Відчути подих давнього українського степу: у Львові триває виставка Петра Антипа (фоторепортаж)

«Виставка стала логічним продовженням першого етапу проекту: «Амазонка – богиня степу», представленого у квітні 2017 року у Національному музеї Тараса Шевченка (м. Київ). Доповнений новими творами живопису, пластики та графічною серією «Амазонки» (2017–2018), проект не лише демонструє нові грані творчості художника й широкий діапазон візуально-образних форм, а насамперед представляє його доробок як цілісне мистецьке явище», - сказано в анотації.

Художник не вперше презентує свої роботи у Львові, проте, саме до персональної виставки у нашому місті готувався близько десяти років.

Першу інтервенцію у культурний простір Львова художник здійснив під час «І Всеукраїнського симпозіуму зі скульптури в камені», який відбувався у нашому місті 1992 року. Іхоча у нас немає «Фонтану життя» (2005) такого, як в Запоріжжі (2005) чи фонтану «Грошове дерево» (2009) як в Донецьку, проте із цього симпозіуму тішить наше око скульптурна група «Ковчег» на площі перед Шевченківською РДА (просп. В.Чорновола), автором якої є Петро Антип.

***

Давні цивілізації, історія країни, стародавні міфи, символіка та знакова система, народна культура, а також простір степу, що налитий сонцем, еротикою та охристими барвами – все це можемо відчути на виставці «Богиня степу».

Про особливості виставки «Богиня степу», філософію та натхнення у творчості ми спілкувалися із куратором проекту – Мариною Стрельцовою та його автором – Петром Антипом.

Марина Стрельцова, мистецтвознавиця, кураторка проекту

- Охарактеризуйте сутність проектів, що були представлений в Києві і Львові. Що у них спільного і чим принципово відрізняються?

У Львові проект називається «Богиня степу» і він є продовженням того, що був в Києві і називався «Амазонка – Богиня степу». Але, в принципі, суть залишається та сама, єдине, що проект значно трансформувався, бо деякі роботи та етюди не ввійшли, а деякі, навпаки, спеціально були створені для Львова протягом 2017 – 2018 рів – це рисунки і деякі твори малої і великої пластики.

Ідея та сама, «Богиня степу» - це такий наскрізний образ, який створився десь на початку 2010 року, а потім еволюціонував, і він, в принципі, втілюється в різних іпостасях. Ви тут бачили і «Жрицю», «Пантесілею» і саму «Амазонку», є у нас тут «Скіфська Діана», тобто проект заснований на давньогрецьких міфах і скіфських автохтонних міфах, які були зафіксовані Геродотом у книзі «Мельпомена».

- Чим цікавий цей проект?

Найцікавіше у цьому проекті те, що тут представлено різні грані творчості Петра Антипа: і графіка, і живопис, і скульптура. Певні образи, теми, сюжети переходять з однієї царини мистецтва в інші. І я бачила, як під час підготовки цієї виставки її сприймали колеги митця та відомі мистецтвознавці, які мали можливість заглянути за куліси, вони дивилися в першу чергу на рисунки, бо це та царина, яка була найменше представлена на різних виставкових проектах.

Він малює кожного дня, а це певна лабораторія художника, де він експериментує з формою і простором, намагається це якось вписати одне в одне. А тут воно представлено у великому масштабі, і це справляє враження, бо це професійні речі і деякі виглядають цілком самодостатніми, автономними, довершеними із своєю власною образною мовою.

Тут є і портрети в принципі, але все-таки йому цікава людина у поєднанні з природою, як частина світу, так само як рослини і тварини. Таке неоміфологічне сприйняття світу, коли все єдине і тотожне: мікрокосмос, макрокосмос, об’єкт – суб’єкт, людина – природа. Я думаю, на специфіку творчості Петра Антипа вплинув сам степ, особливістю отого ландшафту. У нього поєднанні два менталітети – «східняцький» і північноукраїнський, бо його батьки родом із Чернігівщини, і він має також козацькі корені. Тому воно все дуже гарно поєднане у його творчості.

Петро Антип, архітектор, скульптор, маляр, графік, автор проекту «Богиня степу»

- Розкажіть про ті концептуальні речі, які Ви вкладали у цей проект, що представлений у Львові?

Справа в тому, що я дуже спокійно відношуся до цього, я собі просто малюю, а в мене є команда мистецтвознавців, яка може організовувати один, два, три мистецькі проекти. Тобто, щоб чимось таким концептуальним перейматися, то ні… Я просто малюю, живу, і мені це подобається, ліпити і малювати.

- А чому зважилися представити ще й графіку на виставці?

Взагалі то, я малюю кожного дня, і ніколи цього не виставляв, свої малюнки вперше вирішив тут представити. Вроді, кажуть, що нормально.

- Насправді, графіка – це такий особливий жанр, де можна прочитати задум, хід думок…

Ну те, що в голові, те, що довкола мене – те і малюю. Тому просто малюю, кожного дня по 20-30 хвилин, іноді і довше. У мене десь тисячу рисунків….

- Хто вона оця «Богиня степу» у Вашому розумінні?

Я не знаю))

- А якою Ви собі її уявляєте?

У Лесі Українки – «Той, хто греблю рве», це хто? А тут мабуть так само із божеством пов’язано…

- У Ваших творах перетинають Скіфи, Амазонки, Сармати…

Це міфологія по Геродоту, якщо його прочитати, то дізнаємося звідки вони пішли. А, особливо, про те, що коли «переженилися» Скіфи і Амазонки – від них пішли Сармати.

- У моєму уявленні «Богиня Степу» - величезна, грубувата «скіфська баба», а у Вас вона повновидна, але делікатна, має еротичні риси, і є щось від Трипільської культури…

Десь так. Я приймаю знакову символіку, геометрію. Може і ця, чи ця скульптури є «Богинею Степу»…

- А чому звертаєтеся до творчості Геродота?

Я люблю історію України, бо саме вона входить в десятку країн, які творять європейську цивілізацію. Ми не можемо достеменно сказати, що було в Англії чи Німеччині 5 тис. років тому, але про Україну вже писали. Геродот описував ці землі, цих людей, їхню культуру. Саме вона внесла суттєвий вклад в європейську цивілізацію.

- Куратор виставки підмітила, що у Вас є коріння з Півночі України.

Так. З Чернігівщини…

- Може тому у Вашій творчості є помітні впливи народного мистецтва, зокрема рушників…

Так трохи є. Діло в тому, що рушник – це знакова система, так само вона є у писанці...

- А колористика Ваших робіт якось пов’язана із філософією степу, з охристими барвами землі?

Справа в тому, що я степ хочу показати через людину, а степ – це небо в першу чергу, оце середовище, цей простір…

- В колористиці ви значно відрізняєтеся, мабуть територіально… Коли творите, то напевно, перепускаєте все через себе?

Абсолютно… Стовідсотково…

- Розкажіть, як ви розвивали цей проект…

Цей проект, здебільшого заслуга мистецтвознавців.

- А чому Ви обрали ті чи інші роботи?

Справа в тому, що коли готую проекти, то завожу значно більше картин, а потім дивлюся який там простір, які зали. Якщо картини зовсім не попадають у той чи інший простір, завожу тридцять робіт, із цих виставляю п'ятнадцять.

- Ви родом із Горлівки, а зараз мешкаєте у Києві, чи немає ностальгії за домом, чи не сумуєте?

Ну як сумую, раніше я жив у Горлівці, але їздив дуже багато по всій країні, був багато разів за кордоном.

- А війна якось відобразилася у Вашій творчості? Чи є тут картини пов’язані із цією тематикою?

Війна із «москалями» іде вже п’ятсот років, і коли був мир, я малював свої картини і писав, що «війна іде», бо вона з ними була постійно, вони видавлювали нашу культуру, це робили постійно, ну багато було таких речей….

- Як воно бути українським художником у фактично чужому середовищі?

Колись у Львові у мене брали інтерв’ю, то я сказав, що «легко бути українцем у Львові», бо ми там були трошки як в діаспорі, знаєте… Що ж зробити, але в незалежній Україні повністю злили українську культуру в Донбасі. В Радянський час, там було більше українського. Але це справа наших можновладців, які цим не займалися, тільки коли почалася війна, то у цьому напрямку щось зрушилося, щось почали робити, а до цього тільки все кралося і нищилося.

Підготувала Мар’яна МАКСИМІВ

Фото: Микита ПЕЧЕНИК