Володимир В’ятрович: Назву «День перемоги» треба залишити для свята, яким відзначатимемо перемогу у війні з РФ

Вже кілька років поспіль 8 травня Україна, разом з країнами Європи, вшановує співгромадян, які полягли під час Другої світової війни. Втім, частина суспільства такий формат не визнає, і вважає своїм святом 9 травня – «День перемоги», яке має радянське походження.

Про те, чому радянські міфи про «Велику Перемогу» такі стійкі, говоримо з головою Українського інституту національної пам’яті Володимиром В’ятровичем.

Кілька останніх років Україна намагається трансформувати радянське свято «Дєнь побєди» у День пам'яті та примирення, в чому різниця цих двох підходів?

Коли ми говоримо про 8 травня, День пам’яті і примирення, наше завдання згадати всіх, хто пройшов через цю війну, як вояків так і цивільне населення, особливо зважаючи на те, що серед втрат в Ураїні домінує мирне населення.

Якщо ми говоримо про формат «День перемоги» або «День великої перемоги», тут зовсім інший зміст: «ми за ценой нє постоім» і так далі. Тобто мова йде про возвеличення війни, нехтування мільйонами людей, які стали ціною перемоги. В радянські часи це свято використовувалося для пропаганди мілітаризму, брязкання  зброєю і погрожування світові, я не думаю, що це добрий спосіб вшанування тих, хто пройшов через страшну війну.

Я втішений що, навіть 9 травня у нас зараз називається «День перемоги над нацизмом», і цим ми підкреслюємо, що 9 травня не стало днем остаточної перемоги українців, бо було переможено тільки один з тоталітарних режимів, яким був нацизм. Але Україна надалі залишилася в лабетах комуністичного тоталітарного режиму, і я дуже сподіваюся, що назву «День перемоги»,  а це гарна назва,  ми залишимо для свята, яким будемо відзначати нашу перемогу у війні з РФ.

Разом з тим, як і у попередні роки, спостерігаємо певну ідеологічну істерію і намагання відсвяткувати цей день у кращих традиціях СРСР?

За останні 4 роки відбулися серйозні зміни у сприйнятті суспільством Другої світової війни, в нових способах згадувати про цю війну. Йдеться про запровадження 8 травня, як Дня пам’яті і примирення, символом чого став червоний мак. Ми говоримо про пам’ять і шану до загиблих, а не перетворюємо це в спосіб пропаганди війни, мілітаристську пропаганду.

На жаль залишаються речі, які ми успадкували від радянського минулого, які досі мають місце завдяки підтримці з боку російської пропаганди. В Україні досі працюють достатньо потужні проросійські медіа, які транслюють російські меми на українську територію. На жаль, треба дорікнути і теперішній українській владі, яка не зробила ще одного вирішального кроку – перенесення вихідного дня з 9 травня на 8. Найбільш очевидним аргументом для цього є випуски минулорічних новин за 8 і 9 травня, коли ми бачимо 8 травня  людей, які схиляють голови перед загиблими, дякують живим ветеранам, а 9 травня бачимо бійки, спроби когось походити під портретами Сталіна.

Очевидно, це можливе і завдяки тому, що 9 травня залишається вихідним днем і створює можливості для маніпуляцій і провокацій. Я нагадаю, що ще одним червоним днем календаря, який був схожий за суттю було 7 листопада, про це вже напевно забули, а це були спроби привернути до себе увагу лівих політиків. А забули про це зокрема і тому, що це вже багато років не вихідний день. Перенесення вихідного дня потрібно ще і для того, щоб привернути увагу до 8 травня – нового формату відзначення, який нас єднає з Європою.

У соцмережах вже є інформація про те, що у низці українських міст  школярів централізовано збирають для відзначення «свята». Згідно з повідомленнями в Полтаві, Кривому розі і Дніпрі учнів збирають на «марші».

Центральна влада має важелі застосовуватися до цих процесів. Але це абсолютно совкові традиції. З цим треба боротися.  Якщо є інформація про спроби залучати школярів до різного роду роду політичних акцій, це має бути реакція і центральної влади, і Міносвіти, щоб зупиняти такого роду речі, бо вони не мають нічого спільного з нормальним демократичним суспільством.

У соцмережах також уже є шквал критики на майбутній концерт на каналі «Інтер»?

Ми уже не перший рік спостерігаємо таку ситуацію на каналі «Інтер». Це показує, наскільки цей канал виконує роль рупора російської пропаганди. Це є одним з інструментів війни проти України і служить для того, щоб мобілізувати людей на Донбасі, щоб вони брали до рук зброю і воювали проти України.

Ми ще не бачили навіть тієї програм, але ті анонси, які ми бачили, показують наскільки активно і по «совєцьки» сіється ненависть до всього, що зараз робиться в Україні, наскільки агресивно поширюються меми радянської і сучасної російської пропаганди.

Скільки часу потрібно, щоб це відійшло у минуле?

Якщо нічого не робити, то потрібно дуже багато років. Ми маємо справу не тільки з інерцією, але і з активним  втручанням в цю справу російської пропаганди, тобто сам по собі цей радянський формат нікуди не зникне. Тут потрібні зусилля з боку влади, так само, як це було 7 листопада. Тут має бути співпраця з державною владою. Треба більше працювати в інформаційному полі, поширювати інформацію про долю українців в роки Другої світової війни, це вже робиться  значною мірою, але це потребує часу і така робота має продовжуватися.

Спілкувався Володимир ГАЛЕЧИК