дивись.info

Конвеєр для леді

Конвеєр для леді
Фото ілюстративне, джерело: ladyspages.com/

Колонка Марти Госовської.

Найдивнішим видовищем, яке мені довелося бачити в житті, був не Везувій з іскристо-помаранчевим попелом, не жираф з роздвоєним язиком, не пані в норковій шубі на пляжі в серпні місяці і навіть не великі панди, які, здається, робили маленьку панду.

Ні, це все дитячі забавки у порівнянні з двадцятьма панями, які сиділи за довжелезним сервірованим столом, краяли ножами помаранчі, під пахвами в них було по книжці, а на голові – на самому тім’ячку – по маленькому циліндрику! Пані сиділи на краєчку стільців, рівно-рівно наче на сніданок замість крусанів з марципаном вони ковтнули кочергу. Усі, як одна, вбрані у чорні монаші сукні з білим комірчиком і делікатною низкою перлів! Клони маленьких «коко шанельок», які ще й всі пахли шанелями! Куди там гігантським пандам!

Цілий тиждень я насолоджувалася відкриттями про те, як треба краяти помаранчі (і насолоджувалася небаченим видовищем як ті помаранчі, зістрибуючи з тарілок, таранили сусідські помаранчі, а новоспечені мадмуазелі тихо матюкалися крізь зуби); як мачати пальці у полокальницю; як тримати виделку по-континентальному і по-американськи, якщо ви дама сучасна і не боїтеся провокацій. Це була британська школа етикету – з тих, знаєте, які з’явилися ще за часів королеви Вікторії, але зареєструвалися чомусь тільки позавчора і то на ім’я якогось Міші Лєвіна. В школи був герб, девіз і непоганий такий прайс – не мало, не багато, а піврічна зарплатня пересічного українця за неоціненні знання аристократичного апельсинопоїдання.

Школа – у складі дворецького, він же ж водій, і трьох експерток з етикету – приїхала до нас на «польові навчання», щоб сіяти зерна класової сегрегації на землях, як любили казати експертки з туманного Альбіону, які «не знали корсетів». Я не хотіла їх засмучувати і руйнувати ілюзії про розперезаних українок, тож дозволяла умлівати від «природності та незіпсованості дівчат». Такий собі комплімент, якщо чесно, знаючи лукавство англійський евфемізмів, це означало щось на кшталт «такі милі, не вміють їсти апельсини!» Подивилася б я, як вони їстимуть сальцесон і кишку, в тих своїх білих рукавичках!

Спраглі до знань панни вчилися робити кніксени, їсти артишоки, одягати таблетки на голову, підбирати рукавички до ридикюля, вести світські бесіди і вчасно замовкати. Моя роль була проста – перекладати і намагатися не пирскати від сміху від фраз «не думайте запивати омара чимось окрім брюту», «намастити увесь тост маслом – яка вульгарність!» і «делікатно притримуємо кінчик банана, ніжно, але впевнено, притискаємо хвостик»! Майбутні леді все акуратно записували у зошити і стиха перепитували одна одну як пишеться «ридикюль» і «брют».

Паннам розповіли навіть, як треба звертатися до герцогинь, а як до маркіз (сподіваюсь, я правильно провідміняла!), якби вони раптом зустрілися у королівській ложі на Дербі чи Аскоті. Панни кивали і стурбовано зиркали на годинник, чи карета, бува, не стала гарбузом, сиріч, чи не проґавили останню електричку.

Після апельсинів і омара, який, до слова, був один на всіх, і йому безбожно переламували лапки по другому колу, я думала, що мене вже не здивує нічого. Помилялася. Найцікавіше було попереду – ціли день, здається, п’ятий, присвятили вивченню «романтичного етикету». Яка ж бо справжня пані баз справжнього пана?! Котра з учениць мала свого, вже раніше здобутого кавалера, та приходила з ним по-під руку, котра ж була без, то тій видали десь роздобутого запасного. Вони вчилися цілувати руку, підсовувати стілець, запрошувати до танцю і подавати пальто. Після обідньої перерви панів відчутно поменшало і на одного припадало по дві дами. Думаю, що на совісті британської школи етикету не одна сімейна буча, а то й ціле розлучення!

Наш дворецький, він же ж водій і запасний кавалер, рятувався від немислимого трудового навантаження щедрими пінтами пива «Оболонь», яке дуже шляхетно цмулив просто в коридорі з пляшки, і сухариками з «Три корочки». Притулившись до одвірка, він, мабуть, сумував за вечорами барокової музики і продумував меню на мисливський сезон! Експертки з етикету тримали фасон, ніжно, але впевнено, поплескували його по плечі, проводжали до кімнати з надією погамувати ностальгію за Батьківщиною віршами Бернса.

Я все дивувалася, чому наші дівчата, «які не знали корсетів», так пнуться у леді і навіть замовляють собі фамільний герб – з трактором і ридикюлем! Чому образ «справжньої леді» такий викривлений і спотворений? Чому ніхто не каже про скромність і стриманість, про дисципліну і навіть аскетизм, чому тим двадцятьом панянкам не розповідають про ощадливість та доброчинність, а торочать тільки про омарів та світські раути? Потім, вже багато років по тому, мені пощастило послухати лекцію Жаклін Вітмор, вже справжньої експертки з етикету, і там не було ні слова про «яка вульгарність» і «тільки брют». Зате там було про підйом о шостій ранку і псевдо-експертів, які по всьому світу продають «ілюзії» і вчать правильно плакати, ріжучи цитрини ножем.

Мені дуже сподобалось ось ці слова: «Якщо ви чуєте «справжній», «правильний», «тільки» і «ніколи» з уст експертів – не тільки етикету, до речі, – то мерщій вствайте, просіть повернути вам кошти і йдіть до книжкової крамниці купити собі Остін або Бронте, тільки не «Порадник для справжніх леді»! Користуйтесь! Здається, кращої поради годі й придумати!

Будь-яке копіювання чи відтворення тексту або частини тексту дозволене лише з письмової згоди редакції. В іншому випадку це вважатиметься порушенням авторських прав.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Загрузка...