому є політична логіка, тому що депутати, які купляли місця у ВР,  купували політичний all inclusive в українському парламенті. Тому голосувати за такий закон вони точно не будуть" author=""]

В цьому є певне лукавство: депутати, не зазначаючи певних дедлайнів, просто підводять до того, що ніяких дедлайнів там і не було, бо приймати ці закони ніхто не збирався. Президент намагається грати хитро і каже, щоб дана ВР проголосувала за зняття депутатської недоторканості, але з наступної каденції. В цьому є певна політична логіка, тому що депутати, які купляли місця у ВР, купували повний пакет, вони купували політичний all inclusive в українському парламенті щодо захисту себе, свого бізнесу, сімей, офісів та іншого. Тому голосувати за такий закон вони точно не будуть.

Але і президент лукавить: зняття аналогічної недоторканості із себе він, чомусь, не пропонує. А, наприклад, президент Ізраїлю потрапляє під слідство, президент Південної Кореї потрапляє під суд і слідство, Ніколя Саркозі, французький президент, потрапляє під слідство. Натомість український президент є недоторканий так само, як і наші депутати.

Дуже важливо, аби ця недоторканість була принаймні обмежена. Вона може бути навіть не знята, адже зняття депутатської недоторканості може призвести до диктатури президента. Але обмежена вона має бути. Наприклад, що депутат повинен відповідати за корупцію, за вбивство, за адміністративні порушення, за будь-які інші порушення – за всі, окрім політичних висловлювань у стінах Верховної Ради. Це працює в багатьох країнах.

Але паралельно потрібно приймати закон про Антикорупційний суд.

Також цього тижня пролунала пропозиція уряду про посилення покарання за фальсифікації виборів. Це все увійде у комплекс, який можна назвати справжньою реформою ВР: зняти депутатську недоторканість, посилити відповідальність за купівлю голосу, продаж голосу. Бідність не є виправданням, бідність – результат того, що голоси продані, це результат діяльності корумпованих політиків, які крадуть, а не займаються проблемами людей. А ті, хто продають голоси, тим самим заявляють, що нам не треба європейські зарплати, дороги, рівень життя…

[dyvys_blockqoute text="Бідність не є виправданням, бідність – результат того, що голоси продані" author=""]

Тому відповідати мають як ті, хто купують голоси, так і ті, хто продають. І відповідальність там достатньо серйозна.

І останній важливий пункт у цьому списку – сам закон про вибори. Коли він зміниться, тоді ми відчуємо нову якість політики, це зробить наступний парламент неідеальним, але відчутно кращим, більш націленим на результат для населення, а не на результат для власних кишень.

Північний потік – 2

Заяви окремих німецьких політиків та представників бізнесу про будівництво Північного потоку вже досягло свого апогею. Більше того, такі країни як Фінляндія вже дали свої дозволи на безпосередньо будівництво цього проекту.

Для розуміння нашим читачам, Північний потік-2 будується для того, щоб обійти Україну і транспортувати енергоносії з Росії у країни ЄС, зокрема до Німеччини, обходячи нас по дну Балтійського моря. Проект надзвичайно коштовний, в той же час, для України  це мінус 2-3 мільярди щороку. Звичайно, виникає питання, чому наші політики про це не подумали раніше. Їхні сьогоднішні заяви про те, що горить наша хата й потрібно щось робити і рятувати ситуацію, виглядають патріотично, але непрофесійно. Нічого не було зроблено в цьому напрямку 25 років тому. Другий шанс ми впустили з моменту оголошення політичних заяв, коли Шредер почав працювати на Газпром (а це було давно) – ми нічого не зробили. Третій шанс був з початком російської війни на території України, але ми знову нічого не робили. Ми так і не змогли диверсифікувати наші джерела, та не змогли капіталізувати себе як країну-посередника, країну, на території якої проводиться транспортування енергоресурсів і зараз цей ринок ми починаємо втрачати.

[dyvys_blockqoute text="Якщо Європа залишається залежною від російських енергоносіїв, вона залишається залежною і від путінської диктатури" author=""]

Стратегічного рішення по даному питанню немає: що ми робитимемо з трубою, як будемо себе вести, якщо Німеччині й Росії вдасться втілити цей проект до кінця.

Найбільшим противником проекту, як не дивно, виступає не Україна (проти якої Путін цей проект і задумав), а Сполучені Штати. І, до речі, не лише політичні та бізнесові еліти. Навіть Трамп говорив про це на зустрічі із лідерами країн Балтії. Мовляв, як так може бути, що Німеччина, яка допомагає боротися проти путінської аргесії, підписує договори й будує труби, які з’єднують Росію з Німеччиною. І якщо Європа залишається залежною від російських енергоносіїв, вона залишається залежною і від путінської диктатури. І з цим щось потрібно робити. У Німецькій коаліційній угоді йдеться про те, що вони збираються вдвічі зменшити споживання усіх енергоносіїв, а половина тих, що споживаються мають бути продуктами зеленої енергетики. Але цього сьогодні замало.

Зустріч Порошенка і Меркель засвідчила те, що у Меркель є розуміння ситуації і можуть бути вчинені певні дії по захисту українського ринку й української труби. Поки що Росія зараз маніпулює, викручує нам руки, пропонуючи невигідні ціни, але це не вихід для нашої країни, має бути стратегічне розуміння, що ми робимо із такими стратегічними елементами як газотранспортна система.

Має бути розуміння, чи ми цю трубу робимо Акціонерним товариством, куди залучаємо і росіян, і європейців, і США. І тоді це велике підприємство із багатьма зацікавленими сторонами працюватиме й приноситиме прибуток, але вже не тільки нам, а й іншим. Або ця труба має працювати для транспортування власного газу й, наприклад, починаємо добувати газ на сході. Або частина цієї труби просто перетвориться на металобрухт, а решту ми використовуватимемо як систему для зберігання газу, бо наші відстійники для газу є унікальним продуктом і багато європейців зацікавлені в оренді. Але тут потрібні реальні рішучі політичні дії.

Микола ДАВИДЮК,

Ph.D, політолог, директор аналітичного центру «Політика», менеджер виборчих та PR кампаній.  Сертифікований спостерігач за виборами від ОБСЄ, працював на виборчих кампаніях в Грузії – 2013, Іспанії (Каталонія) – 2015 та Киргизстані – 2017. Політичний експерт на українських та міжнародних інформаційних ТБ каналах і радіо (ICTV, EURONEWS, 112, ПРЯМИЙ, ESPRESO, NEWSONE, ГРОМАДСЬКЕ РАДІО, 5 КАНАЛ, КИЇВ ТВ, 1+1, ZIK, 24 ТА ІН.). Автор книги: “ЯК ПРАЦЮЄ ПУТІНСЬКА ПРОПАГАНДА” та засновник Форуму Нових політичних лідерів. В 2017, пройшов курс emerging leaders в Harvard Kennedy School.