дивись.info

Кримінальна відповідальність за невизнання Голодомору та виплати постраждалим: про що йшлося на конференції «Штучні голоди в Україні»

Кримінальна відповідальність за невизнання Голодомору та виплати постраждалим: про що йшлося на конференції «Штучні голоди в Україні»

У листопаді цього року в Україні відзначатимуть 85 річницю вшанування жертв Голодомору 1932-1933 років.

Вже зараз науковці почали розкривати невідомі до цього архівні документи, які стосуються геноциду, а також ініціювали створення Національного інституту дослідження Голодомору, про що розповіли на міжнародній конференції «Штучні голоди в Україні ХХ століття».

На їхню думку, розкриття злочинів радянської влади тепер набуло нового змісту в зв’язку із агресією Росії, наступниці СРСР, на сході України.

За офіційною радянською статистикою, в 1932-1933 роках загинуло 7 мільйонів українців, з яких 2,5 мільйони – діти. Але численні науковці називають значно більш вражаючі цифри. Історик Василь Марочко каже, що до числа загиблих треба додати 18 млн. постраждалих, а третій президент України Віктор Ющенко говорить про 13 млн. жертв за три Голодомори.

Історик Володимир Сергійчук зазначає, що жодна нація в СРСР не отримала такого удару, як українці. «Українців висилали з Кубані до Сибіру, якщо вони не виконували хлібозаготівлі. Немає жодної постанови, де кажуть, що треба допомогти голодним українцям. У 1933 році померла абсолютна більшість дітей. Наприклад, на початку 1932 року планувалось, що у школи прийде 4 млн. дітей, але прийшло 3 млн. Є свідчення, що під час занять діти помирали», – розповів під час Міжнародної конференції «Штучні голоди в Україні ХХ століття» Володимир Сергійчук.

Досліджуючи архівні записи тих часів, історик дійшов висновку, що станом на 1 січня 1932 року в УСРР проживало 32 млн. 680 тисяч 700 осіб. На 1 січня 1934 року ця цифра склала 26 млн. 812 тисяч українців. Тобто, лише за один штучний Голод загинуло лише за офіційними переписами більше 7 мільйонів українців.

«У Сокиринцях біля Вінниці в травні 1933 року народилось 1 дитя, а поховали 37, у червні 78 мешканців померли», – додав Сергійчук. Це дані лише по одному населеному пункту, а таких були тисячі.

Єльцин відповів мені: «У нас голодні бунти були завжди»

В світі і в Україні зокрема про Голодомор почали говорити лише наприкінці 80-х років. Перший президент Леонід Кравчукрозповів, що почав займатись цим питанням ще у 60-х роках. Він згадує, що їздив по різних країнах, зустрічався із українцями з діаспори і у нього питали, чому не розкривають правду про голод.

Лише під цим тиском в ЦК Компартії вирішили почати вивчати Голодомор, але таким чином, аби дослідження обмежилось лише оцінкою посухи, яка начебто і призвела до трагедії.

«Мені прийшло на думку з’ясувати, а чи була взагалі посуха. Архівні документи зберігались лише у Москві. Я знайшов людей, які розказали, що тоді були опади, погода була звичною. Це стало вагомим доказом штучності голоду, тому вийшла перша книга про Голодомор, «Чорна книжка». Звичайно, вона містила неправдиві дані, які не відповідали дійсності, але була першою», – каже Кравчук.

Він додає, що коли працював на різних посадах ще за радянських часів, то зсередини бачив, як приховувалась правда, як свідомо нищили не тільки пам’ять про ті часи, а й людей, які хотіли цю пам’ять підняти.

«Я спілкувався із багатьма керівниками Радянського Союзу. Якось, вже коли я був президентом, у мене спитав Борис Єльцин: «Пане президенте, а чого ви так багато розповідаєте про Голодомор?». Я відповів, що ще ЦК мене призначив до комісії щодо вивчення Голодомору. Я бачив тисячу страшних документів. Я не можу бути спокійним до такого нелюдського ставлення. Кажу йому: «А чого ви мовчите, бо частина ваших областей також постраждала». Єльцин відповів: «У нас голодні бунти були завжди», – згадує Леонід Кравчук.

«На міжнародному рівні найбільше протидіяла Росія»

Дипломат Володимир Огризко, який за часів Віктора Ющенка обіймав посаду міністра закордонних справ, займався тим, аби донести до інших країн відомості про Голодомор. Він згадує, що найбільшу протидію популяризації цих досліджень чинила не тільки Росія, але й Ізраїль.

«Тоді у мене питали, чому інші держави мають визнавати це геноцидом, якщо Україна ще не зробила цього кроку (закон про визнання Голодомору геноцидом українського народу був прийнятий Верховною Радою у 2006 році перевагою у два голоси – ред.). Коли я почав вести цей напрямок у березні 2007 року, це було катастрофічно складно на міжнародному рівні. Ми створили реально діючий штаб, аналізували все, що відбувається. Нам найбільше протидіяла Російська Федерація. Другий момент, який не допомагав, це певне занепокоєння деяких єврейських кіл, що Голодомор стане певною противагою пам’яті жертв Голокосту. При всій штучності цього питання, воно мало місце. І сьогодні є такі тенденції», – розповідає Огризко.

Незважаючи на перепони, дипломат відзначає, що все ж таки до листопада 2007 року 16 країн на парламентському рівні визнали Голодомор геноцидом. Пізніше до них долучився Європейський парламент та Ватикан.

У цьому сенсі Степан Кубів додає, що дослідники знайшли документ радянських часів, спрямований на голову міжнародної комісії по розслідуванню Голодомору. В листі зазначається, що «світовий конгрес вільних українців безпідставно претендує на те, аби представляти український народ. Насправді це екстремістський орган, який не визнає радянську владу». По суті, саме конгрес був першим головним ініціатором розслідування фактів Голодомору. Тож, влада від початку намагалась придушити навіть спроби досліджень та замовчати факти геноциду українського народу.

«Має бути закон, який визначить покарання для тих, хто плюндрував пам’ять про жертв Голодомору» 

Третій президент України Віктор Ющенко відзначає, що навіть зараз у дослідженнях залишається багато питань.

«Питання нескладні. Багато питань є на поверхні, але часто у мене відчуття, що по багатьом темам в Україні живеш як в резервації. Ми повинні відповісти, хто організатор. Лідери компартії – так, але є підтекст. За тим стоїть російський режим радянського типу. Слово «радянський» насправді багато чого ховає», – вважає Ющенко.

Зараз, під час неоголошеної війни з боку РФ, на думку істориків та політиків, дослідження Голодомору набувають нового сенсу.

«Можливо, ніколи не вдасться дізнатись точну кількість жертв, але пошуково-дослідницьку роботу має підтримувати держава. Про 13 млн. за три Голодомори казали Леонід Кравчук та Віктор Ющенко. Багато дослідників підтверджують це. Тож, Україна бореться з радянською цинічною брехнею», – каже Степан Кубів.

Обидва президенти – і Кравчук, і Ющенко вважають, що Верховна Рада має прийняти закон, який визначить покарання для тих, хто плюндрував чи плюндрує пам’ять про жертв геноциду.

«Йдеться і про адміністративну, і про кримінальну відповідальність. Подивіться закон Ізраїлю по відношенню до тих людей, які не визнають Голокост. Ми ж зараз демонструємо толерантність», – зазначає Ющенко.

Окрім цього, організація «Меморіал» пропонує звернутись із пропозицією до Міністерства юстиції щодо опрацювання юридичного механізму виплат компенсацій постраждалим від Голодомору та членам їх сімей за рахунок Російської Федерації як правонаступниці Радянського Союзу. Як саме це має відбуватись, поки невідомо, бо наразі у подібних питаннях допомогти може хіба що Європейський суд із прав людини, але події відбувались настільки давно, що довести щось, знайти реальних свідків та виграти справу буде вкрай важко.

Всі ці кроки, як підкреслюють дослідники, мають бути зроблені не лише у зв’язку із Голодомором 1932-1933 років. Не менш важливими є штучні голоди 1921-1923 та 1946-1947 років, про які теж треба говорити та приймати певні рішення, бо якщо зіставити всі факти та скласти всі цифри в одну, 13 мільйонів жертв – жахлива, але цілком реальна кількість.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Загрузка...