Професор політології університету Торонто про те, як Україні протидіяти впливу РФ на наші вибори

z1526481896a275i
Фото: Збруч

Американський дослідник Лукан Вей стежить за виборами на пострадянському просторі понад 20 років. Сьогодні він є професором політології Університету Торонто та співдиректором програми українських студій Петра Яцика Центру європейських, російських та євразійських студій.

Американський дослідник Лукан Вей стежить за виборами на пострадянському просторі понад 20 років.

Сьогодні він є професором політології Університету Торонто та співдиректором програми українських студій Петра Яцика Центру європейських, російських та євразійських студій.

На думку професора, Росія з моменту розпаду СРСР усіляко намагається вплинути на вибори у різних країнах світу, зокрема і на Заході. Але якщо раніше вона використовувала свої ресурси задля підтримки кандидатів, то сьогодні звертається і до хакерських атак, і до інформаційної пропаганди, як у ЗМІ, так і соцмережах. Про те, наскільки це небезпечно і що робити Україні, читайте у нашому матеріалі.

Не треба переоцінювати Росію

Ще з моменту розпаду СРСР Росія постійно активно втручається у виборчий процес різних країн, але природа цього втручання радикально змінилася з часом. Я бачу два основні етапи російського втручання. Перша хвиля — це 1990-2000 роки, коли Росія втручалася у виборчі процеси країн виключно пострадянського простору: Білорусь, Молдова, Україна тощо. Друга хвиля розпочалася з 2015 і поширилася на Захід.

Росію насправді не дуже цікавить пропагування авторитаризму, її цікавить підтримка геополітичного домінування на території колишнього СРСР. І не потрібно перебільшувати її досягнення тут. Тому що якщо подивитися на історію її втручання, ми побачимо, що вона переважно зазнавала поразки. Неправильно сприймати Росію, як країну, яка постійно зазнавала поразки і втручання якої взагалі не має значення, просто треба не переоцінювати. Вона є слабким гравцем.

Втручання Росії у вибори пострадянських країн

Перша хвиля розпочалася з Білорусії у 1994 році і вона стосувалася підтримки проросійських кандидатів. Наприклад, у 1994 році прем’єр-міністр Росії Чорномирдін підтримав В’ячеслава Кебіча на виборах проти Лукашенка. Вони надіслали Білорусії більше запасів газу, щоби підтримати кандидата. У цей період Росія застосовувала дуже простий підхід. Вона просто підтримувала кандидатів, які були проросійськими на противагу кандидатам, які були антиросійськими. Так у 1994 році підтримали Кучму у виборах проти Кравчука та інших.

Їх не те щоби цікавили якісь установи чи системи, вони просто давали кошти медіа, щоби ті підтримували проросійських кандидатів. Але бачимо суперечливий вплив на демократію. Річ у тому, що Росія пропагує автократію. І вона рідко підтримувала проросійських автократів — Януковича чи Лукашенка, але у той же час вона протистояла антиросійським автократам, типу Саакашвілі у Грузії, Бакієва у Киргизстані. Фактично Росію не цікавило те, чи країна є демократичною, чи автократичною. Вона не зовсім чітко впивала на розвиток демократії.

[dyvys_blockqoute text="У США і на Заході Росія це більше симптом, ніж причина демократичної кризи. Причина того, що Росія продовжує втручатися, полягає у тому, що різні сторони, партії ослабили свої позиції. Не тому, що Путін дуже сильний, а тому, що Захід уже перебуває в цій демократичній кризі" author=""]

Але також важливо пам’ятати про те, що Росія часто зазнавала поразки у своїх втручаннях — кандидати програвали попри те, що вона дуже активно втручалася у Євромайдан, наприклад. Хоча Янукович був єдиним лідером, який фактично пережив дві революції, але таки втратив владу. У 2005 і 2009 в Молдові Росія також зазнала поразки у виборчих процесах. Тобто можна сказати, що втручання РФ не є ефективним.

Втручання Росії у вибори на Заході і її вплив на демократію

З 2015 року починається втручання у країни не з пострадянського простору. Відбулася зміна стратегії. Росія застосувала принцип географічного розширення своєї присутності. Також можна сказати, що РФ почала використовувати складніші стратегії. Наприклад, якщо у Білорусії раніше вона застосовувала виключно надання ресурсів, то з 2014 це вже були кібер-атаки, інформаційна війна і так далі.

Але в той же час Росія продовжувала не так підривати демократію, як підтримувати свої позиції у світі. Приклади втручання у США – це пости у Фейсбуці. Там втручання відбувалося за рахунок поляризації кандидатів.

Утім інформаційна війна більше стосується підриву демократії і вже з 2015 вона почала зосереджуватися на країнах, де та добре встановлена. Вона почала підтримувати екстремістів у Франції, Німеччині — вибирала цільові групи, гарячі для них питання і обігравала свою політику довкола тих речей, з приводу яких люди були дуже агресивними. У той же час  вона атакувала сам виборчий процес.

Водночас, якщо говорити про Росію на Заході, США, то вона не дуже добре впливала на ці країни. Там і так було багато поляризації, тому якщо на Фейсбуці були якісь поляризуючи повідомлення, які стосувалися раси, статі, це була крапля в морі. Я думаю, що вона майже взагалі не вплинула на вибори у США.

Загалом мені видається, що у США і на Заході Росія це більше симптом, ніж причина демократичної кризи. Причина того, що Росія продовжує втручатися, полягає у тому, що різні сторони, партії ослабили свої позиції. Не тому, що Путін дуже сильний, а тому, що Захід уже перебуває в цій демократичній кризі.

Як Росія впливає на Україну

Щодо України, я думаю, ситуація інша, тому що інформаційна війна тут набагато дієвіша, ми бачимо ширший ступінь поширення повідомлень, русофілів на Сході, які дуже сприйнятливі до повідомлень, які подає Росія.  РФ дуже активно діяла у цьому напрямку і її вплив на Україну може стати своєрідною тестовою лабораторією, щоби подивитися, як вона може діяти далі. Це нові техніки, методики, які вона потім буде застосовувати і до Заходу.

Мені здається, що не потрібно переоцінювати вплив Росії і в Україні. Так, він трохи більший, хоча РФ так і не вдалося втримати Україну в рамках своєї орбіти. Поки що РФ не так сильно вплинула на демократичний процес. Звичайно, нестабільність на Сході вона викликала, але у плані демократичної кризи – ні. Однак невідомо, чи так буде завжди.

Фото: Збруч

Важливо шукати підтвердження факту, що Путін не є аж таким впливовим. Звичайно, можна казати, що він може зробити те, те. Але не треба його підтримувати своїми силами. Він загроза, утім не треба перебільшувати його владу.

Вибори, яким довіряють, важливіші за інформаційну війну

Я думаю, що найбільша загроза полягає не стільки в інформаційній війні, скільки у хакерських атаках на виборчу систему. Наприклад, у США у 2016 році ми бачили такі атаки у 18 штатах. В Україні Росія майже успішно підірвала президентські вибори 2014 року таким чином. Вона хотіла показати, що Ярош переміг Порошенка і за 40 хвилин до оприлюднення такої інформації український уряд усвідомив, що відбувалося, і атаку ліквідували. Але це було 4 роки тому і у Росії було чимало часу, щоби розробити нові тактики і стратегії. Я думаю, треба зараз менше зосереджуватися на інформаційній війні, а більше на цій загрозі, тому що це може зумовити кризу демократичного процесу.

Уявімо собі 2019 рік. У вас вибори. І результати голосування між кандидатами відрізняються на 2-3%. Якщо Росія викличе сумніви, хто справді виграв, це дуже сильно може підірвати демократію і довіру до виборчої системи. Мені здається, що треба поставити під сумнів те, що ми покладаємося на комп’ютери під час виборів. Ми вже давно думаємо, що передова технологія завжди краща. Просто мені здається, що все безпечніше робити на папері. Це складно, довго, але у Росії набагато менше шансів ззовні втрутитися у таку процедуру.

Як реагувати на дії Росії в Україні

Дуже часто акцент ставиться на тому, щоби забороняти російські медіа. Мені здається, що українському уряду важливо би заборонити державні ЗМІ Росії, але я думаю, що опозиційні забороняти немає сенсу, наприклад, «Дождь». Це пов’язано з тим, що Україна має прийняти для себе рішення, якою вона є країною. Чи ви країна свободи, чи ви країна, яка зосереджується на забороні телевізійних станцій. Окрім того, не зовсім зрозуміло, наскільки ефективними є і будуть ці заборони.

Мене якось питали, що робити, якщо люди кажуть, що Україна — це не держава, не нація, це помилка. Це та тенденція, яка викликає занепокоєння тим, що люди взагалі таке говорять, тим більше в контексті війни. Це потенційна загроза. Але мені здається, що це питання спірне. Зараз в Україні ведуться дебати, утім якщо ви прикриєте комусь рота, це не викорінить самої суперечки. Не варто забороняти, краще залучати російськомовну частину населення Сходу, давати їй долі у дійсності України. Не треба забороняти лозунги, що Україна – це не нація і не держава, натомість, треба показати, що Україна має що запропонувати тим, хто мешкає на Сході.

[dyvys_blockqoute text="Окрім цензури варто більше думати про те, як презентувати позитивний меседж, щоби протистояти негативу, треба думати, як продати імідж Україні тим людям, які вважають, що це не нація" author=""]

Саме тому я дотримуюся думки, що декомунізація і закони про неї, які призвели до заборони комуністичної партії, це не надто хороший спосіб. Скажу так: у контексті війни безпека – це дуже важливий елемент. Однак, безпеку ми переважно сприймали в одному розумінні: відсутність боротьби, бійок, снарядів і так далі. Але безпека також передбачає, що ви маєте об’єднати всю Україну. І якщо у вас є вільні громадяни, вони не будуть піддаватися інформаційній війні з боку Росії.

Чи потрібно забороняти все, що пов’язано з Росією

Іноді люди вважають, що єдиний спосіб реагувати – це заборонити. Але це звужене сприйняття. Впровадження цензури — це лише один спосіб реагування. Але є й інші. Велися дослідження, які показали, що для людей, які вже є російськомовними, налаштованими на цю пропаганду, ця пропаганда і працює. На тих, хто не налаштований, пропаганда має протилежний вплив. Мені здається, що «Інтер» викликає більше опозиції серед українського населення, ніж підтримки.

Я іноземець і не можу вказувати, що робити. Всі питання дійсно складні і єдиної відповіді немає. Але окрім цензури варто більше думати про те, як презентувати позитивний меседж, щоби протистояти негативу, треба думати, як продати імідж Україні тим людям, які вважають, що це не нація.

Україна європейська країна. І якщо так, то має бути свобода слова. Вам треба вирішити, в якій країні ви хочете жити. Ця війна не буде короткою, вона триватиме довгий період. Якби це на один рік, то ви могли би тимчасово ввести обмеження свободи слова, і це було би нормально. Але ця війна триватиме, на жаль, довго: 10, 20 років — ніхто не знає. Тобто рішення стосовно тимчасових заходів — це основа для прийняття наступних рішень з довгостроковою логікою.

Я не намагаюся сказати, що цензура не відіграє своєї ролі. Відіграє. Контраверсійне питання, чи варто закрити російське телебачення на певний період. Можливо. Але якщо ви зробите це на короткий термін, це одне. А на довгий — зовсім інше.

Також мені здається, що коли люди говорять про те, щоби надати уряду повноваження ввести цензуру ЗМІ, це означає, що їм доведеться вірити у добру волю самого уряду. Я вважаю, якщо ви дасте уряду таке право, людина може сказати, що всі, хто її критикують, є зрадниками. Просто будуть посилатися такі повідомлення, які будуть на користь Порошенка чи інших чиновників. Чи така цензура допоможе Україні? Я не впевнений.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: