Змінні історії. Як виглядає компроміс українських румунів зі своїм минулим та сучасним

Румунська національна меншина в Україні, як і румунсько-українські відносини протягом останнього року, декілька разів потрапляли у центр політичних суперечок. Як міжнародних, так і внутрішньоукраїнських.

Новий закон про освіту, прийнятий Верховною Радою у вересні 2017 року, зменшив кількість уроків мовою національних меншин у їхніх школах. Це рішення української влади занепокоїло офіційний Бухарест. Там новий закон розцінили як засіб асиміляції румунів України. Відтак Румунія зажадала від Києва пояснень цього кроку та коригування його наслідків.

Наприкінці квітня вже 2018 року у Чернівецькому драматичному театрі під егідою Генерального консульства Румунії пройшло святкування 100 років Об’єднання румунських земель. Ту дату вважають моментом створенням модерної румунської держави, найбільшої за обсягами за всю історію – так званої «România Mare», або ж «Великої Румунії». Вона включала Північну Буковину та крайню північну та південну частину Бессарабії, що сьогодні входять до складу України.

За декілька днів після святкування під Генеральним консульством Румунії у Чернівцях зібрався пікет з українськими прапорами. Його організатор – голова чернівецького осередку партії «Побратими України» Сергій Качмарський – вважає, що такими святами румунська дипломатична місія «просуває» ідею відновлення «Великої Румунії».

Близько 150 тисяч громадян України у 2001 році визначали себе як румуни. Саме долею цих людей занепокоївся уряд Румунії, критично відреагувавши на новий закон про освіту. Більшість етнічних румунів України живуть у Чернівецькій області (майже 115 тисяч). Цей факт нерідко використовують ті, хто говорить загрозу перегляду кордонів у регіоні.

Герцаївський район – єдиний район України, де абсолютну більшість (91%) населення становлять румуни.

Змінна кордонів

Одна із центральних вулиць Чернівців має назву 28 червня. Її присвячено не дню прийняття Конституції незалежної України.

У цей день 1940 року спливав час для відповіді на ультиматум СРСР до уряду Румунії. У Москві вимагали, щоби румунські адміністрація та війська залишили Північну Буковину та Бессарабію. В інакшому випадку радянські війська розпочали б наступ на ці території. У Бухаресті прийняли вимоги евакуації, але не погодилися на передачу територій.

На урядовому сайті «Українська друга світова» ця дата підписана як «радянська окупація і подальша анексія Бессарабії та Північної Буковини». Приєднання цих територій до СРСР Румунія де-юре визнала тільки 1947 року. Тоді на мирній конференції у Парижі уже соціалістичний уряд держави погодився на відмову від претензій до Радянського Союзу в обмін на визнання власного суверенного статусу та входження до Організації об’єднаних націй [1].

Кордони, намічені радянською анексією Північної Буковини та Бессарабії, перейшли у спадок незалежним Україні та Молдові. Із 1940 року свою історію веде найменша область України – Чернівецька. Область із найбільшою румунськомовною громадою держави.

* * *

– Якщо дивитися на це із точки зору міжнародного права, то дії Радянського Союзу у 1940 році – це те ж, що відбувається сьогодні з боку Росії у Криму. До регіону ввійшли війська, проголосили своєю територією, провели вибори. Як професійний історик до цієї деталі я почав ставитися ще більш обережно у 2014 році, – Сергій Гакман ледве знаходить час для розмови зі мною між заняттями та поїздками областю.

Як науковець він усе життя досліджував міжетнічні відносини у Чернівецькій області. Як державний службовець – керував відділом міграції в облдержадміністрації. Як громадський діяч – виступав посередником та перекладачем у румунсько-українських міжрегіональних і міжвідомчих перемовинах.

– Свято Великого об’єднання по-різному сприймається у різних країнах, і в різних колах. Я думаю, сьогодні до цього треба ставитись із розумінням. Хай Румунія відзначає цю дату, адже вона є головним державним святом. А Україна хай святкує 100-річчя Української революції. На наукові обговорення цих подій варто запрошувати науковців із різних країн, – лише так, на думку Сергія Гакмана, можливі усвідомлення позицій одне одного і пошук порозуміння щодо важких для Румунії та України проблем, які державам залишило минуле.

– Такі думки не часто розуміють люди із моноетнічних територій України та Румунії. Адже вони йдуть усупереч історичним кліше, до яких там звикли. У моноетнічних регіонах завжди хочуть радикальних кроків. Але вони ріжуть по живому якихось людей, – науковець згадує свою бабусю. Вона народилася в Австро-Угорській імперії, вийшла заміж і народила дітей у Королівстві Румунія, виховувала онуків та працювала в колгоспі в Радянському Союзі і померла в Україні. Проте весь час жила у своєму рідному селі.

– Це доля багатьох людей на цих прикордонних територіях. Я вважаю себе етнічним румуном і політичним українцем, моя дружина – українка. Як нам треба було виховувати сина, якщо б ми керувалися виключно негативними стереотипами?

[dyvys_blockqoute text="У моноетнічних регіонах завжди хочуть радикальних кроків. Але вони ріжуть по живому якихось людей" author="Сергій Гакман"]

Сергій Гакман у складі українських дипломатичних груп спілкувався із представниками румунських урядів. Він каже, що для офіційного Бухареста ніколи не стояло питання про перегляд кордонів з Україною. Історик знає, що кордони у Європі неодноразово змінювалися впродовж ХХ століття. І будь-яка претензія чи прецедент у цьому питанні можуть потягти за собою зміну державних меж на усьому континенті.

Незважаючи на це, румунський уряд буде принциповим у підтримці румунської національної меншини в Україні. Сергій Гакман каже, що для цього у Бухаресті існує ціле відомство – Міністерство румунів звідусіль. Поки ані у ньому, ані у Міністерстві закордонних справ Румунії не вважають вичерпаним непорозуміння з Україною довкола нового закону про освіту. Хоча це не відвертає Бухарест від Києва: там не висувають ультиматумів в український бік та не погрожують заблокувати інтеграцію України до ЄС та НАТО, як це робить угорський уряд.

– Напруга у цьому питанні досі не знята. Усе залежатиме від здатності української влади будувати діалог як усередині країни, так і назовні. Проект закону про загальну середню освіту дає сподівання на порозуміння. Він має чітко прописати, скільки годин у школах національних меншин будуть українською, а скільки – іншими мовами, – Сергій Гакман впевнений, що суперечку довкола закону про освіту не треба зводити до міждержавного румунсько-українського виміру.

– Політичний скандал стався через комунікаційні проблеми української влади. Національні меншини не можна просто ставити перед фактом: це не маленькі дітки, а громадяни, які обирають представника влади. Із ними треба домовлятися.

Я не знаю, як складуться перемовини між українською владою та представниками румунськомовної громади України. Але вже нові дії держави та нові законопроекти не такі ультимативні стосовно національних меншин. Досі потрібен широкий діалог для ухвалення та імплементації закону.

Змінна мови

Надвечір 29 червня 1940 року на околиці Герци з’явилися три танки із червоними зірками на корпусах. Капітан румунської армії Іон Борош разом із трьома підлеглими почали сигналізувати водіям техніки з вимогою зупинитися.

Порівнявшись із румунським військовим дозором, бронемашини зупинилися. Із люка однієї з’явився чоловік. Він мовчки вислухав слова Бороша. Той намагався пояснити, що радянські танки увійшли на територію Румунії. Всупереч попереднім домовленостям.

Чоловік зник у танку. Хтозна, чи він взагалі зрозумів румунського капітана. Наступної миті кулеметною чергою військовий дозор було розстріляно. Так загинули перші румунські солдати у Другій світовій війні. За рік до офіційного вступу Румунії до цієї війни [2].

Тепер усіх, хто в’їздить до Герци із північно-західного боку, зустрічає хрест з іменами цих румунських військових.

Містечко та його околиці не мали увійти до складу СРСР. В ультиматумі радянської влади до Румунії майбутній кордон між двома державами проходив західніше та північніше Герци. Сергій Гакман пише, що відомостей про причину, через яку Червона армія зайняла цю місцевість, дуже мало. Найімовірніше, це був вигідний із військової точки зору район: за Герцою починаються пагорби, із яких румунська артилерія потенційно могла обстрілювати найближчу залізницю на Чернівці.

Так чи інакше, але Герца увійшла до складу СРСР. Несподівано для її населення та румунської влади. У підручниках з історії України ці події називають «входженням Північної Буковини та Бессарабії до складу СРСР». Це не зовсім справедливо щодо Герци.

«Край Герца (Herța)» був найпівнічнішою точкою історичного регіону Молдова. Він не входив до складу Російської імперії і лише два роки у XVIII столітті був частиною Австрійської корони.

Майже усім румунам, які залишилися у Чернівецькій області, після Другої світової війни представники радянської адміністрації у документах у графі «національність» писали «молдован/молдованка».

* * *

– До 1995 року тут люди нічого не знали про українську мову у побуті чи діловодстві. Хіба тільки їхали до Чернівців або далі Україною, – каже мені Октавян Магас. – Бо Радянський Союз не опікувався українською. У школах була тільки російська або молдовська мова кирилицею.

Цей кремезний чоловік із низьким голосом явно не дуже комфортно почувається у костюмі. Півтора роки тому він повернувся зі Сходу України. Рік захищав цілісність української держави під Донецьком. Тепер Октавян Магас керує відділом освіти Герцаївської райдержадміністрації. У цей день він поспішає до Чернівців на зустріч із заступником міністра освіти Павлом Хобзеєм.

Чиновник каже, що у тутешніх освітян спершу був великий спротив до нового закону про освіту. Викладачі та директори подумали, що румунську мову повністю усунуть із середньої та вищої ланок навчання. Тепер в українському уряді працюють над новим законом про середню освіту. Октавян Магас сподівається, що із прийняттям цього закону щонайменше 40% предметів залишаться румунською мовою.

– Напруги у школах уже немає. Люди все зрозуміли та визначилися. Але напруга досі є на рівні громадських та політичних рухів. Треба дивитися, кому це вигідно – актуалізувати питання мови.

– У Міносвіти та Верховній Раді як аргумент говорили, що збільшення кількості уроків українською мовою поліпшить якість складання ЗНО у випускників шкіл національних меншин, – кажу керівнику відділу освіти.

– Рівень складання ЗНО – завжди «удар під дих» для мене. Так, проблема є. Але у цьому питанні багато маніпуляцій. Я вже багато років намагаюся підняти імідж нашого району. Ми стимулюємо викладачів – учителі, учні яких показали високі результати, отримують премію на День вчителя. Учні ж із призовими місцями на олімпіадах отримують наші стипендії – 300 гривень щомісяця.

[dyvys_blockqoute text="Напруги у школах уже немає. Люди все зрозуміли та визначилися. Але напруга досі є на рівні громадських та політичних рухів. Треба дивитися, кому це вигідно – актуалізувати питання мови" author="Октавян Магас"]

Октавян Магас пропонує мені піти до Герцаївського румунськомовного ліцею імені Георге Асакі. Щоби на власні очі пересвідчитися, що проблеми нерозуміння української там не існує.

– Ви пропустили нашу церемонію. Буквально, на 20 хвилин не встигли, – В’ячеслав Сідор через вікно вказує на шкільне подвір’я. – Щоп’ятниці під державний гімн України ми опускаємо синьо-жовтий прапор, щопонеділка – підіймаємо.

Директор Герцаївського румунськомовного ліцею не пригадує, щоби із викладачами шкіл району проводили попередні консультації стосовно нового закону про освіту. Після того, як документ набув чинності, В’ячеслав Сідор скликав педраду свого ліцею. Учителі обговорили, як тепер зміниться порядок викладання у їхньому закладі: «Закон є. І його треба виконувати».

На запитання про рівень результатів ЗНО, директор мовчки встає з-за свого столу та йде до шафи із документами. Дістає товсту теку.

– Раніше ЗНО з української не рахували за Державну підсумкову атестацію. Тобто, воно було обов’язковим лише для тих, хто хотів вступати до університету. Тоді ми входили в трійку найкращих районів області за його результатами. Коли тестування стало загальним для всіх випускників шкіл, у нас значно погіршилися показники. Але все одно на високому рівні, – В’ячеслав Сідор нараховує 10 учнів із 35 випускників Герцаївського ліцею, які 2017 року склали ЗНО з української мови вище, ніж на 140 балів.

– Володимир Бахрушин із Реанімаційного пакету реформ в одному з інтерв’ю говорив, що румунськомовні школи через мовну ізольованість закриваються від перевірок. Через це, на його думку, страждає увесь процес навчання. Також це спричиняє низькі результати на ЗНО не тільки з української, але й з інших предметів – математики, хімії чи фізики.

– Математику наші учні складають на тому ж рівні, що й українську. Звісно, кому вона потрібна для вступу. Фізику чи хімію обирають дуже рідко. Минулого року дві учениці складали хімію – 179 і 129 балів, – В’ячеслав Сідор говорить, що випускниця із найвищим балом із хімії – 179 – та біології – 196 – поїхала вчитися на фармацевтику до Бухареста. – У Чернівцях вона змогла пройти тільки на контракт. А у Румунії здобула можливість вчитися безкоштовно.

Октавян Магас каже, що ще 15 років тому велика частина учнів із шкіл Герцаївського району після випуску їхала навчатися до Румунії чи Молдови. Сьогодні зник певний психологічний бар’єр – до закордонних університетів вступають одиниці. Майже всі абітурієнти з Герцаївщини вчаться у вишах Чернівецької області.

– Чим далі існує українська держава, тим володіння державною мовою тут краще. Це не асиміляція румунів. Це загальний перехід від ідей Радянського Союзу до України. Звісно, молодь тут і далі пам’ятає, яка мова для неї рідна. Пам’ятає свою історію. Але майбутнє бачить у контексті України.

Змінна випробувань та сили

1788 рік – у Герці народжується Георге Асакі. Із цим письменником пов’язують створення сучасної румунської мови. Він був одним із найпослідовніших прибічників «вестернізації» Румунії у ХІХ столітті.

1861 рік – Герца входить до складу об’єднаного Румунського королівства. Із цього часу майже безперервно зростає населення міста. Зростання не припиняється аж до початку Другої світової війни.

1940 рік – тільки-но утворивши Чернівецьку область, радянська влада розпочинає масову депортацію румунів із неї до Сибіру. Першими жертвами стають ті, хто намагається втекти до Румунії через новопосталий радянсько-румунський кордон. Надалі чимало румунів через «неблагонадійність» – підозру у співпраці із румунськими таємними службами – потрапляють у депортаційні списки [2].

1941 рік – на околиці Герци, біля млина, сили сьомої румунської дивізії розстріляли більше 100 євреїв. Пізніше ще 32 стратили у парку за міською префектурою. У місті жило значно більше євреїв. Але цих румунська адміністрація звинуватила у співробітництві із більшовиками [3].

1944-1947 – депортація румунів із Чернівецької області продовжується. Радянська адміністрація вишукує тих, хто служив у румунській армії чи якимсь чином сприяв їй.

Напередодні Другої світової війни населення Герци становило близько 8500 осіб. Після 1945 – майже 2500. Вище цього показника число мешканців у місті вже ніколи не підіймалося [2].

* * *

– Кажуть, у румунської молоді немає перспектив без знання української мови. Це трохи злить. Українську мову в Україні повинні знати всі. Але деякі люди, які не знають її, не хочуть вчити, якось стали міністрами, – Александру Платонов емоційно розповідає про свій досвід викладання у герцаївській україномовній школі.

Він розповідає про два румунськомовних села поблизу Чернівців – Чагор та Коровію. Приблизно двадцять років тому тамтешні школи перевели на білінгвальний формат навчання. Пізніше – повністю замінили румунську українською. Тепер молодше покоління там, каже Александру, дуже погано говорить своєю рідною мовою та все менше використовує її.

– За 10 років навіть без введення української мови у навчання проблема незнання української і так зникла би. Уже зараз помітна різниця із тим, що тут було 10 років тому. Молодь говорить українською вільно. У Герці ні в кого не виникає думки, що це – не Україна, – чоловік пропонує пошукати у місті написи румунською мовою. Це складне завдання: вони збереглися лише на адміністративних будівлях та деяких адресних вказівниках. Усі оголошення чи написи на вітринах тут українською мовою.

[dyvys_blockqoute text="За 10 років навіть без введення української мови у навчання проблема незнання української і так зникла би. Уже зараз помітна різниця із тим, що тут було 10 років тому" author="Александру Платонов"]

Александру Платонов не може назвати, чим точно він займається. Він – тутешній громадський активіст, викладач історії України у школі та редактор новинного сайту «Герца.Інфо». Більше десяти років тому із дипломом політолога закінчив Чернівецький національний університет.

Міну Павалакі більше десяти років тому став випускником тієї ж спеціальності у Чернівцях, що і Александру. Чоловіки з іронією жартують, їхній приклад багатьом ламає стереотип – вони ж знали українську на високому рівні, щоби вступити до університету. «Жарт» продовжується фактом, що вони – румуни – залишилися у Герці.

– Спершу було дуже складно. Мій оклад ледь доходив до 1500 гривень. Зараз трошки простіше – близько 3500. Але все одно значно менше, ніж хтось отримує на заробітках, – Міну Павалакі працює у відділі освіти Герцаївської РДА. До цього він, так само, як і Александру, був місцевим активістом.

На запитання про те, чому він не поїхав із рідного міста, Міну розповідає кумедну історію, що трапилася із ним близько року тому.

– Ми їхали із робочої поїздки з Румунії. Удвох із моїм товаришем з Герци. Стоїмо на пункті пропуску з румунського боку. Бачимо, як прикордонник поволі закипає. Коли доходить наша черга віддавати документи, він нам каже: «Що, ви теж не знаєте румунської?» Ми протягуємо українські паспорти та починаємо вільно із ним говорити румунською.

Перед нами через нього пройшли шість українців із румунськими паспортами. Усе, що вони змогли йому сказати – Bună ziua.

Александру Платонов каже, що новим законом про освіту Україна «розбудила Румунію». Раніше Бухарест постійно нагадував українській владі про необхідність піклуватися про українських румунів. Але предметно не цікавився життям національної меншини у Герцаївському чи будь-якому іншому районі Чернівецької області.

Тепер румунські дипломати шукають можливостей для проведення освітніх та інфраструктурних проектів на українсько-румунському прикордонні. Жителям Герци це дає надію, що після багатьох років ремонту буде відновлено найближчий прикордонний пункт пропуску «Дяківці-Раковець». Він пожвавив би економічний розвиток району.

Але і Александру Платонов, і Міну Павалакі вважають, що закон про освіту – справа насамперед української влади та національних меншин України. Саме вони мають дійти консенсусу.

– Мені важливо залишатися частиною румунської нації. Я далі знатиму свою мову. Я далі не прийматиму на віру те, що пропонує Інститут національної пам’яті України. Його керівникам хочеться, щоби всі думали про українське минуле однаково. Але це неможливо, – Александру Платонов згадує про свого діда, який служив у румунській Залізній Гвардії.

Ця парамілітарна організація між Першою та Другою світовою війнами боролася з інакомисленням у Румунії. Напередодні 1939 року її члени вже ставили собі за мету захищати чистоту румунської нації. Александру Платонов поважає свого діда за те, що він мав свою позицію та мав сміливість її висловлювати. Але це не означає, що він поділяє його принципи.

Текст та фото – Михайло ДРАПАК

Для підготовки репортажу використано:

1 – Гакман С. Бессарабія та Буковина між миром і війною (Питання Буковини та Бессарабії в міжнародних відносинах, 1917 – 1940 рр.): Монографія . – Чернівці: Зелена Буковина, 2009. – 208 с.

2 – Історична довідка про Герцу на сайті Герцаївської районної державної адміністрації.

3 – Круглов А.И. Хроника Холокоста в Украине. – Запорожье: Премьер, 2004. — 208 с.