дивись.info

Сфотографувати очима «Моменти» можна на виставці Ольги Кравченко (фото)

Сфотографувати очима «Моменти» можна на виставці Ольги Кравченко (фото)

У Галереї сучасного сакрального живопису  «Iconart»  свою творчість презентує надзвичайно ніжна художниця Оля Кравченко.

Виставка «Моменти» – це глибока, але водночас лаконічна розповідь про закарбовані в пам’яті миті із подорожей чи випадкових спостережень із життя.

«Сфотографувати очима момент. Закарбувати його в пам’яті. Час від часу переживати його знову і знову – переживати емоцію, яка була отримана, можливо, навіть випадково, спонтанно, а можливо – спеціально була подарована кимось», – стверджує у своїй концепції художниця.

З творчістю Ольги Кравченко ми мали можливість знайомитися на постпленерових виставках сакрального мистецтва з Національному Музеї у Львові та Галереї «Iconart». З-поміж багатьох художників цього жанру мистикиня вирізняється особливим підходом до зображення людських облич, які з допомогою золотого пігменту, наділяються особливим божественним світлом.

У представлених на виставці роботах художниця дещо відступає під звичних для неї сакральних тем. Тут бачимо здебільшого пейзажі, людські обличчя на тлі дерев, а також вибагливі орнаменти розрізаних капустин. Не зважаючи на певні відступи, все ж технічно, композиційно, та навыть символічно у цих роботах відчутні впливи іконопису, як повноцінний випрацьований стиль художниці, можливо навіть власне світобачення.

У розмові із Дивись.info художниця ділилася своїми відчуттями, про закарбовані «моменти», розкрила нам різні технологічні та стилістичні особливості своїх творів, а також ми говорили про різні символи та деталі, що приховані на картинах художниці.

Чому виставка називається «Моменти»?

Взагалі, над назвою я дуже довго думала. Десь як почала два місяці тому над нею працювати, то в мене в голові завжди крутилося слово, але німецьке «Augenblik», це дослівно, «кинути оком», щось моментально вихоплене, як момент, що закарбувався в пам’яті.

І довго не могла знайти якогось відповідника, радилася з лінгвістами і друзями, мені часом дзвонили і казали «я знаю, я знайшов те слово», ось так я заразила своїх друзів. В процесі пошуків, ми дійшли до певного консенсусу, що найкраще буде пасувати назва «Моменти».

Це такі  якісь «моменти», вихоплені із  життя. Їдеш десь, чи стоїш, просто когось чекаєш, щось тобі запам’яталося і перед очима у тебе цей кадр. Такою була «капуста», бо я її побачила ще минулого літа, і от вона мене так полонила, власне фіолетова, що на цю виставку я вирішила додати ще і зелену капусту. От кожен із цих моментів – це щось таке побачене, моментальне, і що залишилося таким кадром.

Всі роботи зроблені цього року?

У мене зазвичай так виходить. Я всі проекти, всі виставки готую повністю нові. Так відбувається, що десь декілька тижнів я левкашу дошки і два-півтори місяці просто малюю. Але ці місяці такі, що з хати не виходиш, ні з ким не бачишся, і все, що в тебе назбиралося за рік, викидаєш, в цей короткий термін часу виходять такі роботи.

Розкажіть про якісь конкретні «моменти», які тут зображенні. Можливо про якісь переживання, що з ними пов’язані.

Всі ці речі із якихось поїздок, щось десь побачилося, запам’яталося. Там є фрагмент Київської траси, як на ній заходить сонце. Там є капуста, яку я побачила, мабуть у себе на кухні, і захопилася цими фіолетовими орнаментами.

Відображення соснового лісу в озері. Я була на пленері в Литві, і от переглядала фотографії, щось собі згадала, бо я вже подібне озеро малювала, і от вирішила намалювати. Тут, власне, не озеро, а ставок. Там плавали качки, він більше такий господарський. Це було в курортній місцевості Брустіненкай, в одного чоловіка. І там такий гарний будиночок в лісі, довкола нього все так гарно зроблено. Там є кілька таких ставків з піщаним дном, а навколо травичка, мох, соснові дерева, білі гриби – це справжня казка, яка мене захопила.

Спочатку звернула увагу, що це ніби перевернуте зображення…

Так – це відображення в озері. Я собі придумала, а точніше взяла для себе цю старовинну техніку іконопису на дошці з левкашенням, малювання жовтковою темперою із срібленням і золоченням. Навіть в простих світських картинах я використовую цю техніку і технологію. Золото і срібло я використовую коли малюю небо, тут воно відображається у воді – це видає такий блиск, глибину, мерехтіння.

У Вас тут є також зображення людей? Хто тут зображений?

Ніхто конкретний. Я просто раніше завжди малювала більше людей. А тут так вийшло, що я плавно переходжу до пейзажів, і це такі залишки. Я просто не могла не намалювати їх цього разу. Мені хотілося поєднати пейзаж із цими деревами із цими обличчями, які я завжди малюю у звичній для мене манері золотим пігментом, це такий плавний перехід від того, що я робила раніше.

Звертаємо увагу, що ви працюєте певними циклами по 2-3 роботи, це своєрідна розповідь з допомогою диптиху, триптиху?

Дуже часто в обмеженому просторі важко щось одне розказати. От, наприклад, «Дорога» – вона є широкою і її неможливо охопити однією дошкою, тому вийшов триптих, але кожна робота може бути окремою, і цілком самодостатньою. Їх можна сприймати як нарізно, так і разом.

Що цінного Вашій творчості дає звернення до іконописної техніки? Чим для Вас, як для художника, є це особливим?

Воно для мене взагалі є дуже особливим. Я вже давно займаюся іконописом, полюбила цю техніку, вже понад десять років в ній працюю. Мені подобаються ці пігменти, жовткова емульсія, ефекти саме в цій техніці. Вона дуже приємна, можна працювати вдома, бо немає запаху. Також, у мене це родинна традиція ще від діда (прим.авт. Охрім Кравченко (1903-1985) – художник-монументаліст, видатний представник школи М.Бойчука), який також малював жовтковою темперою. Воно вже таке моє.

Ви темперу готуєте самі? І, взагалі, чи процес підготовки до роботи здійснюєте самостійно?

Так, я маю пігменти, готую весь процес сама, повністю витримуючи технологію.

Розкажіть про межу та перехід від сакрального до світського, адже в останньому залишаються риси іконописного мистецтва. Що Вам ближче?

Мені подобається весь час межувати. Навіть, якщо я малюю природу, то вона не є намальованою реалістично. В іконописі застосовувалося двовимірність, конкретного об’єму своїм роботам я не надаю.

Воно все знаходиться на межі. Навіть та ж природа, ті ж зображення неба чи капусти, створені Богом, вони нас оточують всюди. В кожному є частинка Бога, все на межі, крок в право, крок вліво – можна схибити, а я тримаю ту лінію, йду, ніби по вузькому перешийку, на якому відчуваю себе комфортно, поки що..

Чи працюєте над якимось більшими сакральними проектами, циклами?

Були виставки на сакральну тематику у «Світі кави», «Iconart», приймаю участь в пленнерових виставках. Також, знаючи мій стиль іконопису, люди часто до мене звертаються із якимось замовленнями. Проте, зараз мені цікавіше виходити за рамки іконопису, але не повністю, а скоріше, балансувати між ним і таким от світським.

Розкажіть ще трішки про символіку у Ваших картинах. Чи є тут щось сховане, зашифроване?

Якось воно все є дуже символічним. Від самого початку цю виставку мені хотілося назвати «Знаки», бо тут їх багато. Власне, там десь є знак «молодого місяця», кажуть за прикметами, що йому потрібно показувати гроші, це символ чогось нового. «Капуста» такий неоднозначний знак, як і «Дорога» також має свою символіку, чи «тунель» – із видимим виходом.

Я спочатку думала у цьому контексті, а потім зосередилася на «фрагментарності» речей, тобто, що це, власне, є моменти, які запам’яталися. Але так, я це дуже люблю робити, щось десь приховати, зашифрувати.. там десь пташку можна розгледіти, на деревах чи просто, що собі летить, вона присутня у кожній картині. Навіть дерева, що при дорозі стоять, зображені в контражурі, за сонцем, і тому такі темні…Але, якщо придивитися, то можна побачити, що на деяких деревах є квіточки, а під іншими лежать білі пелюсточки із цих квітів. Мені найбільше хотілося передати відчуття весни, і якимось маленькими символами чи кольорами це відтворити.

Починала я цю виставку готувати від початку березня, навіть з кінця лютого, коли тої весни хочеться найбільше, особливо чогось зелененького, свіжого.

Багато художників працює із масштабами, великими форматами, з розмахом. А у Вас все таке лаконічне, делікатне. З чим це пов’язано?

Напевно, з практичними моментами. Якщо замовляти велику дошку, то сильно нею не покрутиш на столі, потрібно обдумувати багато технічних нюансів із оформленням, транспортуванням. І я ж тендітна дівчина, для мене комфортна максимальна форма десь дошка 40*40. Можна, звичайно, і більші формати, іноді роблю щось більше, що складається із декількох частин, можливо ще дійду до великих форматів, але для цього потрібно мати відповідну майстерню.

Ви також дуже приділяєте увагу деталям, вони іноді такі малесенькі, але коли придивитися, то видно пророблені дерева на горизонті та інші деталі…

Так, поки що формат диктує щось таке дрібне, детально пророблене. Хочеться вже щось більше, розігнатися на великий формат, але все потрошку.

Виставка триватиме до 6 травня в Галереї сучасного сакрального мистецтва «ICONART» за адресою: м. Львів, вул. Вірменська, 26

Підготувала Мар’яна МАКСИМІВ

Фото: Микита ПЕЧЕНИК

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.