Волонтери зі Львівщини представили на Донбасі зворушливу фотовиставку про українських Героїв (фото)

Матеріал надано прес-службою Ярослава Дубневича.

Та цього разу, окрім позашляховиків, технічного спорядження та товарів першої необхідності, львів`яни привезли на схід фотовиставку «Якби не війна…» та культовий український фільм «Кіборги». Вражені були не лише українські військові і місцеві мешканці, а й самі волонтери.

Волонтери зі Львівщини звернули свою увагу на те, що на другий план відійшло  архіважливе питання: відродження українства в Україні, цілісності і єдності народу, поширення та утвердження національних цінностей. Адже збройна війна саме тому і виникла, що свого часу в східних регіонах держави практично були знищені наші традиції, україномовні ЗМІ, театри, мистецтво і культура загалом. Тобто, була знищена українська ментальність.  Скрізь насаджувались ідеї російських шовіністичних пропагандистів, які  вкорінились в свідомості мешканців Донбасу. Та саме розв`язана московією нинішня війна згуртувала народ України. Почалось усвідомлення єдиної української нації.

У цьому ще раз переконалась команда львівських волонтерів, які нещодавно повернулись з прифронтового Донбасу.

Черговий візит

Під час крайньої поїздки львівські волонтери, вже за традицією, передали військовослужбовцям матеріальну допомогу та 3 автомобілі. Пасажирський бус отримали новокалинівські військовослужбовці хімічної розвідки, а також 2 повнопривідні джипи 24-та бригада. Один з позашляховиків передали артилеристам, другий – підрозділу, в якому нещодавно під час обстрілу вщент згоріли аж 7 автомобілів.

«Завдяки цьому автомобілю ми зможемо вчасно виконувати бойові та оперативні завдання. На війні це запорука успіху», - каже майор Юрій Мадяр.

Помандрували українським сходом і історії Героїв. Волонтерський фотопроект «Якби не війна…», а це 122 історії українських бійців, які пройшли горнило війни, та культовий фільм «Кіборги» презентували місцевим мешканцям та нашим військовим у Щасті, Лисичанську і Покровську.

«Разом з братом Богданом Дубневичем, ми постійно поповнюємо шкільні бібліотеки Донбасу україномовною літературою, допомагаємо Потягу Єднання «Труханівська січ», спільно проводимо військово-спортивні змагання «Іри нескорених» у Сприні, у яких беруть участь команди практично з усіх регіонів України, влаштовуємо літній і зимовий відпочинок дітей з Донбасу на західній Україні, - каже народний депутат України Ярослав Дубневич. - Адже неодноразово були у зоні бойових дій, знаємо потреби військових і цивільного населення. Розуміємо ту непросту ситуацію, яка там склалась. І тому плануючи чергову поїздку з волонтерами, прийняв рішення представити на Луганщині і Донеччині фотовиставку «Якби не війна» та фільм «Кіборги».

Нагадаємо, що саме Львівщина стала ініціатором обміну між сходом і заходом України учнями та вчителями, лікарями, працівниками органів місцевого управління та державних адміністрацій.

Історії, що пробирають до сліз

Організатори фотовиставки зізнаються, що везли таку програму в прифронтові містечка з певними пересторогами. Як розповідає ведуча фотовиставки, волонтерка Ірина Яремко, мучили питання: Як поставляться до цього місцеві мешканці? Як сприймуть? Адже вони безпосередньо живуть у зоні бойових дій, та й позиції у них неоднозначні.

Та всі сумніви розвіялись уже після першої презентації і перегляду у місті Щастя. А в кінотеатрах Лисичанська і Покровська був практично аншлаг. «Повірте, я ще ніколи не бачила стільки щирих очей тут на сході, не відчувала стільки тепла і співпереживання за долі людські, - ділиться враженнями Ірина Яремко. - В залу заходили одні люди, а виходили зовсім інші, навіть діти зрозуміли сувору правду про війну».

Більш того, місцеві вчителі історії придбали кілька друкованих видань-збірок фотовиставки «Якби не війна…». Кажуть, що по них викладатимуть новітню історію у своїх школах.

На одній з зустрічей у Покровську до львівських волонтерів підійшов офіцер - представник місцевого військкомату. Два сини Олексія Момота теж служать в ЗСУ і захищають Вітчизну. Його відвертість просто вразила.

«Якби протягом 27 років на Донбас приїжджало більше українських митців, істориків, вчителів, розповідалась би правда про історію України, її вчили би у школах та інститутах, якби були б українські телебачення, радіо та газети - не прийшла б війна на нашу землю. Рускій мір би просто не прижився. Добре, що я зумів виховати своїх дітей, жаль, що інші ні, - ділиться враженнями від побаченого військовослужбовець Олексій Момот і оптимістично додає - Втрачено багато, але нинішня молодь свідома того, що насправді відбувається. Вона справді проукраїнська. Я й синам кажу: вам молодим будувати собі державу, вільну, незалежну і єдину».

Про те, що нині є різниця між ментальністю місцевих мешканців у 2014 році і у 2018-му, зазначає і Ольга Лішик, заступниця голови Луганської військово-цивільної адміністрації. За її словами, "совковою" хворобою заражені здебільшого люди старшого і похилого віку та безпринципні особи. Саме вони купились на російську пропаганду, і на "ковбасу по 2.20", і саме їх колись звозили сюди з усього колишнього СРСР. Але з ними місцева влада працює. «Те, що львівських волонтерів очолює сьогодні народний депутат України Ярослав Дубневич, який не просто так приїхав, а вивчає наші проблеми, допомагає їх вирішувати - є прикладом того, як повинна діяти українська влада. Нам потрібен реальний план відбудови Донбасу. І я вірю в те, що він сьогодні напрацьовується», - переконана Ольга Лішик.

Інформаційна робота

Як розповідає Лисичанський підприємець і волонтер Олег Костряков, україномовне телебачення транслюється здебільшого в кабельних мережах великих міст, а в селах воно просто відсутнє. Там і нині в ефірі показують московських політичних шоу-менів зі своєю брехнею про Україну. Зі справжнього українського слухають тут люди радіомережу FM Галичина.

Те, що з часом ментальність місцевих мешканців і їхнє ставлення до військових поступово змінюється – факт. Все більше місцевої молоді з Донбасу йде служити за контрактом у ЗСУ.

«Я народилась в Україні і є українкою. Буду захищати свою рідну землю, віддам за неї життя. Мій вибір підтримують мої батьки і друзі. Ми один народ, одна держава», - переконана дев`ятнадцятирічна Вікторія Чернишенко зі Щастя.

Звичайно, українська армія сьогодні не та, що була у 2014 році. Та перемога кується не лише зброєю.

Українці Донбасу повинні стати справді українцями, які люблять, шанують і знають свою історію,  національні традиції і звичаї. Це нині і є першочерговим завданням і для усіх волонтерів, і для влади України.