дивись.info

Як Стас впорався з алкоголізмом та безпритульністю і почав допомагати іншим у спільноті «Емаус»

Як Стас впорався з алкоголізмом та безпритульністю і почав допомагати іншим у спільноті «Емаус»

Це не історія скаженого успіху, не історія про заснування власного бізнесу, чи про те, як перетнути півсвіту на веслах. Це історія звичайного хлопця, якому вдалося перебороти алкоголізм, бездомність та почати нове життя в Німеччині.

«В лютому 2014 року померла прабаба в мене на руках, а дідо в той час лежав в наркології. Я залишився вдома сам. В хаті не було ні копійки. Сусіди та родичі допомогли назбирати гроші на похорон. Після того в мене почався великий перелом у житті», – починає розповідати Стас.

Зараз він цілеспрямований, свідомий, сміливо ставить собі цілі кожного дня і впевнено йде за ними. Вивчає німецьку, допомагає людям, які також схибили у житті та планує вступати в коледж.

Та у 2009-му був зовсім інший сюжет. У 17 років хлопець втратив батьків. Залишився з дідом та його матір’ю. Прабабуся була старою, а дід алкозалежним.

Через залежність у діда часто були приступи алкогольної епілепсії. На той момент хлопець вже почався бавитися пивком в компанії.

Затуманена свідомість

«Смерть баби дуже сильно вплинула на моє життя і я почав пити. Разом з дідом я падав на дно. Ми пили кожного дня. Я вже не мав ніякої роботи. Ходив де-не-де якихось 50 грн заробити…коли приходило 12 число, в нас було свято – дід отримував пенсію. Ми купляли трішки продуктів: рис, гречка, макарони. І стандартно дві пляшки горілки. Приходили мої «друзі», які також знали, що в нас є гроші. Зранку ми вже прокидались нічого не пам’ятаючи, з цілою купою склотари і зі 100 гривнями в кишені. Я йшов в магазин за пляшкою, щоб похмелитись. І це продовжувалось так на протязі цілого року. Кожного дня п’янки, сварки хата почала перетворюватись на смітник. Дід кожного місяця в наркології, а я як завжди, п’яний і не схожий на людину.

У січні 2015 хлопець почав усвідомлювати, що через алкоголь потрапить скоро або до лікарні, або в морг і запропонував дідові зав’язати із спиртним. «Я живу так, як я хочу і мені це подобається, а ти взагалі ніхто і живеш в моїй хаті. Та ще й будеш права качати, не подобається – йди», – відповів хлопцеві дід.

Хата почала перетворюватись на смітник. Дід кожного місяця в наркології, а я як завжди, п’яний і не схожий на людину

Так Стас опинився на вулиці.

«Була 12 година ночі. На вулиці 20 градусів морозу. Не одягаючись, я гримнув дверима і в одних шортах та резинових тапках залишив дідову хату».

Стас згадує, що майже тиждень ночував по під’їздах на привокзальній і на вокзалі.

«Одного дня зустрів знайомого, якого не бачив 3-4 роки. Він розповів, що є у Львові нічліжка, де можна переночувати. Я поїхав туди, але мене не пустили, тому що в мене було 2.7 проміле алкоголю в крові. І я знову пішов на вокзал», – пригадує хлопець.

Похмілля

Вже наступного дня Стас зовсім тверезий пішов на нічліжку, що на вулиці Кирилівській у Львові. Там хлопець жив місяць, заробляв, як і всі бездомні: то метал, то папір. Але кожного дня хлопець не припиняв шукати роботу. Через те, що документи Стаса залишилися в діда, на роботу його брали неохоче. Якось Стас дізнався про спільноту взаємодопомоги «Емаус-Оселя».

«Я згадав той рік, який провів у алкогольному тумані і сказав собі, що треба щось міняти. Вже наступного дня я був у Винниках», – розповідає хлопець.

Спільнота взаємодопомоги «Емаус-Оселя» – це громадська організація, яка допомагає безпритульним віднайти свою гідність у спільноті, а відтак у суспільстві. «Оселя» об’єднала людей, які усвідомили своє становище, а також людей, які втратили волю до життя. За словами заступниці голови ради спільноти Наталії Саноцької, життя у спільноті спрямоване на допомогу бездомним людям навчитися бути відповідальними за своє життя, співпрацювати з іншими, здобути навички піклування про себе та інших.

Відтак, життя Стаса почало кардинально мінятися після знайомства з вже покійною засновницею організації Олесею Саноцькою.

«1 березня взяли на випробувальний термін. Мене влаштовувало те, що там заборонено пити. Перший виїзний Великодній сніданок запам’ятався, тим що я побачив, що може зі мною статись, якщо я повернусь до свого минулого життя.

Перший виїзний Великодній сніданок запам’ятався, тим що я побачив, що може зі мною статись, якщо я повернусь до свого минулого життя

Олеся почала зі мною спілкуватись про життя і порадила залишатись в спільноті доти, поки я не буду стабільний. По п’ятницям я відвідував групу АА, а в вівторок до психолога. Психолог мене навчила складати «індивідуальні плани», записувати якісь речі, які б я хотів зробити в своєму житті. Тоді я навіть не міг зрозуміти, наскільки це допоможе мені в житті.  Почав з відновлення паспорта і всіх документів. Десь через місяць я прийшов до психолога і сказав, що мені треба писати новий план, адже записані цілі було досягнуто», – пригадує Стас.

До списку другого індивідуального плану увійшов пункт про відновлення зв’язків із бабусею, яка живе у Німеччині. Через алкоголізм всі зв’язки з родичами були обірвані.

Нове життя

Хлопцеві вдалося відновити зв’язок із бабусею.

Читайте також:  Бездомні існують. Як у Львові змінилося сприйняття людини з вулиці (інтерв’ю)

Стас дізнався, що в Кьольні також є центр підтримки людей «Емаус» і почав виробляти закордонний паспорт. Познайомився з відповідальним за спільноту, президентом «Емаус-Європа» і почав обговорювати можливість практики в їхній спільноті.

«Я не знав ні німецької, ні англійської мови. І тоді Віллі Доес (відповідальний за їхню спільноту) запропонував пройти практику в Німеччині і заодно вивчити мову. Вже в серпні 2016 року я був в Німеччині. До обіду відвідував мовну школу, а після обіду працював в спільноті. Було враження, ніби я десь в дорозі загубив того Стаса, який був не впевнений в собі мовчазний малолітній хлопчина. Я хотів допомагати Оселі, я почав брати на себе відповідальність.

Було враження, ніби я десь в дорозі загубив того Стаса, який був не впевнений в собі мовчазний малолітній хлопчина

Я почав читати книжки по саморозвитку, почав продукувати свої ідеї. Та найголовніше – поборов найбільшого свого ворога – алкоголь.

В той момент я діяв в 10 раз більше, розповідає хлопець.

В грудні того ж року Стас поїхав в Кьольн вдруге. Нові цілі з’являлися одна за другою: виїхати в Німеччину, отримати водійські права.

«На той момент вже всі розуміли, що я націлився на новий крок в житті», – не без гордості розповідає Стас. Індивідуальний план хлопець пише і по сьогоднішній день, але вже не на рік, а на кожен день.

Головна причина, яка заважає людям взяти себе в руки, на думку Стаса, це страх перед невідомістю.

«Ти не знаєш, що краще, залишатись таким, як ти є, чи щось міняти в своєму житті. А може це друге життя не сподобається, а може я в цьому новому житті не знайду друзів. Якщо ти виходиш з зони комфорту, значить робиш все правильно. Зараз мені важко вчитись, але вчусь, тому що знаю, що цей дискомфорт переросте в щось велике. Я вважаю, що людина має подивитись на своє оточення, тому що в багатьох випадках саме оточення грає велику роль», – розмірковує хлопець.

Алкоголізм не вирок

«Я прирівнюю алкоголізм до інфаркту. Після інфаркту в людини на серці залишається рубець. Так і з алкоголізмом. Він залишається в людини на все життя, але його можливо викинути з голови, маючи в житті більші цілі», – запевняє Стас і продовжує щодня писати індивідуальний план.

Підготувала: Олександра Багач

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Загрузка...