дивись.info

Я маю, що сказати ще. Львівська ілюстраторка і письменниця про дитячі книжки і створення персонажів

Я маю, що сказати ще. Львівська ілюстраторка і письменниця про дитячі книжки і створення персонажів
Фото: Eva Sedláčková/Facebook

Оксана Була — українська художниця-ілюстраторка, письменниця, авторка хендмейд-брендів Tukoni та OOMISEH glass jewelry.  Її книги перекладені чеською, словацькою, корейською мовами та неодноразово отримували призові нагороди.

Книжка «Хто росте у парку» Катерини Міхаліциної, яку проілюструвала Оксана Була, увійшла до щорічного каталогу книжкових рекомендацій у галузі міжнародної дитячої та юнацької літератури «Білі круки 2016», тоді ж Оксану визнали «Ілюстраторкою року» за версією порталу «БараБука» за книжку «Зубр шукає гніздо». Ця книга стала переможцем у номінації «Поезія і проза для дітей» літературної премії «ЛітАкцент року–2016». А у 2017 «Зубр шукає гніздо» визнано найкращою українською книжкою-картинкою за версією «Рейтинг критика–2016».

«Я завжди малювала історії, а не картинки»

Я родом зі Львова і закінчувала Львівську національну академію мистецтв за фахом художнє скло. У дитинстві хотіла бути письменницею. Пізніше, коли вже у школі почала думати, яка би освіта мені пасувала, думала: раз писати я вмію, мені треба десь навчитися малювати ілюстрації до своїх творів. Так і вибрала Академію мистецтв.

Чому кафедра художнього скла? Мені дуже подобалося скло, вітражі, цей готичний настрій… Мені це видавалося дуже романтичним і філософським. Художник, який мене готував до вступу, якраз був випускником кафедри скла. І він порадив спробувати, тому що ця кафедра має досить малий конкурс. Крім того, і він радив її, як найбільш круту, де можна багато різного навчитися. Я вступила. І хоча у той рік був великий конкурс, я рада, що пройшла туди.

Не можу виокремити якийсь день, коли почала створювати персонажів. Просто коли я щось малювала, це завжди було з якоюсь історією, навіть дитячі малюнки. Наприклад, це була не просто принцеса, а історія про неї, в частинах.

Зараз дуже велика частина мого життя пов’язана саме з туконі (це персонажі, яких часто малює Оксана Була; туконі — це, свого роду, лісові духи, які будять ведмедів після зимового сну, зустрічають птахів, вкладають тваринок лісових спати тощо, — авт.ред.). Це мої хороші знайомі, друзі, які дозволяють мені розповідати про їхнє життя. Я не дуже люблю про них розповідати словами, бо книжками робити це легше.

Так от, малювати якихось таких персонажів я стала, вже коли вчилася в Академії. Я не знала, як вони називаються, але у голові крутилися якісь слова. Я захоплюся міфологією і одного разу, вже пізніше, знайшла один австралійській міф, де згадувалися маленькі лісові люди. Вони називалися туконі. Мені це здалося дуже влучним.

Але коли я почала радитися з друзями, багато хто перепитував, що це за слово, казали, що це не круто, що не зайде людям. А мені тоді вже не терпілося комусь показувати роботи, створювати листівки, брошки, хотілося з чимось виходити до людей і була потрібна назва. Тоді я вирішила, що ці істоти мають називатися туконі і ніяк інакше, бо мені подобалося, і виявилося, що не тільки мені.

У мене були ці персонажі, історії про них і найбільш ідеальним форматом для їх поширення мені вбачалися маленькі брошки. Я стала їх продавати, але при цьому розповідала історію про персонажів і людям було цікаво слухати про них. Вони питали, чи є якась книжка. Тоді я задумалася про те, що попрацювати і у такому форматі.

«Почалося все з «Зубра» і «Ведмедя»

Перша книга, яку я проілюструвала, була від німецького автора Андреаса Штайнгефеля і називалася «Середина світу». Її переклала моя подруга. Вона дуже хотіла це зробити і тоді ще не знала, чи точно книга вийде, але вирішила запропонувати мені проілюструвати її, поки шукала видавництво.

Зрештою, «Видавництво Старого Лева» дуже радо прийняло і переклад, і мої ілюстрації.

Паралельно з тим мої роботи (я вже тоді продавала листівки з власними малюнками у магазинах) побачила Катерина Міхаліцина, редакторка дитячого відділу «Старого Лева». Вона мене запросила попрацювати.

Ілюстрація з книги Оксани Були. Джерело: Букмоль

Почалося все, напевно, з «Зубра» і «Ведмедя» (йдеться про книги Оксани «Зубр шукає гніздо» та «Ведмідь не хоче спати», які вийшли у «Видавництві Старого Лева», — авт.ред.). Мені дуже подобаються графічні новели і я хотіла зробити таку. Була у мене історія про ведмедя і зубра, з нею я прийшла у видавництво, але через технічні моменти ми вирішили, що варто би цю товсту історію для графічної новели розділити. Тоді я почала шукати способи, як це можна зробити. І формат книжки-картинки якось інтуїтивно пішов, хоча тоді я ще дуже мало про нього знала.

Вже коли був готовий «Зубр», я більше дізнавалася, що у світі відбувається з книжками такого типу, розуміла, що вийшов дуже класний експеримент, і далі взялася за «Ведмедя».

Ілюстрації з книги Оксани Були

«Магічні 40 сторінок»

Книжка-картинка — це дуже крута штука. Вони покликані розвивати уяву і виховувати у маленьких читачів любов до книжки. Вони підходять для найменших — щоби потрапити в атмосферу історії, не потрібно вміти читати. Наприклад, коли я була маленька, мене змушували читати «Вінні-Пуха». Це класна історія, класні малюнки, але там було дуже багато букв, вони мене відволікали від основних подій. Добре, що зараз можна починати знайомство з книжками з такого формату.

У книжці-картинці створення тексту йде паралельно зі створенням зображення. І у такій мірі паралельно, що букви створюються одразу з малюнком, щоби у фінальній версії це все лягло в один формат. У першій версії книжки про Зубра текст набраний, але мені завжди хотілося робити його ручним. Це світова практика, це дуже органічно. Коли ти створюєш ескіз, текст сам проситься у те місце, де він хоче бути і яким він хоче бути. Є моменти, коли ти розумієш, що подія розповідається, відбувається, але потім бачиш, що місця не вистачає. Мені одного разу довелося винести ілюстрацію на окремий розворот. А ще якось сталося так, що малюнок не вліз. Я чомусь уявила, ніби у мене є більша кількість сторінок *сміється*.

Оксана Була «Туконі – мешканець лісу». Джерело: feedler.life

При роботі з книжкою-картинкою треба розуміти, що там є певне обмеження у сторінках — 40. І якби мені не хотілося, яка би історія на тисячу персонажів не була у моїй голові, вона має вміститися у 40 сторінок. На перший погляд здається, що це обмеження, що історія через це вийде погана, але як показує практика, це якийсь магічний набір сторінок, на яких вдається показати все найповніше. У книжці-картинці не може бути ні зайвого тексту, ні малюнків. Тож коли завершуєш роботу, дивишся і думаєш, що нічого більше і не треба.

Робота з чужим текстом

Але і тепер я не тільки роблю власні книжки, а й ілюструю твори інших. Наприклад, з Катериною Міхаліцин ми робили книжку «Хто росте у парку». Це не книжка-картинка, вона ілюстрована. Мені завжди було легко працювати з авторами, тому я не бачу проблеми у тому, щоби ілюструвати чиїсь книжки. Мене не мучать правками зазвичай.

Оксана Була, ілюстрація до «Хто росте у парку». .Джерело: Букмоль

Хоча одного разу на фінальній стадії, коли у мене вже був весь макет готовий, книжку подивилася бабуся Каті і у неї виникло зауваження щодо вигляду стовбура сливи. Довелося перемалювати. Книжка присвячується дідусеві Каті, тому я була готова, адже це було важливо для духовної складової. І, зрештою, це виявилося не так важок, як мені здавалося, хоча все робилося вже на останньому подиху і нічого не хотілося виправляти. Але мене не змушували, не казали: «Якщо ти не виправиш цю сливу, то звільняєшся». Просто попросили.

Коли робиться ілюстрована книжка, я працюю із чужим текстом, читаю його кілька разів. Немає магічного числа, скільки саме разів я маю це зробити. Буває, навіть глибоко не вчитуючись, можна зрозуміти, чи западає текст в душу, чи ти щось відчуваєш, чи щось бачиш і чи зможеш щось видати на цю тему. Ілюстратор не дістане з тексту більше, ніж там написано.

Спочатку я роблю ескізи, вони не систематизовані — просто малюєш все, що приходить в голову, а далі перечитуєш текст стільки разів, скільки треба. Коли розумієш об’єм тексту на конкретну кількість сторінок, намагаєшся розкласти малюнки.

«Важливо тисячу разів перемалювати персонажа»

Я завжди роблю ескізи олівцем. Вони можуть бути не більше за три сантиметри, але у них найкраще вимальовується композиція. Пізніше я намагаюся розпрацьовувати ці маленькі ескізи. Але отак взяти і намалювати ілюстрацію без них на форматі, наближеному до А4, важко.

Щоби робота «настоялася», потрібен час. І дуже класно, коли є час відволіктися, відкласти і потім свіжим оком подивитися на те, що ти вже зробив. Я намагаюся підлаштовувати процес, щоби мати таку можливість, але так виходить не завжди. Наприклад, у мене була така можливість із книжкою «Мешканець  лісу». Вона мала вийти до Нового року, але я захворіла і мала через це додатковий час. Зазвичай, коли мова йде про 40 сторінок, там немає нічого зайвого, але буває, що я ще вагаюся. І найстрашніше, коли час підтискає. Так от, у попередній версії «Мешканця лісу» у мене була сторінка, стосовно якої я вагалася. Під час хвороби я внесла зміну, тому добре, що вона вийшла із нею.

Важливо, коли є якийсь персонаж, навіть другорядний, тисячу разів його перемалювати. До ескізів я стараюся ставитися легко і якщо, наприклад, я намалювала одну версію сови, я не зупиняюся. Навіть якщо вона мені подобається, стараюся її ще промалювати. І наскільки я знаю, цей прийом так само використовують в мультиплікації й анімації, тому що персонаж, який є спочатку, після багаторазової проробки більше узагальнюється і стає кращий, гарніший.

Оксана Була, ілюстрація до «Хто росте у парку». .Джерело: Букмоль

Я працюю у Фотошопі. Коли була у класі 8, тато попросив допомогти зробити етикетку для майонезу і тоді почалося освоєння мною програм. Добре, що так сталося, бо я сиділа, щось пробувала, коли писала дитячі твори у ранньому віці, намагалася до них робити обкладинки. Зі школи потихеньку вчила. Але ясно, що є речі, які, коли я тільки знайомилася з ілюстрацією, не могла робити і бачила, що тут є якийсь технічний секрет, але я не знаю, як це зроблено. І курсів, які би мені розповіли, що і до чого, немає. Довелося дивитися уроки в інтернеті, але їх теж не вистачало. Тому дізнавалася все, спілкуючись з іншими ілюстраторами, пробувала робити щось нове самостійно.

Кожного разу, коли я сідаю за нову книжку, думаю: от зараз виберу собі класну палітру і працюватиму у ній. Тоді я передивляюся в інтернеті малюнки, палітри і надихаюся певним кольоровим підбором. Але коли сідаю за книжку, мені рідко вдається дотримуватися першочергового плану і дуже часто зароджується зовсім нова палітра. Наприклад, «Мешканця лісу» я собі уявляла як фіолетову книжку, а вона вийшла зелена. І мені подобається, яка вона зараз.

«Зубр шукає гніздо» Оксани Були. Джерело: Буктрейлер

Не можу сказати, що мій стиль вже сформувався, бо насправді я чітко бачу, як він змінювався від перших робіт. В ідеалі я хочу ще багато з чим проекспериментувати. Можливо, однотипність тем робить так, що я використовую якісь напрацьовані інструменти, але мені здається, я маю ще що сказати.

«Ілюстрація — це стан душі, але і робота, тому добре відволікатися»

День ілюстраторки різний, але ідеальний, звісно, тоді, коли я йду в майстерню і там супер круто малюю. Але так не буває *сміється*. У мене є приміщення, яке колись задумувалося як майстерня для малювання. Але оскільки я почала робити сувенірну лінію, зараз це більше склад і я знову малюю вдома. Але не суть. Можна щось класне намалювати і на коліні у маршрутці.

Я ношу з собою олівець, блокнот. Часто можна гуляючи чимось надихнутися. Можна взяти з особою потрібні речі, проносити весь день і нічого не занотувати у вигляді малюнка. А коли не візьмеш, відчуваєш, що от зараз дуже треба блокнот, а його нема. Тому, звісно, намагаюся не забувати брати його з собою.

Оксана Була, туконі. Джерело: Буктрейлер

Працювати я більше люблю у тиші або під музику. Однак коли хтось приходить у гості, то вже нічого не можу робити. Технічні моменти так, але створювати щось нове — ні.

Максимум роботи я намагаюся проводити вручну, бо ця техніка дає такі речі, які комп’ютер не дає. І так само з комп’ютером можна попрацювати над шарами так, як ти вручну не зробиш. Тобто все залежить від конкретної мети, яка стоїть перед вами.

Мені здається, класно займатися ще чимось, окрім ілюстрації. Ілюстрація, окрім того, що це стан душі, це ще і робота, тому добре відволікатися. Це дає більш широке бачення тем, технік.

Я не знаю, чи я настільки багато всього знаю, щоби радити іншим… Але якби я могла собі порадити раніше, я би порадила більше малювати, малювати вручну і дивитися, що робиться у світі. Бо поняття книжки-картинки я би могла відкрити для себе раніше, могла би більше прочитати класних графічних новел, але я просто про них не знала.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.