дивись.info

Поляки ігнорують докази поховання бійців УПА на цвинтарі в Грушовичах, – історик Євген Місило

Поляки ігнорують докази поховання бійців УПА на цвинтарі в Грушовичах, – історик Євген Місило

Польський історик та архівіст українського походження, директор приватного Українського Архіву у Варшаві, колишній співробітник Польської Академії Наук, член Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові та Нью-Йорку Євген Місило вважає, що під час археологічних розкопок у Грушовичах було допущено низку помилок, а пошуковці просто ігнорують докази, які вказують, що на цвинтарі поховані бійці УПА.

Про це Євген Місило написав у статті «Грушовичі 24-26 V 2018 р.»

«Я був свідком багатьох ексгумацій і супроводжуючих їх досліджень людських останків. Але з подібним стикаюся уперше. Ексгумації тривали не три, а нерідко кільканадцять днів. Вони не обмежувалися позначеним ірраціонально фрагментом  території, як на цвинтарі у Грушовичах, а тривали до результату, тобто шукались всі останки або, ймовірно, їхня найбільша кількість. Їм завжди передувала польова розвідка, а також вивчення архівних документів, свідчення свідків. Потім були пробурені пробні отвори.

У Грушовичах все було по-іншому. Ніби під заздалегідь закладену тезу. Вирішено дослідити тільки територію, яка знаходилася безпосередньо під зруйнованим пам’ятником, хоча зі свідчень відомо, що членів УПА ховали у різних закутках цвинтаря. Частина їх виразно помітна на фотографіях кількарічної давності. Достатньо було до них звернутися.

Досі складно було уявити собі ситуацію, аби дослідження охопили тільки частину останків у межах визначеної викопаної ями, а ті, які знаходилися поза нею, залишили недоторканими. Такі археологічні роботи свідчать не про брак професіоналізму, а про прагнення максимально їх звузити, щоб знайти якнайменше решток тіл похованих там членів українського підпілля. У день початку розкопок, 24 травня, в ефірі Польського Радіо 24 за участю професора Кшиштофа Швагжика і редактора Тадеуша Плюжанського останній сказав: «Можливо, це буде поворот, якщо покажемо, що там немає жодних останків. Наші науковці просто хочуть ексгумувати жертв в Україні. Кожній жертві потрібен гріб, а поляків без гробів там є багато. Це обов’язок перед попередніми поколіннями. Досі Польща вела надто поступливу політику щодо України. Якщо скажемо, що нинішня політика не може бути залежною від історичної брехні, то будемо переможцями».

Уперше стикаюся з ситуацією, коли після трьох днів роботи і знайдення 16 людських решток віце-президент ІНП, який наглядав за розкопками, перед північчю видає поспішну самовільну заяву, що на підставі «медично-судових досліджень» знайдених решток не встановлено, що бодай якісь з них належали «членам українських угруповань». У «нормальних» умовах дослідження останків 16 осіб, чи як стверджує українська сторона – 18, тривали б багато місяців. Так було під ексгумації у Бірчі, в Яцні, а рештки 22 українців ексгумованих в Лішній «досліджували» у Жешуві майже 10 років!

25 травня «Nasz dziennik» опублікував статтю, у якій цитують висловлювання директора Бюро увіковічення боротьби і мучеництва ІНП Адама Сівка. Сівек заявив, що нема жодних документів, доказів існування поховань на цвинтарі в Грушовичах: «Українська сторона представила тільки одну історію, яка підтверджує, що там поховані члени УПА. Ми не отримали більше нічого».

На жаль, пан Сівек «розминувся з правдою» не вперше. У зв’язку з тим, що він постійно повторює, що бракує інших доказів існування могил УПА на цвинтарі в Грушовичах, варто нагадати, як було насправді.

Після падіння комуністичного режиму 1989 року Польщею прокотилася хвиля вшанування місць поховання жертв війни, сталінських репресій, жертв польсько-українського конфлікту. Ініціаторами були члени родин, мешканці сіл, виселених під час акції «Вісла», Союз українців – політичних в’язнів сталінських часів. У зв’язку з бігом часу, поспішністю, браком свідків і доступу до закритих тоді комуністичних архівів, які б дозволили встановити імена жертв і місця їх поховання, пам’ятники мали часто символічний характер. Частина з них, якщо не більшість, встановлювалася без будь-якого дозволу, тоді як Рада охорони пам’яті боротьби і мучеництва, якою керував тоді генеральний секретар Анджей Пшевозняк, таких дозволів не видавала, а якщо і видавала, то процедура тривала роками.

Так було у випадку з пам’ятником у Грушовичах, який відкрили та освятили 9 жовтня 1994 року. Усі його елементи, окрім фундаменту, привезли зі Львова. На плиті пам’ятника розміщено п’ять чавунних таблиць. Головна з написом «Героям УПА слава, борцям за волю України» і чотири менші – з назвою куренів УПА, які входили до складу військовий округ «Сян»: 1) «Ягоди – Беркута»; 2) «Залізняка»; 3) «Коника»  – «Байди»; 4) Рена. Під плитою, у спеціальній крипті, розміщено урни із землею з обраних місць поховання партизанів УПА.

Пам’ятник розташовано за кілька метрів до насипаної із землі могили лікаря УПА Павла Ключника на псевдо «сірко» і закатованих разом з ним братів Михайла та Миколи Баб’яків з Грушович. Могилу разом з кількаметровим бронзовим хрестом видно виразно на моїй фотографії на цвинтарі у Грушовичах навесні 1995 року. Це місце не було об’єктом археологічних досліджень – пошуковців команди ІНП.

Ні на пам’ятнику, ні на могилі повстанців нема жодних прізвищ полеглих і замордованих партизанів. Навіть тих, які поховані на цвинтарі у Грушовичах. Це була очевидна помилка організаторів встановлення пам’ятника, яка вже невдовзі обернулася проти них, а через роки вона стала підставою для знищення пам’ятника.

У березні 1995 року дійшло до першої спроби руйнування пам’ятника. Замальовано тоді чорною фарбою всі таблиці і тризуб, а одна з них, присвячена куреню УПА «Залізняка», який діяв на цьому терені, відірвано і вкрадено. На її місці написали – «Геть». Тих, хто зробив це, не знайшли, але через розголос у пресі, прокуратура розпочала слідство проти головного ініціатора встановлення пам’ятника пана Дмитра Богуша з Перемишля. Його звинуватили у порушенні будівельних приписів, а також браку згоди Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва. Через чотири роки слідство припинено.

Пізніше спроба руйнування пам’ятника повторилася, приблизно у травні 2015 року монумент облили червоною фарбою, зроблено написи на кшталт «Смерть катам Волині та Донбасу», зірвано і вкрадено всі п’ять таблиць. Руйнування пам’ятника зняли і розмістили на російському порталі. 26 квітня 2017 року пам’ятник остаточно розібрали на виконання розпорядження війта гміни Стубно Януша Слабіцького.

Однак доки дійшло до цього, 1999 року Рада охорони пам’яті боротьби і мучеництва і Міжнародна комісія при Раді міністрів України підписали порозуміння, у якому польська сторона погодилася утриматися від демонтажу пам’ятника у Грушовичах і залишення чинних написів. Це рішення було наслідком переданих Раді охорони пам’яті боротьби і мучеництва  документів, які підтверджували факт поховання партизанів УПА на тамтешньому цвинтарі. Сьогодні польська сторона, в особі шефа Бюро вшанування боротьби і мучеництва ІНП Адама Сівки, яке є правонаступником Рада охорони пам’яті боротьби і мучеництва, вдає, що нічого не знає про це порозуміння і заперечує, що мала докази існування згаданих поховань.

Власне, сього часу на прохання Дмитра Богуша, я опрацював листи членів підпілля, які загинули на тих теренах і були поховані на цвинтарі в Грушовичах. Підставою були документи з архіву Управління державної охорони, які раніше належали Міністерству державної безпеки, Міністерству внутрішніх справ, а також свідчень свідків. Я був одним з перших, хто отримав доступ до документів УПА, які зберігалися в архівах. Згоду видав особисто у липні 19990 року тодішній керівник Управління державної охорони Кшиштоф Козловський.

Відповідно до звіту, надісланого до українського архіву у Варшаві, який я вів, було нараховано 24 особи. На підставі архівних документів я встановив і переказав пану Богушу дані щодо восьми осіб, незважаючи на те, що, ймовірно, вони не носили точних даних щодо місця поховання. А саме:

  • Базилевич Тимофій псевдо «Мороз, станичний села Гаї біля Грушович. Його застрелили в НКВС на початку 1945 року. Похований на цвинтарі в Грушовичах.
  • Павло Ключник псевдо «Сірко», лікар куреню «Залізняка», а згодом референт служби здоров’я надрайонного «Батурина» другого округу ОУН. Загинув 28 листопада 1945 року, був закатований охоронцями сторожової вежі у Калнікові. Разом з ним були замордовані два молоді сільські хлопці – Михайло та Микола Баб’яки. Поховані на цвинтарі у Грушовичах. Згідно із знайденими в архіві УПА «Тереновими вістками» Мирослава Онишкевича «Ореста», похорон відбувся 16 грудня 1945 року.
  • Михайло Баб’як, народився у Грушовичах, замордований 28 листопада 1945 року. Похований на цвинтарі в Грушовичах.
  • Микола Баб’як, народився у Грушовичах, замордований 28 листопада 1945 року. Похований на цвинтарі в Грушовичах.
  • Дмитро Грицал псевдо «Дубенко», сапер сотні УПА «Балая», народився 7 листопада 1917 року у селі Річки, загинув 11 березня 1946 року в селі Гаї під час сутички з підрозділом Войська Польського, який прибув з Радимна. Похований на цвинтарі в Грушовичах.
  • «Гонта», народився у Ришковій Волі, член боївки СБ «Дніпра», загинув влітку 1946 року у селі Гаї. Похований на цвинтарі у Грушовичах.
  • «Пень» (прізвище невідоме), стрілець сотні «Крука», застрелений солдатами сторожової вежі у Калнікові. Тіло вбитого прив’язали дротом за шию до возу і так волокли 5 кілометрів до Калнікова, де його покинули. Найімовірніше, похований на цвинтарі Грушович.
  • Дмитро Козак псевдо «Марко», референт СБ першого округу надрайону «Батурин», восени 1946 року був поранений у сутичці – військом, підірвав себе гранатою, аби не потрапити у руки ворога. Похований на цвинтарі у Грушовичах».

Нагадаємо, куратор розкопок Кшиштоф Швагжик відразу після закінчення розкопок заявив: «Бюро пошуку та ідентифікації ІНП пізно ввечері закінчило археологічні дослідження на комунальному цвинтарів в Грушовичах. У результаті робіт виявлено поодинокі поховання 16 цивільних осіб, зокрема чоловіків, жінок та дітей. Останки не ексгумували. Поведені археологічні і медично-судові дослідження не дають підстав для визнання, що на місці демонтованого пам’ятника на честь УПА були поховані масово або поодиноко члени українських угруповань».

Відразу на цю заяву відреагували українські пошуковці, зокрема Святослав Шеремета, секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій, голови ГО «Українські меморіали».

«Було виявлено низку поховань, серед яких щонайменше три можна кваліфікувати як поховання воїнів Української повстанської армії. На це вказує ціла сукупність факторів – і свідчення очевидців, які ховали, і архівні матеріали, і дослідження істориків, і той супровідний матеріал та попередні висновки польських судмедекспертів щодо тих останків, які були виявлені під час польових досліджень. Відповідно, як засвідчує наша практика та методика, з цієї сукупності факторів можна зробити висновки, що це поховання воїнів УПА, які були підзахоронені до цивільних поховань, тобто українців, похоронених на цьому кладовищі. Тому що за статистичними даними станом на січень 1939 року у Грушовичах мешкало 1020 людей, з них 960 – українців, 30 – поляків, 10 – латинників – це українці, які перейшли в римо-католицький обряд, і 20 – євреїв. Відповідно, наше бачення є наступне: ми найближчим часом зробимо офіційну заяву, тому що сьогодні збираємося групою фахівців, опрацьовуємо результати цих досліджень і будемо оприлюднювати офіційні висновки», – сказав Святослав Шеремета.

Натомість заяву польського колеги він назвав щонайменше дивною.

«Я вважаю, що, з точки зору науки, такі однозначні твердження з короткочасних та поверхневих досліджень території робити щонайменше необґрунтовано. Я маю на увазі польську сторону. Тобто це необґрунтовано і політично вмотивовано», – наголосив Святослав Шеремета.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.