Не стало людини-епохи: яким ми повинні запам'ятати Івана Драча

Помер Іван Драч після важкої хвороби на 81-му році життя у Феофанії.

ІА Дивись.info зібрала для вас цікаві думки та цитати великої людини. За свою творчу і політичну діяльність, Іван Драч встиг побувати членом КПРС, одним із засновників і перших керівників Руху, двічі лауреатом Держпремії СРСР і Шевченківської премії з літератури.

«Культурний розрив із Росією болісний, але я розумію це явище»

«Я людина, яка, великою мірою, вихована російською культурою: Пушкіним, Лєрмонтовим, Толстим, Достоєвським, Ахматовою, Цвєтаєвою, Мандельштамом, Пастернаком. Це мої дорогоцінні скарби», - сказав в інтерв'ю Дивись.info Іван Драч.

Читайте також: Російська культура нікуди не подінеться. Її треба інакше сприймати, – Іван Драч (інтерв’ю)

«...Зараз все має інакше сприйматися. І я нормально ставлюся до того всього. Російська культура нікуди не дінеться. Той, хто хоче бути освіченим, мусить її сприймати, але повновартісно, у світовому вимірі».

Думки Івана Драча про політиків у Верховній Раді

«У нас олігархат, куди ми дінемося від цього. Правлять нами олігархи, і кожен із них має свою систему депутатів, і вони там між собою ту «драчку» вчиняють, роблять своє діло. Від того мені трагічно, сумно і неймовірно тяжко дивитися на все це.

Я ніколи не думав, що ми започатковуємо таку Україну, яка доживе до такого ідіотського стану, як це зараз», – Іван Драч сказав в інтерв'ю програмі «Гордон» на телеканалі «112 Україна».

Про Львів

«Найбільше мені болить не те, що відбувається в парламенті, а те, що сталося з нашим народом чи електоратом. Доведено до світової катастрофи славу Львова як сміттєзвалища. Це ж наш П’ємонт український, революційне відродження! А на Волині, де народжувалася УПА, сталася бурштинова біда. А це доведено до такого системою нашої влади».

«Я так вважаю, що за все, що відбувається в Україні, винні насамперед ті п’ять президентів, двадцять прем’єрів, тисячі депутатів, серед них і я, грішний. Вину є на кого сперти, але справа в тому, як дати раду усьому цьому».

«Майдан ніколи не закінчується!»

Після перемоги Майдану 2014 року він різко критикував так звану сміттєву люстрацію в Україні, називаючи це явище «неподобством нашого неспокійного часу».

«Ми боремося за гуманізм, за якесь людське ставлення до всього на світі. Ми не повинні доходити до того, щоб таким негуманним чином розправлятися зі своїми опонентами», - говорив Драч. При цьому він зазначав, що Майдан ніколи не закінчується.

«Майдан як духовна субстанція був і буде. Це те, що повинно лякати владу і не давати їй можливість розперезатися. Інша справа, що Майдан не повинен засмічувати Хрещатик, центр міста, не повинен перетворюватися в посміховисько для всього світу. Але як духовна субстанція він існує і певним чином контролюватиме владу», - говорив письменник в інтерв'ю OBOZREVATEL.

Війна з Росією допомагає «викувати українську націю»

Коментуючи події на Донбасі і в Криму, він відзначав, що війна з Росією допомагає «викувати українську націю».

«Якби я наважився щось радити, то в першу чергу порадив би закінчити війну на Донбасі. Є відчуття, що Росія ніколи не дасть нам відчути себе переможцями. Тому нам треба бути постійно при зброї і давати по зубах кожному, хто напрошується в гості без запрошення. Єдине, що добре: саме зараз, незважаючи на кровопролиття, кується нація. Або вона відбудеться як така, або знищиться і стане добривом для сусідніх держав. Ситуація, в якій ми знаходимося, неймовірно цікава», - вважав Драч.

Про Крим

Щодо Криму, то наймудріше було б зробити окрему державну структуру з кримськими татарами, але зробити під егідою США, Європи, України, Росії. Щоб це була окрема держава, щоб це була світова перлина, як писав П. Неруда про Крим, що це «орден на грудях землі».

Про стан української літератури

«Стан української літератури прекрасний. У нас є всі типи літератури. Інша справа, ми не завжди правильно відзначаємо наших письменників. Комітет із Шевченківської премії дав премію Еммі Андієвській. Це прекрасна поетеса та художниця. Але така нагорода – втеча від дійсності.

Не є лауреатами Шевченківської премії ні Оксана Забужко, ні Сергій Жадан, ні Юрко Андрухович, ні Любко Дереш. Комітет злякався чіпати всіх письменників, бо всі вони можуть висловитися неприємно з будь-якого приводу, в тому числі щодо влади. І вирішили сховатися за Емму Андієвську». (Інтерв'ю з України)

Чорнобильський біль

Поет зізнавався, що у радянські часи він написав цикл віршів «Подих атомної», де оспівував будівництво атомних станцій.

«Я ніколи не задумувався над можливістю вибуху. І коли сталася аварія, я сприйняв це як свою вину за оспівування. Мій син, будучи студентом, отримав променеву хворобу, працюючи на ЧАЕС. І тому цей біль,Чорнобильський біль, спонукав мене до написання поеми «Чорнобильська мадонна», - розповідав він в інтерв'ю lb.ua.

Додамо, Іван Драч народився 17 жовтня 1936 року в селі Теліжинці Київської області.

Після закінчення школи викладав російську мову в школі. Відслуживши в армії, закінчив Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка.

Потім вступив на Вищі курси кіносценаристів і кінорежисерів при Держкіно СРСР у Москві (1962-1964). В цей же час написав свої перші вірші, деякі з них містили критику радянської влади.

До того ж часу належать перші контакти Івана Драча з українськими дисидентами. Однак після їх остаточного розгрому радянським режимом в липні 1966 року написав покаянного листа, в якому говорилося про те, що він кається в своїх зв'язках з дисидентами. Після цього відносини Івана Драча і офіційної влади покращилися.

Після початку Перебудови Драч знову приєднався до дисидентських кіл. Разом з В'ячеславом Чорноволом, Михайлом Горинем та іншими видатними українськими дисидентами Іван Драч створив в 1989 році Народний рух України (НРУ) - першу офіційну українську антирадянську організацію.

Іван Драч був першим головою НРУ - з 8 вересня 1989 по 28 лютого 1992 року. З 28 лютого по 4 грудня 1992 він був співголовою НРУ разом з В'ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем.

Навесні 1990 року Іван Драч був обраний депутатом Верховної Ради УРСР від Артемівського (№259) виборчого округу. За нього віддали свої голоси 66,38% виборців.

Пішовши з високих посад в НРУ наприкінці 1992 року, Іван Драч остаточно відійшов від політики в 1994 році і до Верховної Ради не пройшов.

На виборах до Верховної Ради, які пройшли 29 березня 1998 року, член НРУ Іван Драч балотувався в депутати від Тернопільського (№167) виборчого округу та за результатами голосування (21,04% голосів виборців) він вдруге був обраний до парламенту.

На парламентських виборах 31 березня 2002 року Івана Драч виступав у списку «Нашої України» під номером 31. Таким чином, він втретє став депутатом.

Після тривалих розбіжностей з партійним керівництвом НРУ Іван Драч в березні 2005 року залишив цю партію і вступив в Українську народну партію Юрія Костенка.

У парламентських виборах 26 березня 2006 року він брав участь під номером 14 у виборчому списку Українського народного блоку Костенка і Плюща. Але блок вибори програв, і Іван Драч в парламент не пройшов.

З серпня 1992 по 19 травня 2000 року Іван Драч був главою Української всесвітньої координаційної ради.

З 1995 року і досі Драч очолював Конгрес української інтелігенції.

Явищем в українській літературі стали його поеми «Ніж у серці», «Смерть Шевченка», «Чорнобильська мадонна».

Підготувала Тетяна ЖИКАЛЯК